64. Визначте особливості духовного світу українського народу (світогляд, менталітет, національний характер).

Кожен етнос у своєму бутті відтворює духовну культуру. Духовний світ народу - це його казки і пісні, мрії і сподівання, світоглядні орієнтації І вірування, етичні й естетичні погляди, це світ стосунків і традицій, який втілюється у релігії, моралі, художній творчості народу, його філософських роздумах і політико-правових відносинах. Основу духовного світу, різноманітних його проявів складають світогляд народу, менталітет і національний характер. Світогляд – це сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найбільш загальне бачення, розуміння світу і місця людини у ньому та разом із тим і життєві позиції, програми поведінки і діяльності людини.

Світогляд українського народу містить декілька нашарувань: найархаїчніші (індоєвропейські), давньослов 'янські та християнські уявлення.

Не менш значущими засадами духовного світу народу є національний характер і менталітет.

Національний характер – це специфічний склад душевного устрою нації, що проявляється у тому чи іншому рівні емоційного прояву, у суспільних манерах, звичках, складі розуму.

Менталітет (або ментальність) - (від лат. – ум, мислення, образ думок, душевний склад) – це глибинний рівень самосвідомості спільноти, на якому формуються властиві тільки їй настанови та засоби сприйняття світу, особливі форми мислення і поведінки. Менталітет являє собою відносно цілісну сукупність думок, вірувань, навичок духу, що створює певну картину світу, від якої залежить світосприйняття, орієнтація і поведінка людини (спільноти) в реальності.

Менталітет – це загальне, що спирається на стихійні, напівсвідомі схеми поведінки спільноти. Він народжується із природних даних і соціальних компонентів і розкриває уявлення людини про життєвий світ. Менталітет зумовлює, визначає особливості душі, серця і розуму, він є серцевиною того, що називають національним характером (характером народу) і що значною мірою робить людей українцями, євреями, німцями, японцями і т.ін.

Ментально-характерологічні особливості знаходять своє культурне виявлення:

• на рівні побутової свідомості — у системах стереотипів, оцінок і самооцінок, які зафіксовані у прислів'ях, казках та інших жанрах фольклору, в етнопедагогічних формулах та анекдотах;

• на рівні художнього осмислення цей феномен знаходить відбиття в образах національних типів: циган, євреїв, поляків, німців, українців, в мелодико-гармонійному складі музичних творів, що завжди відтворюють мелодику мови; у своєрідності образів і колориту образотворчого мистецтва та архітектоніці храмових споруд;

• на рівні наукового пізнання реальності, і в філософській рефлексії, відбиваючи тип раціональності, притаманний народові;

• і у формах соціально-політичного буття, демонструючи тяжіння народу (часто неусвідомлюване) до демократичних або анархічних форм суспільного влаштування, до рівності або до підпорядкування тощо.

67 Поясніть, який вплив справило християнство на процеси розвитку культури Київської Русі.

Із прийняттям 988 р. християнства Київською Руссю світогляд давніх слов'ян зазнає значних деформацій. Християнство принесло з собою поняття Абсолюту як особистості (і у зв'язку з цим – формування особливої особистісної сфери духу). На відміну від язичницького "натуралістичного" світосприйняття, християнство впроваджувало нові, незрозумілі народові культи, нову християнську обрядовість, нову мораль, засновану на добровільному виконанні визначених вищою істотою норм поведінки і цінностей.

Християнство, незважаючи на все, що принесло на Київську Русь, було значним духовним гальмом. Воно призвело до розколу, який поділив життя на дух і матерію, гріховне і добродійне. Людина до цього не знала такої роздвоєності, бо була за своєю природою цільна – сили темні, злі існували поза нею, у природі, на чому й будувався язичницький світогляд. Боротьба двох начал відбувалася не в людині, а в природі, і людина ставала на боці світлих або темних сил. Християнство ж перенесло цю боротьбу в саму людину, фактично зруйнувавши її первісну духовну цільність. Тим самим християнство йшло супротив пракультури народу, переслідувало прояви старого життя. Але перемогти могутню пракультуру мас народу християнство змогло тільки почасти – настільки була могутня опозиція, що шляхом для утвердження нової релігії стаз компроміс. Народна пракультура була збережена: навіть в обрядах християнство зуміло замінити тільки терміни (наприклад, у колядках назви давніх богів замінені на нові, так само і в щедрівках, веснянках, петрівках, зажнивних піснях тощо).

Отже, подальший розвиток світогляду призвів до дивовижного переплетення, поєднання, взаємодії двох різнорідних типів світогляду: язичницького і християнського. Саме на ґрунті цього специфічного явища, що отримало назву світоглядного синкретизму, і сформувалась своєрідна українська етнокультура.

Світоглядний синкретизм (від грец. – об'єднання) – складова, характерна ознака світогляду українського народу. Православно-язичницький синкретизм лежить в основі світосприйняття, менталітету, ціннісних орієнтацій, філософії, етичної і естетичної свідомості українського етносу. Наша сьогоднішня культура увібрала його в себе – достатньо згадати народні свята, обряди, поезію, що відбивають світогляд українського народу.

Поєднання християнських канонів і етичних цінностей із дохристиянськими віруваннями і мораллю лежить в основі "двовір'я" - специфічного українського народного світосприйняття, надзвичайно своєрідної віри "і в Бога, і в чорта". Людина, таким чином, набуває можливості не лише пасивно вибирати між запропонованим їй добром і злом, а й сама встановлює їх критерії, пристосовуючи до своїх потреб ті чи інші "вищі сили".

В основі українського християнства, на відміну, скажімо, від католицизму, лежить не беззаперечна підпорядкованість людини "божественному промислу", а принцип активної дії. Подібно до прадавніх греків українці вважають Бога багато в чому рівним собі, а отже, не бояться вести з ним діалог "на рівних". Згадаймо хоча б народні казки про те, як український селянин примусив працювати на себе сорок святих або ж самого чорта (на відміну від європейського Фауста, герой українського фольклору завжди перемагає нечисту силу), прислів'я типу "схопити Бога за бороду" та ін., і ми побачимо, що світосприйняття українців далеке від фаталізму сліпої релігійності.