5.2. Об’єкти та суб’єкти державного регулювання економіки

З визначення поняття ДРЕ випливає, що об’єктом державного регулювання економіки у широкому розумінні цього слова є економіка держави та соціально-економічні процеси, що відбуваються в ній.

У вузькому розумінні цього слова об’єктами ДРЕ є ті умови, процеси, відносини, елементи та сектори народного господарства, функціонування яких ринковий механізм не забезпечує взагалі або забезпечує незадовільно.

Конкретними об’єктами ДРЕ є: економічний цикл, структура економіки, інвестиційна діяльність, грошовий обіг, інфляція, оточуюче середовище, блок соціальних проблем (зайнятість, доходи населення, соціальний захист, підготовка та перепідготовка кадрів) та інші.

За рівнем задач та проблем, що вирішуються, прийнято класифікувати об’єкти ДРЕ на:

- загальногосподарські процеси і відносини, такі як економічний цикл, грошовий обіг, зайнятість, інвестиції, НИОКР, ціни;

- великі сектори економіки (промисловість, будівництво, сільське господарство, інфраструктура, фінансова сфера);

- фірми й корпорації як приватні елементи народного господарства;

- комплексний розвиток регіонів країни;

- глобальні процеси (екологія);

- зовнішньоекономічні зв’язки.

Суб’єктом державного регулювання економіки, як це видно з визначення цього поняття, є держава та її інституційні органи.

Але насправді економіка регулюється не лише державою, тому прийнято говорити про суб’єкти регулювання економіки взагалі. З цієї точки зору, говорячи про суб’єкти регулювання економіки, прийнято виділяти носіїв, виразників та виконавців господарських інтересів. Носії: соціальні групи, робітники, власники підприємств, фермери, управлінці, інші, що мають свої власні інтереси, обумовлені їх соціально-економічним статусом, а також належністю до певного виду діяльності, регіону тощо. Виразниками господарських інтересів у ринковій економіці є об’єднання, асоціації, профспілки, політичні партії та інші. Виразником господарських інтересів є органи центральної та місцевої влади, а також національний банк.

5.3. Поняття методології дре

Під методологією державного регулювання прийнято розуміти сукупність вимог, що висуваються до впливу органів державної влади на соціально-економічні процеси. Вона включає підходи, принципи, форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни та формує логіку ДРЕ.

Логіка ДРЕ характеризує послідовність заходів держави, необхідних для управління соціально-економічним розвитком країни та передбачає:

1. аналіз рівня розвитку національної економіки, її проблем та можливостей;

2. формування мети, задач, пріоритетів та кінцевих результатів ДРЕ;

3. формування необхідних ресурсів (фінансових, трудових, інформаційних, матеріальних, інтелектуальних);

4. прогнозування ризиків та наслідків управлінських рішень.

Мета – це те, на що «спрямовані зусилля та ресурси». У процесі державного регулювання економіки зусилля держави спрямовані на виконання економічних функцій ДРЕ, а також на ліквідацію проблем, що виникли у суспільстві. Виділяють генеральну мету, а також цілі, що підпорядковані генеральній. У сукупності всі цілі разом утворюють, так зване дерево цілей».

Визначившись з метою, визначають задачі ДРЕ, тобто ті умови, які повинна створити держава для досягнення поставленої мети, іншими словами задачі ДРЕ – це способи досягнення мети.

Наприклад, для підвищення рівня зайнятості населення трудових ресурсів, як одну з найважливіших цілей державного регулювання, держава може визнати створення умов для розвитку малого та середнього бізнесу. У свою чергу, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу передбачає активне використання податкових пільг, надання субсидій підприємцям, що працюють у даному виді бізнесу та інше.

Лише після того, як визначені мета та задачі, формуються необхідні ресурси, прогнозуються ризики та наслідки управлінських рішень.

Державне регулювання економіки базується на певних правилах, тобто принципах державного регулювання. Найважливішими методологічними принципами ДРЕ прийнято вважати такі:

• принцип пріоритетності права над економікою;

• принцип оптимального поєднання адміністративно-правових та економічних важелів впливу;

• принцип адекватності впливу на соціально-економічні процеси;

• принцип системності державного впливу;

• принцип справедливості державного регулювання;

• принцип стабільності;

• принцип ефективності впливу на соціально-економічні процеси.

Для виконання економічних функцій та поставлених цілей держава використовує різноманітні форми державного регулювання економіки. Форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни проявляються через економічну політику держави.