Існує дуже багато різних вірусів. Умовно їх можна класифікувати наступним чином:

1. завантажувальні віруси або BOOT-віруси: заражають boot-сектори дисків. Дуже небезпечні, можуть призвести до повної втрати всієї інформації, що зберігається на диску;

2. файлові віруси: заражають файли. Поділяються на:

   1. віруси, що заражують програми (файли з розширенням .EXE і .COM);

   2. макровіруси: віруси, що заражують файли даних, наприклад, документи Word або робочі книги Excel;

   3. віруси-супутники: використовують імена інших файлів;

   4. віруси сімейства DIR: спотворюють системну інформацію про файлові структури;

3. завантажувально-файлові віруси: здатні вражати як код boot-секторів, так і код файлів;

4. віруси-невидимки або STEALTH-віруси: фальсифікують інформацію прочитану з диска так, що програма, якій призначена ця інформація отримує невірні дані. Ця технологія, яку, інколи, так і називають Stealth-технологією, може використовуватися як в BOOT-вірусах, так і у файлових вірусах;

5. ретровіруси: заражують антивірусні програми, намагаючись знищити їх або зробити непрацездатними;

6. віруси-хробаки: заражують невеликі повідомлення електронної пошти, так званим заголовком, який по своїй суті є всього навсього лише Web-адресою місцезнаходження самого вірусу. При спробі прочитати таке повідомлення вірус починає зчитувати через глобальну мережу Internet своє 'тіло', яке після завантаження починає свою деструктивну дію. Дуже небезпечні, так як виявити їх дуже важко у зв'язку з тим, що заражений файл фактично не містить коду вірусу.

Розрізняють такі типи антивірусних програм:

1. програми-детектори: призначені для знаходження заражених файлів одним із відомих вірусів. Деякі програми-детектори можуть також лікувати файли від вірусів або знищувати заражені файли. Існують спеціалізовані (тобто призначені для боротьби з одним вірусом) детектори та поліфаги (можуть боротися з багатьма вірусами);

2. програми-лікарі: призначені для лікування заражених дисків і програм. Лікування програми полягає у вилученні із зараженої програми тіла вірусу. Також можуть бути як поліфагами, так і спеціалізованими;

3. програми-ревізори: призначені для виявлення зараження вірусом файлів, а також знаходження ушкоджених файлів. Ці програми запам'ятовують дані про стан програми та системних областей дисків у нормальному стані (до зараження) і порівнюють ці дані у процесі роботи комп'ютера. В разі невідповідності даних виводиться повідомлення про можливість зараження;

4. лікарі-ревізори: призначені для виявлення змін у файлах і системних областях дисків й у разі змін повертають їх у початковий стан.

5. програми-фільтри: призначені для перехоплення звернень до операційної системи, що використовуються вірусами для розмноження і повідомляють про це користувача. Останній має можливість дозволити або заборонити виконання відповідної операції. Такі програми є резидентними, тобто вони знаходяться в оперативній пам'яті комп'ютера.

6. програми-вакцини: використовуються для обробки файлів і boot-секторів із метою попередження зараження відомими вірусами (в останній час цей метод використовується все частіше).

Internet - найбільша глобальна комп'ютерна мережа, що зв'язує десятки мільйонів абонентів у більш як 150 країнах світу. Щомісяця її поширеність зростає на 7-10%. Internet утворює немовби ядро, яке забезпечує, взаємодію інформаційних мереж, що належать різним установам у всьому світі. Якщо раніше вона використовувалася виключно як середовище для передачі файлів і повідомлень електронної пошти, то сьогодні вирішуються більш складні завдання, які підтримують функції мережного пошуку та доступу до розподілених інформаційних ресурсів й електронних архівів. Таким чином, Internet можна розглядати як деякий глобальний інформаційний простір.

Електронна пошта - найпоширеніша послуга мережі Internet. Сьогодні свою адресу в системі електронної пошти мають сотні мільйонів чоловік. Вартість пересилання листа електронною поштою значно нижча за пересилання звичайного листа. Крім того, повідомлення, передане електронною поштою, досягає адресата протягом кількох хвилин, тоді як звичайний лист він одержує через кілька днів, а то і тижнів.

Практично всі послуги мережі Internet побудовані на принципі "клієнт-сервер".

• Сервер (у мережі Internet) - це комп'ютер або програма, здатні надавати клієнтам (у міру надходження від них запиту) деякі мережні послуги.

• Клієнт - прикладна програма, завантажена в комп'ютер користувача, яка забезпечує передачу запитів до сервера й одержання відповідей від нього.

Для роботи в мережі необхідно:

• фізично приєднати комп'ютер до одного з вузлів мережі Internet;

• одержати IP-адресу на постійній або тимчасовій основі;

• встановити і настроїти програмне забезпечення - програми-клієнти тих сервісів, послугами яких мається намір скористатися.

• Адреси потрібні для ідентифікації об'єктів, які можуть цікавити користувача в мережі. Найчастіше такими об'єктами є вузли мережі (сайти), поштові скриньки, файли, Web-сторінки. Для кожного з них існує свій формат адреси. Однак, оскільки об'єкти зосереджено у вузлах мережі, в їхніх ідентифікаторах обов'язково присутня адреса вузла.

• Для ідентифікації вузлів і маршрутизації пакетів служить IP-адреса. IP-адреса - це чотирибайтне число, перших два байти якого визначають адресу підмережі, а два інших - адресу вузла в ній. За допомогою IP-адреси можна ідентифікувати більш як 4 млрд. вузлів. На практиці ж через особливості адресації до деяких типів локальних мереж кількість можливих адрес становить понад 2 млрд. Для користувача працювати з числовим зображенням IP-адреси незручно, тому йому пропонується більш проста логічна система доменних імен DNS (Domain Name System) - послідовність імен, сполучених крапками, наприклад, microsoft.com, rambler.ru, itl.net.ua, lviv.ua і т.д.

• Домен - група вузлів, об'єднаних за деякою ознакою (наприклад, вузли навчальних закладів, вузли якої-небудь країни, вузли однієї організації і т. д.). Система доменів має ієрархічну деревоподібну структуру, тобто кожний домен проміжного рівня містить групу інших доменів. Кореневий домен є умовним, на верхньому рівні можуть бути розташовані початкові (територіальні) домени різних країн. Ім'я вузла (машини) становить нижній рівень доменного імені та позначається крайнім лівим доменом (рис. 1).

• Наведемо доменні імена деяких країн та організацій: us- США, au- Австралія, fr- Франція, са- Канада, jp- Японія, ru- Росія, uа- Україна, de- Німеччина, com- комерційні організація, edu - навчальні заклади, gov - урядові установи, net - постачальники мережних послуг, org - неприбуткові організації. Слід зазначити, що IP та DNS - різні форми запису адреси одного й того самого мережного комп'ютера. Для переведення доменних імен у IP-адресу служить сервіс DNS.

Народження на світ ЕОМ було викликано потребою вирішувати військові завдання розрахункового характеру. Перша цифрова ЕОМ "ENIAC" була створена в 1946 р. в США і призначалася для балістичних розрахунків при стрільбі. Перша вітчизняна цифрова ЕОМ «МЕСМ» створена в 1950 р. Хід розвитку ЕОМ прийнято ділити на етапи - покоління ЕОМ. Основний показник, за яким ЕОМ відносять до того чи іншого покоління - елементна база.

• Таблиця 1. Покоління ЕОМ

Період	Ел. база	Швидкодія	Обсяг ОЗУ	Зовнішні пристрої	Архітектура	Програмне забезпечення
1946-60	вакуумні лампи,	0,1 mips	100 Кб	магн. барабан магн. стрічка перфокарта перфострічка цифровий друк, телетайп	фон Неймана	Бібліотеки стандартних програм і асемблери
1955-70	напівпровідники	1 mips	1Мб	Графобудівник, магнітний диск	мультипрограмний режим	Операційні системи, мови програмування високого рівня та транслятори, СУБД
1965-80	БІС	10 mips	10Мб	Дисплеї, гнучкі диски, матричні принтери	Міні-ЕОМ, мережі ЕОМ, системи колективного користування	Діалогові системи, машинна графіка, системи обробки текстів, промислове виробництво програмного забезпечення
1975-90	НВІС	100 mips	100Мб	Лазерний принтер, вінчестер, оптичний диск	ПЕОМ, багатопроцесорні системи, локальні мережі	Бази знань, експертні системи, складальне програмування, пакети прикладних програм загального призначення.

ПЕОН

За сукупністю базових показників структури, конструктивним виконанням, масо-габаритними характеристиками і призначенням за кордоном виділяють такі головні категорії ПЕОМ: настільні, підлогові та портативні. Кожна з категорій ПЕОМ має визначені типи, головним чином обумовлені потужністю і масо-габаритними характеристиками.

Головні параметри і загальні технічні вимоги до ПЕОМ визначені ГОСТ-27201-87 для таких областей застосування: індивідуального використання в побутових умовах, масового навчання (робочі місця учнів), професійного навчання і діяльності (обробка текстів, планування, економічні та інженерні розрахунки), складної професійної діяльності (освіта, охорона здоров'я, наукова, інженерна, адміністративно-управлінська, фінансова, економічна та ін.), автоматизації проектування, наукових досліджень, технологічних процесів.

Настільні ПЕОМ поширені найбільше широко. В них оптимально поєднуються прийнятні показники призначення і гнучкі функціональні можливості, необхідні для побудови АРМ різноманітного призначення. Головними типами є малі, середні і “важкі” ПЕОМ. Останні являють собою модульні ПЕОМ відкритого типу, вони розраховані на роботу одного користувача та володіють суттєвими функціональними можливостями за рахунок підключення модулів блока розширення, додаткового периферійного обладнання, мережевих засобів.

Підлогові ПЕОМ за своїми можливостями загалом аналогічні настільним “важким” ПЕОМ, за винятком гнучкості в підключенні блоку розширення. Ці ПЕОМ мають, як правило, апаратні та програмні засоби для використання в якості серверів у локальних мережах, а також для зв'язку з потужними ЕОМ загального призначення по уніфікованих стиках і засобах сполучення мереж. Головні типи підлогових ПЕОМ базуються на високопродуктивних МП типу 80286, 80386, 80486, 68020, 68030, 68040 з ОЗП ємністю 2-4 і більш Мбайт, здвоєних НГМД підвищеної ємності, здвоєних НМД типу “вінчестер” значної ємності (40 Мбайт і більш), підтримуваних потоковими НМЛ для скидання інформації з НМД (або локальних мереж).

У моделях використовуються растрові дисплеї зі збільшеним екраном (47 см і більш), із підвищеною дозволяючою спроможністю (720х400; 1024х768), а додаткові кольорові дисплеї (640х480крапок) мають можливість відображення до 256 кольорів.

ПЕОМ додатково комплектуються адаптером виходу на приладні інтерфейси та інтерфейси вводу-виведення мікро-ЕОМ, а також арифметичними прискорювачами.

В даний час істинно 32-розрядні підлогові ПЕОМ за своїми функціональними можливостями відповідають робочим станціям малої і середньої продуктивності, але мають більш низьку вартість.

Портативні ПЕОМ орієнтовані в основному на застосування у професійній діяльності поза своєю організацією, а також на перенесення результатів на більш потужні настільні та підлогові ПЕОМ. В залежності від ступеня портативності й умов використання в даний час розрізняють такі основні типи ПЕОМ: ПЕОМ, що транспортуються; переносні типу “валіза”; переносні типу “дипломат”; “кишенькові” (типу “книги” і “записної книжки”).

Моделі в залежності від призначення розділяються на ті, що мають зовнішнє джерело живлення, автономне живлення і їх комбінацію. У переносних моделях замість моніторів використовуються одно- і двосторонні плоскі екрани, що встановлюються в робочому стані під кутом до клавіатури, яка розміщується на столі. В основному застосовують рідкокристалеві, газоплазменні і електролюмінісцентні екрани різноманітної якості, споживаної потужності, контрастності. У більшості портативних ПЕОМ передбачені засоби для підключення зовнішніх стандартних моніторів для тривалого використання на одному місці.

Сучасні портативні ПЕОМ “важкого” типу мають конструкцію, що забезпечує можливість їх переважного використання в якості настільних ПЕОМ вдома й в офісі. У таких ПЕОМ використовуються портативні клавіатури, що мають 80-85 клавіш, а також передбачається підключення зовнішніх уніфікованих (в основному IВМ РС АТ-сумісні 105-клавіш) клавіатур.

У ряді ПЕОМ є 1-2 гнізда внутрішнього розширення, в інших забезпечується підключення зовнішнього блока розширення. Машини мають ОЗП достатньо великої ємності і можливість для розширення.

У моделях, як правило, є порти вводу-виведення типу Centronics, RS-232С, EGA/VGA, а також засоби для підключення додаткової цифрової клавіатури, зовнішнього НГМД, шини розширення, заглушки для гнізд розширення.

У більшості портативних ПЕОМ з автономним живленням (в основному від нікель-кадмієвих батарей із можливістю перерозрядки) забезпечуються автоматичне і ручне вимикання екрана, НМД і переведення машини в знижене енергоспоживання (за винятком ОЗП) при відносній бездіяльності

Операційна система MS DOS Комп'ютер — це обчислювальна система, яка складається з апаратної частини і програмного забезпечення. У програмному забезпеченні виділяють прикладне і системне забезпечення. Прикладне програмне забезпечення — це сукупність програм, що використовуються безпосередньо для розв'язування конкретних задач — роботи з текстами, виконання наукових та інженерних розрахунків, управління виробничими процесами, управління інформаційно-довідковими системами тощо. Системне програмне забезпечення включає операційні системи та інструментальні засоби (системи програмування). Системи програмування є засобами для розробки як прикладного, так і системного програмного забезпечення комп'ютерів. Операційна система являє собою сукупність програм, які забезпечують управління роботою апаратної і програмної складових комп'ютера, координують їх взаємодію. Таким чином, операційна система організує роботу комп'ютера, контролює виконання всіх програм і використання всіх пристроїв комп'ютера, тобто ресурсів системи. Управління операційною системою здійснюється за допомогою спеціальної системи команд, які задаються користувачем. Дуже поширеною операційною системою є розроблена фірмою Microsoft дискова операційна система MS-DOS для IBM–сумісних персональних комп'ютерів. Структура MS-DOS подана на рис. 1. При вмиканні комп'ютера операційна система завантажується до його пам'яті з твердого або гнучкого диска, після чого комп'ютер готовий до роботи. При потребі можна перезавантажити операційну систему, натиснувши кнопку RESET на системному блоці або комбінацію Ctrl-Alt-Del на клавіатурі. Процес завантаження проходить так: BIOS — базова система введення-виведення (комплекс програм, записаних у постійному запам'ятовувальному пристрої (ПЗП) комп'ютера при його виготовленні) — перевіряє працездатність пам'яті і підключеного до комп'ютера обладнання. Потім вона шукає програму початкового завантаження (завантажувач), яка розміщується завжди в першому секторі нульової доріжки диска або дискети (завантажувальному, або ВООТ-секторі), і зчитує її в оперативну пам'ять. Потім BIOS запускає цю програму і вона починає переписувати в пам'ять файли операційної системи. У системному файлі введення-виведення IO.SYS містяться додаткові програмні засоби введення-виведення, які після завантаження постійно знаходяться в оперативній пам'яті. IO.SYS дає можливість враховувати особливості конкретної операційної системи, організовувати роботу з деякими додатковими зовнішніми пристроями, а також усувати помилки програм початкової BIOS, розміщеної в ПЗП. Коли IO.SYS починає працювати, він шукає файл CONFIG.SYS, що містить допоміжну інформацію про те, які додаткові пристрої мають бути підключені при завантаженні операційної системи. Для забезпечення роботи кожного пристрою існує своя програма, яка називається драйвером. Драйвери стандартних пристроїв містяться у файлі IO.SYS. Команди для запуску додаткових драйверів, що зберігаються в окремих файлах, а також команди встановлення параметрів операційної системи містяться у файлі CONFIG.SYS. Якщо цей файл не знайдено, то параметри системи встановлюються автоматично (за умовчанням). Комплекс програм, який міститься у файлі MSDOS.SYS, дозволяє управляти оперативною і дисковою пам'яттю та організацією обчислювального процесу. Одним із головних завдань операційної системи персонального комп'ютера є розподіл дискового простору. При цьому реалізуються такі принципи: 1) усі файли даних зберігаються в секторах стандартного розміру; 2) сектори виділяються в разі потреби; 3) забезпечується логічний зв'язок між секторами, який дозволяє користувачеві не турбуватися про те, на скільки частин система поділила його файл і де ці частини розміщені; 4) кожний диск містить кореневий каталог, в якому зберігається список розміщених на диску файлів та підкаталогів. Підпрограми, що містяться у файлі MSDOS.SYS, також управляють проходженням програм, які запускаються користувачем комп'ютера — завантажують ці програми у пам'ять, контролюють їх виконання та завершення.