5.2. План семінарського заняття

1. Організація адміністративного управління в Галичині та Буковині в І пол. ХІХ ст.

1. Загальнодержавні органи влади і місцевого управління дуалістичної Австро-Угорської держави в І пол. ХІХ ст.

1. Місцеве самоврядування, органи урядової адміністрації в Галичині, Буковині, Закарпатті в І пол. ХІХ ст.

1. Система права, суди і процес у західноукраїнських землях доби австрійського панування.

1. Поширення російського територіального устрою в українських землях у XIX ст.

1. Органи та система управління російського царату в Україні в XIX ст.

1. Кодифікація, розвиток права в Україні в ХІХ—поч. ХХ ст.

1. Суди і процес в українських землях у складі Російської імперії в ХІХ — поч. ХХ ст.

1. Історичні передумови появи парламентаризму в Росії, їх суть. Діяльність Української Громади в Державній Думі.

Теми рефератів

1. Державно-правові ідеї в Україні XIX ст.

2. Історія створення вірша «Ще не вмерла Україна» та музики до нього.

5.3. Термінологічний словник

Австрія — імперія з 1804 по 1918 рр. В 1282—1918 рр. правила династія Габсбургів. 1867 року була перетворена в дуалістичну монархічну державу — Австро-Угорщину.

Буржуазія — частина суспільства, що веде підприємницьку діяльність. Перші представники Б. в Україні з’явилися ще у XVII ст., коли почав зароджуватися ринок, зростали міста, виникли перші мануфактури. Безпосереднє оформлення Б. відбулося в ХІХ ст. з перемогою фабрично-заводського виробництва у пореформену добу, коли нестримно зростали підприємницькі верстви.

Валуєвський циркуляр — таємне розпорядження, видане 20 липня 1863 р. міністром внутрішніх справ Росії П. Валуєвим, згід­но з яким заборонялося друкувати науково-популярну й релігійну літературу (крім наукових і художніх творів) українською мовою. Поява В.ц. відбивала страх царського уряду перед зростанням національної свідомості серед інтелегенції, згуртованої в громадах, перед поширенням визвольних ідей. Видаючи цей документ, Валуєв скористався, з одного боку, звинуваченнями російською реакційною пресою української громадськості у зв’язках з польським повстанням 1863 р., а з іншого — наклепницьким доносом, що, мовляв, самі українці вважають свою мову лише наріччям російської, а також позицією київського генерал-губернатора Анненкова, який висловився проти видання українського перекладу Євангелія. Після В. ц. кількість україномовних видань різко скоротилася.

Вербицький Михайло (1815—1870 рр.) — композитор. 1863 року пише музику до вірша П. Чубинського «Ще не вмерла Україна». У 1917 та 1992 рр. цей твір офіційно визнаний національним гімном України.

Волость — у ХІХ ст., починаючи з 1961 р. — нижча адміністративна одиниця станового селянського самоуправління.

Громади — напівлегальні організації української інтелігенції культур­ницького і суспільно-політичного спрямування, що діяли у ІІ пол. ХІХ — на початку ХХ ст., не мали усталених програм і не були чіткими організаційними структурами, а лише згуртовували найактивнішу національно свідому інтелігенцію і студентство.

Депортація — примусове виселення з місця постійного проживання осіб унаслідок адміністративного чи судового рішення. В Україні набула поширення з кінця XVII ст. Д. піддавалися небажані царизму гетьмани, непокірні козаки, селяни, демократичні діячі.

Діаспора — частина народу, яка переважно назавжди залишила свою історичну вітчизну і поселилася в іншому етнічному середовищі.

Еміграція — переселення людей зі своєї історичної батьківщини в інші країни для постійного чи тимчасового проживання.

Емський акт 1876 р. — підписаний царем Олександром ІІ у німецькому містечку Емс 18(30) травня 1876 р. таємний законодавчий документ про повну заборону українського письменства. Накладалася ціл­ковита заборона на україномовні видання, вистави, пісні тощо.

Панславізм — політично-ідеологічна доктрина, в основу якої покладена ідея політичного об’єднання всіх слов’ян у формі федерації.

Приписні селяни — група державних селян у Російській імперії XVIII—І пол. ХІХ ст., які, залишаючись власністю держави, були приписані урядом до державних та приватних промислових підприємств, на яких працювали замість сплати феодальних повинностей.

Хлопомани — кількісно невелике відгалуження українського культурно-національного руху ІІ пол. ХІХ ст. Зароджувалося як рух за розвиток української мови. Сам термін означав бажання зблизитися з прос­тим людом-хлопами.