Види

рекреаційних комплексів

Планувальна організація рекреаційних комплексів

Класифікація

рекреаційних

комплексів

по функціональному

санаторні комплекси профілю

комплекси відпочинку по капітальності

по сезонності

туристичні комплекси

по стаціонарності

по місткості

по рівню комфорту

Планувальна

організація санаторних

комплексів

Планувальна організація комплексів відпочинку

Планувальна організація туристських комплексів

поняття санаторного

комплексу, історія їх поняття комплексу поняття туркомплексу

виникнення відпочинку історія розвитку

сучасної архітектури умови розміщення

види планувальної місце розташування

композиції і види комплексів відпочинку типологія

види санаторних види архітектурних композицій

види планувальних установ закладів, комплексів відпочинку композицій

Рисунок 1.1 – Види рекреаційних комплексів в залежності від функціонального профілю та планувальної організації

Містобудівні чинники

Рисунок 1.2 - Умови формування рекреаційних комплексів

Основна мета вивчення теми – отримати загальні поняття з архітектури та рекреаційної архітектури; з’ясувати її особливі функції та вимоги до неї; вивчити архітектурні стилі і простежити формування рекреаційної архітектури на різних історичних етапах.

Сучасний погляд на архітектуру, як на мистецтво будівництва, змінився і трактується як мистецтво формування простору. Архітектурна діяльність поділяється на архітектуру будинків і споруд (архітектуру об’єктів), ландшафтну архітектуру (садово-паркове мистецтво), містобудування (створення і реконструкція міст, селищ, районів та мікрорайонів). Архітектура, що задовольняє потреби людини в рекреації, називається рекреаційною архітектурою.

Поняття архітектура (від грец. arhitekton – будівельник) означає мистецтво будувати будівлі. Одночасно архітектура є областю будівельної діяльності, що відображає рівень розвитку науки і техніки. Виходячи з видів будівельної діяльності розрізняють архітектуру об'ємних споруд (зведення житлових будинків, адміністративних, культурно-освітніх, промислових і інших будівель і споруд); ландшафтну архітектуру (садово-паркове мистецтво); містобудування (створення нових і реконструкція старих міст, селищ, районів). Основна особливість сучасної архітектури – з'єднання всіх видів архітектурної діяльності в єдиний простір, що задовольняє потреби людини. Архітектура з мистецтва будувати перетворилася на мистецтво формування простору.

Простори, пристосовані архітектурними засобами для відпочинку, називаються рекреаційними просторами; архітектура, що задовольняє рекреаційні потреби людини, – рекреаційною архітектурою. Іншими словами, рекреаційна архітектура – це вид архітектурної діяльності, об'єктом якої є формування рекреаційних просторів. Рекреаційна архітектура близька по проблематиці до ландшафтної архітектури: з'єднання штучного і природного середовища, оскільки природний ландшафт є головним середовищем рекреації.

Архітектура середовища відпочинку впродовж всієї історії розвитку людства приймала різні форми. Різноманітність архітектури залежала від національних особливостей народів, їх побуту, культури; природних і кліматичних умов; географічного місцерозташування. Так, житлові приміщення в єгипетських будинках розташовувалися на північній стороні, а на півночі Європи всі приміщення житлових будинків прагнули орієнтувати на південну сторону; грецький будинок розкривався у внутрішній двір і був закритий з боку вулиці. У країні з холодним кліматом таке планування не відповідало б вимогам побуту. В той же час впродовж сторіч відбувалося взаємопроникнення архітектурних форм. Наприклад, римські легіонери приносили з собою в завойовані країни римську архітектуру; однакова культова архітектура з'являлася усюди, куди проникало християнство; у XX в. завдяки розвитку транспорту, новому вигляду будівельних матеріалів нова архітектура розповсюдилася по всіх континентах.

Тріаду найважливіших вимог до архітектури сформулював давньоримський архітектор Вітрувій: користь, міцність, краса. Користь – вимога задоволення утилітарних потреб людини архітектурним середовищем. Вимога функціональності архітектури привела до появи різних типів будівель. Міцність будівель і споруд залежить від їх конструкцій і конструктивних схем. Вимога конструктивності визначає архітектурну композицію будівлі. Всі конструктивні схеми складаються з конструктивних елементів – що підтримують (стіни, опори) і перекривають (балки, зведення). Конструктивні елементи з'єднуються в архітектурні форми, створюючи естетичний ефект. Вимога естетики, краси визначає архітектурно-художню композицію будівлі. Критерії краси, художньої гармонії змінювалися з часом, впливаючи на декоративність зовнішнього і внутрішнього оформлення будівлі.

Вимоги функціональності, конструктивності і художності є історичними категоріями, що визначають архітектурний стиль. Архітектурний стиль є сукупність основних ознак архітектури даного часу і даного народу, що виявляються в особливостях функціональної, конструктивної і художньої сторін. Вимога єдності стилю є найважливішим критерієм формоутворення як архітектурного, так і наочного середовища. По окремому предмету можна судити про час його створення, про рівень культури і спосіб життя народу.

У історії архітектура розрізняє «стару», «нову» і сучасну архітектуру. «Стара» архітектура є архітектурою епохи рабовласницького ладу і феодалізму. У рабовласницьку епоху виникли архітектурні стилі стародавнього світу (Давній Єгипет, Стародавня Греція і Стародавній Рим). У епоху феодалізму розрізняють архітектуру середньовіччя і нового часу. У середньовічній архітектурі отримали розвиток візантійський, романський і готичний стилі. Архітектура нового часу створила свої архітектурні стилі: Ренесанс (Відродження), бароко, рококо. Архітектурний класицизм увінчався стилем ампір.

Кожен стиль поступово і органічно зростав з попереднього, тому між ними важко провести межу. Але в кожну епоху з'являлися будівлі і споруди, в яких характерний для неї стиль виявлявся особливо яскраво. Така будівля ставала пам'ятником архітектури певного стилю.

Рекреаційна архітектура знайшла свій вираз в тріаді: праця – відпочинок – проживання, проголошеною французьким архітектором Ле Корбюзье. Нерозривність цих функцій відбилася у взаємопроникненні архітектурних середовищ відпочинку, праці і побуту.

НЕ 1.1.1 Еволюція рекреаційної архітектури.

Розвиток архітектурного середовища відпочинку на різних історичних етапах визначався рекреаційними потребами людини. Рекреаційні потреби людини приймали різні форми впродовж всієї історії розвитку людства. Архітектура найповніше виражала устремління і суперечності в житті людей і епох. За словами В. Гюго, людський рід вважав важливим тільки те, що «написав в камені». Первинним середовищем відпочинку було житло; громадські будівлі і споруди формувалися залежно від розвитку суспільного життя людей. Місто, передмістя, регіон, країна, мир визначали просторове середовище відпочинку людства.