10.2. Зміст та методи фінансового планування

Планування було прерогативою командно-адміністра­тивної системи. Головна мета фінансового плану підприємства полягала у виявленні невикористаних ресурсів і визначенні суми платежів у бюджет, величина якої відповідала перевищенню до­ходів підприємства над його витратами. Сума та рівень витрат централізовано нормувались. Надмірна централізація фінансових ресурсів за планово-директивної економіки послаблювала еконо­мічні стимули для розширення виробництва. Це негативно по­значалось на результатах фінансово-господарської діяльності під­приємств. У багатьох галузях дотації держави сягали значних роз­мірів, оскільки ці галузі були збитковими або малорентабельними.

Галузеві міністерства займалися перерозподілом доходів та прибутків підприємств. Значна частина прибутку й тимчасово ві­льних коштів підприємств, що ефективно працювали, вилучалася для фінансування видатків держави на покриття витрат збитко­вих підприємств у відповідних галузях економіки.

В умовах ринкової економіки значно зростає матеріальна від­повідальність керівника за фінансовий стан підприємства, а тому відома досі в Україні теорія і практика фінансового планування стає недостатньою. Водночас, система фінансових планів, яка ви­користовується в країнах з розвинутою ринковою економікою, для вітчизняних підприємств є ще передчасною.

Для перехідної економіки необхідні й перехідні методи плану­вання. Нині на окремих підприємствах в Україні зроблено спробу пристосувати для планування своєї поточної діяльності теорію бізнес-планування.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-пла­нування використовується для обґрунтування процесів освоєння нових сфер діяльності підприємств, створення нових видів бізне­су. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер ді­яльності (в галузі збуту продукції, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції тощо) є необхідним для виживання і дальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного в бізнес-плані та оперативного фінансового планування для забезпечення стій­кого фінансового стану та підвищення ефективності діяльності підприємств.

Система фінансового планування на підприємстві включає три основні підсистеми:

* перспективне фінансове планування; * поточне фінансове планування; * оперативне фінансове планування (бюджетування). Кожна із цих підсистем передбачає певні форми фінансових планів, їхній зміст та чіткі межі періодів, на які ці плани розроб­ляються.

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпе­чення розширення кругообороту виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінан­сову стійкість підприємства. Ринок ставить високі вимоги до яко­сті фінансового планування, оскільки нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідає само підприємство. За нездатності врахувати несприятливу ринкову кон'юнктуру підприємство стає банкрутом і підлягає ліквідації з відповідними негативними на­слідками для засновників.

Нині фінансове планування потребує використання нових прин­ципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнти­рами. Особливістю фінансового планування на підприємствах ринкової економіки є те, що воно не має елементів директивності і є внутріфірмовим. Мета фінансового планування на підприємс­тві — забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної операційної та інвестиційної діяльності, а в кінце­вому підсумку — досягнення прибутковості підприємства. Пла­нування спрямоване, з одного боку, на усунення помилкових дій у сфері фінансів, а з другого — на зменшення невикористаних внутрішніх резервів.

Фінансове планування має орієнтуватися на ринкову кон'юнк­туру, ураховувати ймовірність настання певних подій і водночас розробляти моделі поведінки підприємства за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансо­вих ресурсів за джерелами формування і напрямами їх цільового використання згідно з виробничими та маркетинговими показ­никами підприємства в плановому періоді.

З 1992 року, за умов інфляції і гіперінфляції, підприємства пе­рестали розробляти річні фінансові плани взагалі, складаючи їх здебільшого лише на квартал.

Поточне фінансове планування відроджене на державних під­приємствах згідно із Законом України від 21.09.2000 р. «Про вне­сення змін до статті 20 Закону України "Про підприємства в Україні"». Законом передбачено, що державне підприємство (крім казенного) самостійно складає річний фінансовий план, який за­тверджується до 1 липня року, що передує плановому, органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном. Під­приємства інших форм власності відповідно до цього закону роз­робляють і затверджують фінансові плани в порядку і в строки, визначені їхнім власником (власниками). Фінансове планування регулюється «Положенням про порядок складання фінансового плану державним підприємством, крім казенного». Фінансове планування на державних підприємствах (крім казенних) стало обов'язковим з 2001 року¹.

Для недержавних підприємств це положення має рекоменда­ційний характер, однак його дотримання стане необхідною умо­вою для отримання кредитів та розробки бізнес-планів. Чинним законодавством не передбачено адміністративної (а тим більше кримінальної) відповідальності у разі відсутності фінансового плану, але може бути застосована дисциплінарна відповідаль­ність, якщо це передбачено контрактом з керівником підприємст­ва чи посадовою інструкцією.

Інакше кажучи, фінансове планування — це процес розроблен­ня системи фінансових планів і планових (нормативних) показни­ків із забезпечення розвитку підприємства необхідними фінансо­вими ресурсами та підвищення ефективності його фінансової діяльності в майбутньому періоді.

Основними завданнями фінансового планування на під­приємстві є:

* забезпечення необхідними фінансовими ресурсами опера­ційної, інвестиційної і фінансової діяльності;

• урахування Інтересів підприємства, акціонерів та інших інвесторів за розподілу прибутку;

• визначення ефективних напрямів вкладення капіталу, оцінка раціональності його використання;

• налагодження раціональних фінансових відносин з іншими суб'єктами господарювання, банками, інвестиційними фондами, страховими компаніями;

• забезпечення виконання зобов'язань підприємств перед бюджетом і державними цільовими фондами, банками та іншими кредиторами;

• виявляння внутрішньогосподарських резервів та мобіліза­ція всіх видів ресурсів для збільшення прибутку від звичайної діяльності, а також збільшення інших доходів, включаючи і позареалізаційні;

• забезпечення контролю за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

Умови ринкової економіки передбачають якісне фінансове планування на підприємствах, оскільки останні самі відповідають за всі негативні наслідки і прорахунки своєї діяльності.

Фінансове планування нині в Україні стримується з таких причин:

• високий рівень невизначеності на ринку, пов'язаний з три­валими глобальними змінами в усіх сферах суспільного життя (непередбачуваність цих змін ускладнює фінансове планування);

• брак ефективної нормативно-правової бази у сфері внутрі-фірмового фінансового планування. Навіть для державних під­приємств таку правову основу впроваджено лише з 2001 року, для підприємств недержавної форми власності вона має рекомендаційний характер;

* обмеженість фінансових можливостей більшості підпри­ємств для залучення висококваліфікованих спеціалістів, здатних виконувати складні фінансові розрахунки. Особливо це стосуєть­ся малих і середніх підприємств, хоч саме там потреба у фінансо­вому плануванні є найгострішою, бо їхні ресурси надто обмеже­ні, а зміни зовнішнього середовища справляють значний вплив на їхню діяльність.

Значення фінансового планування для підприємств полягає в такому:

«унаочнення» розроблених цілей у формі конкретних фінан­сових показників;

• забезпечення фінансовими ресурсами закладених у вироб­ничому плані економічних пропорцій розвитку;

• визначення з допомогою фінансового плану життєздатності проекту підприємства за умов конкуренції;

« залучення фінансових ресурсів від зовнішніх інвесторів.

Фінансове планування дає змогу підприємству визначити:

• розмір грошових коштів, що їх може отримати підприємство у своє розпорядження;

• джерела надходження коштів;

• відповідність фінансових ресурсів обсягу операційної та ін­вестиційної діяльності;

• частину коштів, яка має бути переказана в бюджет, державні цільові фонди, банкам та іншим кредиторам;

• напрями розподілу та використання прибутку на підприємстві;

• міру забезпечення реальної збалансованості планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

У процесі фінансового планування використовуються різні методи, тобто конкретні способи і прийоми планових розра­хунків. Найпоширенішими є такі: балансовий; нормативний; розрахунково-аналітичний; оптимізації планових рішень; мо­делювання.

Балансовий метод планування фінансових показників перед­бачає не тільки балансування підсумкових показників доходів і витрат фінансового плану, а й визначення конкретних джерел по­криття для кожної статті витрат.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тім, що на основі певних фінансових норм та техніко-економічних нормативів розраховується потреба підприємства у фі­нансових ресурсах та визначаються джерела цих ресурсів. Таки­ми нормативами є ставки податків, ставки зборів та внесків до державних цільових фондів, норми амортизаційних відрахувань, норми оборотних коштів, облікова ставка відсотка за кредит НБУ тощо. Норми та нормативи бувають галузевими, регіональними та індивідуальними (нормативи підприємства).

За використання розрахунково-аналітичного методу планові показники розраховуються на підставі аналізу фактичних фінан­сових показників, які слугують базою для розрахунків, та врахо­вують їх зміни в плановому періоді.

Оптимізація планових рішень полягає в розробленні варіантів планових розрахунків для вибору найоптимальнішого. Можуть бути використані різні критерії вибору:

• максимум прибутку (доходу) на грошову одиницю вкладе­ного капіталу;

• економія фінансових ресурсів, тобто мінімум фінансових витрат;

» економія поточних витрат;

• мінімум вкладення капіталу за максимально ефективного ре­зультату;

» максимум абсолютної суми одержаного прибутку.

Метод економіко-математичного моделювання уможливлює знаходження кількісного вираження взаємозв'язків між фінансовими показниками та факторами, які їх визначають. Економіко-математична модель — це точний математичний опис факторів, які характеризують структуру та закономірності зміни даного економічного явища і здійснюються за допомогою математичних засобів. Моделювання може передбачати функціональний або кореляційний зв'язок факторів.

Функціональний зв'язок виражається рівнянням виду: у= f(x) де у — відповідний показник; f(x) — функціональний зв'язок, виходячи з показника х.

Кореляційний зв'язок — це імовірнісна залежність, яка виявляється тільки в загальному вигляді і за великої кількості спостережень. Цей зв'язок виражається рівняннями регресії різного виду. Економіко-математичне моделювання дає змогу перейти в плануванні від середніх величин до оптимальних варіантів. Підвищення рівня наукової обґрунтованості планування потребує розробки кількох варіантів планів виходячи з різних умов та напрямів розвитку підприємства з наступним вибором оптимального варіанта фінансового плану. Фінансове планування можна розглядати як єдиний процес, що включає шість етапів.