Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції з менеджменту.doc
Скачиваний:
192
Добавлен:
21.11.2018
Размер:
17.93 Mб
Скачать

Тема 3. Прийняття управлінських рішень

1. Суть та класифікація управлінських рішень.

2. Вимоги, що висуваються до управлінських рішень. Умови прийняття управлінських рішень.

3. Процес вироблення управлінських рішень.

4. Підходи до оптимізації рішень: науковий метод, системна орієнтація, моделі.

1. Суть та класифікація управлінських рішень

Прийняття рішень керівником становить основний зміст його діяльності і є складовою будь-якої управлінської функції. Необхідність у прийнятті рішень виникає на всіх етапах процесу управління і пов’язана із усіма учасниками й аспектами управління.

Прийняття і виконання чисельних рішень в значній мірі забезпечує реалізацію цілей будь-якої організації. Своєчасно прийняте науково обґрунтоване рішення стимулює виробництво чи надання послуг у невиробничій сфері. Рішення слабке, прийняте передчасно або із запізненням, знижує результативність праці колективу чи окремих виконавців.

Рішення - це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі.

Управлінське рішення — це директивний акт, спрямовуючий, організовуючий і стимулюю­чий колективну працю на задоволення конкретних потреб (держави, підприємства, людей).

Управлінське рішення – це вибір альтернативи, проведений керівником у межах його посадових повноважень, компетентності та спрямований на досягнення цілі організації.

Рішення – це багатозначне явище, воно означає і процес, і акт, і результат вибору. Рішення – це дія, що базується на аналізі інформації й направлена на досягнення запланованого (прогнозованого) результату в роботі організації.

Будь-яке рішення характеризується такими ознаками:

- можливість вибору із множини альтернативних варіантів (якщо немає альтернатив, немає вибору, і отже, - немає рішення);

- наявність цілі (безцільний вибір – не рішення);

- необхідність у вольовому акті особи, яка приймає рішення (ОПР).

Можливі ситуації прийняття та реалізації управлінського рішення:

  1. Ситуація, що характеризується слабкою невизначеністю, є найбільш сприятливою для керівництва організації.

  2. Ситуація помірної невизначеності є більш напруженою для керівництва. Високий ступінь складності зовнішнього оточення вносить елемент ризику в процес прийняття рішень.

  3. Ситуація помірно високої невизначеності потребує від керівництва гнучкості, тому що змінюється характер взаємодії з факторами зовнішнього середовища.

  4. Ситуація високої невизначеності – найбільша складність для прийняття рішень. У зовнішньому середовищі безліч невизначених ситуацій.

Управлінське рішення відрізняється від побутового, основні відмінності між ними такі:

- ціль;

- наслідки;

- розподіл праці (одні особи приймають рішення, інші - виконують);

- професіоналізм.

Для прийняття оптимального управлінського рішення необхідний всебічний розгляд процесів і проблем виробничо-господарської. збуто­вої, фінансової та інших видів діяльності з орієнтацією на інтереси орга­нізації, стратегічні цілі, економію матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, на одержання оптимального прибутку тощо.

Хоча практика прийняття різноманітних рішень нараховує тисячоліття, однак фундаментальна теорія рішень ще не склалася. Проблема прийняття ефективних рішень цікавила ще древньогрецьких філософів. Давньогрецький філософ Арістотель (384-322 рр. до н. е.) розробив учення про силогізм (грець. Syllo-gissmos. Наприклад: всі метали - електропровідники, мідь - метал, отже, мідь - електропровідник), обґрунтував твердження про те, що в процесі міркування не можна підмінювати один предмет думки іншим, одночасно визнавати два висловлювання, що виключають одне одного тощо.

Англійський філософ-матеріаліст Ф.Бекон (1561-1626 рр.) детально розробив метод дедукції і довів, що в процесі пізнання можна рухатись не лише від загального до часткового (як це робив Арістотель), а й від часткових міркувань до загальних висновків.

У формування теорій рішень чималий внесок зробив французький філософ і математик Р. Декарт (1596-1650 рр.), який сформулював відомі правила:

1 Не приймати за істинне що б там не було, доки не переконаєшся, що немає упередженості в судженнях, вважати вірчим тільки те, що є абсолютно зрозумілим і визначеним, жодним чином не може бути піддане сумніву.

2. Розчленовувати кожну частину цілого, яке підлягає дослідженню, на стільки поділів, скільки можливо і потрібно для правильного розв’язання питання.

З Керувати ходом своїх думок, щоб, починаючи з найпростішого і легко пізнавального і піднімаючись мало-помалу, як по східцях, приходити до пізнання найскладнішого.

4. Завжди робити перелік настільки повним і огляд усього, що підлягає дослідженню, настільки вичерпним, щоб досягти абсолютної впевненості в тому, що нічого не пропущено.

Нині питанням подальшої розробки і розвитку теорії прийняття рішень займаються економісти, юристи, філософи, кібернетики, математики, соціологи, психологи та ін. Окремі з них розглядають теорію прийняття рішень у сфері менеджменту як самостійну наукову дисципліну. Існують також інші трактування теорії прийняття рішень.

У вузькому розумінні це статистична теорія, в якій розробляється чіткий апарат вибору найкращого з певної кількості альтернативних рішень в умовах невизначеності і ризику. Нерідко теорія прийняття рішень розглядається як сукупність формальних прийомів оптимізації рішень.

За більш широким тлумаченням В.Г. Шоріна, теорія прийняття рішень включає дослідження операцій, математичний аналіз, моделювання, а також евристичні методи обґрунтування рішень і теорію ігор.

Американські вчені С.Бір і М.Старр складовими кількісної теорії прийняття рішень вважають також системний аналіз, імітаційне моделювання, методи експертних оцінок.

Таблиця 3.1