Природний добір – головний фактор еволюції. Види природного добору.

Природний добір – виживання та розмноження найпристосованіших до умов існування організмів певного виду.

Єдиним джерелом спадкової мінливості є мутації. Будь яка корисна у БЗІ спадкова зміна може підхоплюватись природним добором, нагромаджуватись і закріплюватись за умови успішного розмноження особин, що мають цю корисну зміну.

Отже, природний добір діє через збереження і нагромадження корисних для популяцій і виду вцілому спадкових змін, створюючі нові, краще за інших пристосовані до середовища особини, які залишають потомство. Природний добір діє повільно й поширюється на особин обох статей і будь-якого віку.

Природний добір відіграє творчу роль у природі: з неспрямованих спадкових змін відбираються ті, які можуть привести до утворення нових груп особин, більш досконалих у даних умовах існування.

Природний добір - головна рушійна сила еволюції.

Залежно від спрямування адаптаційних змін природний добір буває:

• стабілізуючий – проявляється у відносно постійних умовах довкілля, підтримує сталість певного фенотипу (який найкраще відповідає, середовищу), звужує норму реакцій (ілімінуються крайні форми)

• рушійний (спрямований) відбувається внаслідок повільних змін умов довкілля у певному напрямку або під час пристосування до нових умов існування при розширенні ареалу, зсуває норму реакції в певний бік (залишаються одні з крайніх форм)

• розвиваючий (дизруптивний) спрямовує мінливість у двох, рідше кількох різних напрямках, не сприяє прояву середніх (проміжних) станів ознак (ілімінуються середні форми).

43

Поняття про штучний добір, його типи.

Штучний добір – вибір людиною найцінніших у господарському відношенні тварин, рослин, мікроорганізмів для одержання від них нащадків з бажаними ознаками.

Творча роль: приводить до створення цілком нових сортів і порід з ознаками і властивостями, сформованими самою людиною, які ніколи раніше не існували.

Штучний добір – головна рушійна сила в утворені нових порід тварин і сортів рослин, пристосованих до інтересів людини.

Застосовують дві форми штучного добору:

• масовий: з вихідного матеріалу виділяють особин з фенотипними особливостями, що цікавлять селекціонерів (недолік - фенотипно однакові особини можугь бути генотипно різними).

• індивідуальний: для подальшого розмноження залишають окремі особини на підставі вивчення фенотипу і генотипу (дослідження фенотипів, родоводів, за допомогою аналізуючого схрещування тощо).

44

Мікроеволюція. Видоутворення, як механізм мікроеволюції.

Мікроеволюція – це сукупність еволюційних процесів, які відбуваються в популяціях одного виду.

Якщо всі популяції обмінюються генетичною інформацією у результаті парування особин із різних популяцій, то в будь-якому випадку вид змінюватиметься як одне ціле. Якщо ареал певного виду дуже широкий і охоплює різні кліматичні зони, або різні популяції дещо відрізняються одна від одної, то їх часто згруповують у підвиди – сукупність подібних між собою популяцій, які відрізняються від інших популяцій того самого виду однією або кількома станами ознак (вид тигр має 7 підвидів, білий гриб – 20 тощо).

Видоутворення – це еволюційний процес виникнення нових видів унаслідок мікроеволюції, за певної ізоляції чи пристосування до нових умов довкілля.

Видоутворення має необоротний характер, воно може відбуватися:

1) дивергенцією (процес розходження ознак), яка є наслідком ізоляції, а тому розрізняють:

• географічне видоутворення пов'язане з розширенням ареалу вихідного виду або з розчленуванням ареалу на ізольовані частини історично виниклими фізичними перешкодами (зміни клімату, поява гір, річок);

• екологічне видоутворення відбувається в результаті появи різних форм екологічної ізоляції;

2) перетворенням виду-попередника на певний вид у процесі його історичного розвитку завдяки адаптаціям.