81 Поясніть, в чому полягала специфіка національного варіанта бароко в літературі, театрі і музиці.

Своєрідність літератури бароко визначається такими рисами:

• основним у творі є намагання викликати у читача зворушення, сильне враження, подив і захват;

• із цією метою вживаються перебільшення, гіперболи, багатослівність і риторика, героїчні сюжети;

• любов до незвичайного, потреба трагічного конфлікту, напруження і катастрофи;

• перевага зовнішнього над внутрішнім, тобто чиста "декоративність", перевантаження формальними елементами.

Але слід зазначити, що в літературі бароко виявляє себе не в чистому вигляді, а в поєднанні з елементами класицизму, який і панує в літературі XVII ст.

Одним із визначних творів епічної поезії бароко вважається "Втрачений рай" англійського поета Джона Мільтона (1608-1674), який порівнюють з барочним собором. Дж. Мільтон любить нагромадження деталей, рельєфні образи, які створюють відчуття світу, наповненого і переповненого речами і живими істотами. Основна ідея Дж. Мільтона – типово барокова – ідея суперечливого, мінливого і двоїстого світу.

У Франції елементи барокового стилю увібрав у себе так званий прсціозний стиль, для якого характерні жанри пасторального роману, галантної лірики, любовного роману. Пошуки позитивного начала, характерного для бароко, призводять до відродження героїки. Мадлен де Скюдері (1607-1701) у романі "Артамен, або Великий Кір" поєднує галантні мотиви з прославленням доброчесностей і мужності Артамена. Барочна громіздкість роману, його багатослівність були свідомими засобами детального описання світу, в якому живуть герої. Мова персонажів риторично велична із застосуванням поетичних прийомів, в описаннях переважає гра контрастів, що поєднуються в єдине гармонійне ціле.

Театр. Хоча однією з загальних рис стилю бароко є театральність, тобто спрямованість на зовнішній ефект, видовищність, у театрі XVII ст. переважає класицизм. Розвиток комедії масок в Італії XVII ст. грунтується на реалістичних засадах, залишаючи барочну естетику для опер. Театр Франції повністю знаходиться під впливом класицизму, як і німецький театр, який переймає і французьку класичну трагедію, і барочну італійську оперу. Єдиним винятком є театр Іспанії, в якому ідеї бароко втілилися найбільш послідовно. А саме:

• визнання складності і суперечливості життя;

• об'єднання сюжету і героїв драми певною релігійною чи філософською ідеєю;

• динамічний характер п'єс, основним змістом яких є конфлікт ідей;

• застосування риторичних мовних прийомів. Найвидатніший представник драматургії бароко – іспанський драматург Педро Кальдерон де ла Барка (1600-1681). Дії його п'єс пройняті намаганням знайти розв'язання великих життєвих проблем. Розкриття ідей у творчості П.Кальдерона відрізняється динамічним характером, вони ніби стикаються одна з одною, відкриваючи глядачеві життя в усій його складності. Композиції п'єс П.Кальдерона ("Дама-невидимка", "Гра любові і випадку") відбивають різноманіття світу, поетична мова персонажів ускладнена паралелізмами й антитезами, в яких втілюється розуміння суперечливості життя і людини. Назва філософсько-символічної драми П.Кальдерона "Життя – це сон", вважається мистецтвознавцями найстислішим викладенням сутності барочної естетики.

Проблема синтезу мистецтв доповнювалась тенденцією до самодостатності музики, яка тепер не залежить від слова, співу і розвивається на основі саме музичних закономірностей. Основна мета поєднання музики з іншими мистецтвами — у посиленні емоційного впливу на слухачів. Музика вперше виходить на велику театральну сцену.

Але найбільше об'єднує музику з іншими видами мистецтва бароко культ героя, образ якого розкривається не стільки у вчинках, скільки у почуттях і переживаннях. Кожна країна мала свої особливості музики бароко: в Італії стиль бароко в музиці розвинувся раніше і повніше, в Німеччині - пізніше, дуже обмежено - в Англії і Франції.

Початок нового стилю в Італії визначається виникненням опери. Синтез музики, поезії, драматургії створює яскравий, звучний, піднесено-схвильований, дещо перенасичений декоративний стиль. Видатне значення для італійської музики XVII ст. мала творчість Клаудіо Монтеверді (1567-1643). В операх "Орфей", "Повернення Улісса на батьківщину ", "Коронація Поппеї" він вільно поєднував життєво правдиве й фантастичне в багатоплановій композиції, яка включала декламацію і віртуозний спів, протиставляв трагічне і повсякденне, умовність і алегорію.

Скрипково-ансамблева музика Італії в XVIII ст. отримує нову ясність і врівноваженість, долаючи ускладненість бароко і зберігаючи динамізм, контрастність, пишність і величність музики бароко. Творчість Арканджело Кореллі (1653-1713) та Антоніо Вівальді (бл. 1678-1741) стала основою формування класичної оркестрової музики.Творчість найвидатніших німецьких композиторів – Й.Баха і Г.Генделя, хоча й спирається на музику бароко, все ж далеко виходить за межі одного стилю.Опери Георга Фрідріха Генделя (1685-1759) повністю створені в стилі бароко ("Юлій Цезар", "Орландо", "Ксеркс" - усього більше 40 опер). Він переходить межі бароко в своїх ораторіях ("Самсон", "Іуда Маккавей" та ін. – більше 30), поєднуючи героїко-епічне і драматичне начало. Епічна велич і спокій, урівноваженість форм і оптимізм навіть при трагічному фіналі - це вже знаходиться поза бароковою стилістикою. Але від бароко у Г.Генделя залишається багатоплановість контрастів: піднесеного і жалюгідного, патетичного і вульгарного, героїчного і звичайного.

Йоганн Себастьян Бах (1685-1750) гранично загострює виразні засоби бароко і поєднує їх з демократичними традиціями протестантського співу. Церковні кантати (біля 300) вирізняються драматизмом, глибоким філософським змістом. Улюбленою музичною формою Й.Баха була фуга - інструментальний твір, в якому на клавішний інструмент переноситься вокальний принцип поліфонії. Розвиток поліфонії, досягнення нею більшої гнучкості і повноти у творчості Й.Баха справили величезний вплив на розвиток всієї європейської музики