63. Розкрийте роль географічних чинників як визначальних факторів формування української культури.

Територія проживання є одним із визначальних факторів формування етнокультури¹. Саме вона визначає особливості життя етносу. Єдність території забезпечує історичну тривкість етносу, його національну приналежність, політичну й економічну цілісність, сприяє створенню нації, її розвиткові й оформленню в державу, етнічно уніфікує населення. Територія є фундаментом національної, економічної, політичної єдності народу.

Побутування на спільній території породжує спільність свідомості, почуттів і прагнень, спільність долі – географія стає історією культури. Територія, що заселена певним етносом, з її особливостями – степами і горами, ріками і морями, її підсонням, кліматом, ґрунтами й надрами, рослинністю і тваринним світом – проходить через душу народу, відбивається у психіці, світосприйнятті, менталітеті і втілюється у легендах і піснях, переказах і прислів'ях, у традиціях, звичаях і ритуалах, способах господарювання, у взаєминах ніж людьми, у ставленні до світу "Свого" і ''Чужого''.

Землі України - унікальне місце на європейському континенті. Ще за доби неоліту (IV—ЇЇІ тис. до н.е.) у результаті з'єднання Чорного моря (до цього воно було озером) із Середземним і пов'язаного з цим зниження загального рівня вод тут надзвичайно інтенсифікуються процеси формування гумусу. Внаслідок цього, як свідчить відомий ґрунтознавець В. Докучаєв, сформувалися ґрунти, що були ''результатом щасливого і дуже складного комплексу цілого ряду фізичних передумов". Ніде на планеті навіть за мільйон років не виникло чогось подібного. Землі Наддністрянщини та Наддніпрянщини - єдине у світі місце, де чорноземна смуга сягає 500 км завширшки. Тож не дивно, що одна з найдавніших землеробських культур (трипільська) виникає тут уже в III тис. до н.е.

Вражають не тільки великомасштабні розміри України (Україна займає поверхню в 1 млн. 200 тис. км² і є однією з найбільших країн Європи), а й унікальність поєднання цілісно різноманітних елементів. Природа України містить у собі майже все, що властиве природі планети: моря, озера і ріки, степи і ліси, рівнини і гори. Клімат України сприятливий для здоров'я людей, хліборобства, тваринництва та культивування садів і виноградників, найрізноманітніших сортів овочевих і фруктових плантацій, розведення птахів і риби, збирання ягід та унікальних сортів лікувальних трав.

Вплив території на формування етносу і його культури розкривається у декількох аспектах, тому умовно можна виокремити такі географічні чинники:

• геокультурні, що розкривають вплив території проживання етносу на методи й способи життєдіяльності, особливості ведення господарства тощо;

• геополітичні, що демонструють специфіку формування етнокультури через політичні та економічні зв'язки з іншими культурами, що стають можливими через географічне розташування земель етносу;

• геопсихічні, що надають можливості зрозуміти особливості етнопсихології у зв'язку з природними умовами проживання етносу.

Геокультурні чинники.

Землі України складають три геокультурні смуги: лісову, лісостепову та степову. Лісова смуга — в основному Полісся та Карпати - була не дуже придатна для землеробства, зате її природа була чудовою базою для мисливства і різних промислів. Населення Полісся та Карпат, відірване від людних шляхів, захищене від етнічних і культурних впливів інших народів, стійко трималось давніх звичаїв і традицій. Ці території не відігравали визначальної ролі у культурному розвитку нашого народу, але мали важливе значення для збереження надбань української культури, забезпечення її безперервного розвитку в часи небезпеки і чужоземних вторгнень.

Степова смуга з її родючими ґрунтами й достатком сонця надавала всі природні умови для активного господарського життя, однак не давала ніякого захисту від постійних вторгнень кочовиків зі Сходу. Селились тут лише найвідчайдушніші люди з жорстокою психологією першопроходців, вимушених сам на сам боротись за своє життя з навколишнім світом. У силу цих причин відомий дослідник В'ячеслав Липинський вважав степ "найбільшим прокляттям" нашої землі, аж до махновщини включно ("дух степу"). Центром творення української культури стала лісостепова смуга, яка займала Середнє Подніпров'я, Волинь і Східну Галичину. Чорноземи, достаток вологи, помірний клімат давали можливість розвивати хліборобство, закладати осередки культурного життя. Постійна загроза з боку Степу робила життя тут дуже напруженим, однак можливість відходу в ліси в разі небезпеки зробила колонізацію цих земель тривалою, а сам культуротворчий процес безперервним. Постійні міграції населення (відступ під тиском кочовиків у рятівні лісові райони, а по закінченні навали – повернення в багаті дарами природні зони Степу і Лісостепу) перемішували населення України, формували єдину мову та культуру з великої кількості племінних діалектів і культур. Це зумовило таку характерну особливість української культури, не властиву для інших держав з такою великою площею та чисельністю населення, як надзвичайна подібність народної культури у різних областях України (за винятком ізольованих районів Карпат і Полісся).

Геополітичні чинники.

Не менш суттєвий вплив на формування української культури справило її геополітичне розміщення. Територія України займає серединне положення між Центральною Європою та Азією. Тут з давніх часів пролягали транзитні торговельні шляхи з Малої Азії та країн Сходу в Південну та Західну Європу. Отже, тут стикались часто далекі одна від одної культури.

Історично склалося, що Україна виявилася на перехресті світових життєвих артерій - Сходу і Заходу, Півночі і Півдня. А це визначало як її становище, роль, так і долю.

Як доводить Ю.Липа, геополітичне становище України визначило її особливе місце і в стратегічних планах Німеччини та інших держав Європи на початку та в середині XX ст.: саме через Україну планував прокладати шлях до Індії, інших країн Азії та Близького Сходу Гітлер, стратеги інших держав.

І все те, зрештою, зумовило як історичну вагу та місію, так і долю України: її геополітичне місцезнаходження, природні ресурси притягували, але породжували не тільки повагу та добрі наміри, а й чорну заздрість, експансивні плани і колоніально-загарбницьку політику, особливо найближчих сусідів.

Геопсихічні чинники.

Територія етносу, природні умови його проживання - це не тільки фізичні субстанції, матерія Всесвіту. Природа - це й Дух, що є джерелом і визначає характер і долю кожної людини, а тим самим і усього етносу. Зовнішній світ, що століттями оточує людей, зумовлює своєрідність їхнього сприйняття реальності й орієнтації у ній.

Щоб вижити, кожен етнос мав узгодити (гармоніювати) свої стосунки щонайменше з природою: з її оточенням (ліс, вода, степи, море чи гори), рельєфом, кліматом, погодою. Бо це зумовлювало і тип житла, і знаряддя добування їжі й одягу, й мирний чи войовничий, осілий чи кочовий спосіб життя, а тим самим - мету і форми виховання дітей, сімейний чи родовий (племінний), моно- чи екзогамний устрій тощо.

Природа, що стала внутрішнім світом етносу, значною мірою набуває автономності; найбільш повно цей світ фіксується І виражається у матеріально-ідеальному інобутті духу - в мові, а також в сказаннях і віруваннях, легендах і піснях, традиціях, звичаях і ритуалах. Цей внутрішній світ безперервно отримує імпульс від рідної землі, він постійно налаштований на неї. Рідна земля - це субстрат ментальності етносу, а відтак органічний складник самосвідомості й національного характеру.

Вплив рідної землі легко відчути, зіставивши спосіб життя і ментальність осілих і кочових народів, автохтонів і мігрантів. Осілий народам властива працьовитість, пошана до природи і чужої власності, громадоправство, миролюбність. Кочовики менш працьовиті, зате агресивніші, сповнені ординського духу, нетолерантні до чужих, безоглядні у використанні природи.

Усвідомлюючи геопсихічні чинники формування етносу, не можна не враховувати і того, що кожен етнос є не тільки породженням своєї природи, а й її формуючою силою. Природа не тільки впливає на людину, її засіб життя, етно-ментальні характеристики, а й зазнає на собі її вплив (аж до творення морів, озер і річок; знищення чи насадки лісів; збагачення грунтів чи їхнє виснаження й переструктурування тощо)- Зрозуміння цього аспекту взаємодії "етнос - природа" розкриває духовну зрілість (або зубожілість) народу саме через ставлення людини доматері-Природи, бо нехтування землею, недбайливе до неї ставлення означає фатальний розрив етносу з власними живильними витоками, призведе до деформації духовного світу та переродження.

У цьому значенні ситуація сучасної України усвідомлюється знавцями як критична. Голодомори, війни, депортації, колгоспне кріпацтво у XX ст. фундаментально підірвали почуття "вкоріненої осілості" українців, люмпенізували їх, спричинили до дезорієнтації у системі вартостей, деформували свідомість величезної кількості людей.

Наприкінці XX ст. Україна опинилась віч-на-віч з наслідками безглуздо-споживацького ставлення до природи-землі: перенасичення грунтів пестицидами й гербіцидами, деформація и знищення гумусу; створення штучних водоймищ у місцях найбільшої родючості та зонах оздоровлення людей, порушення природного балансу між землею, водою, полем, лісами, повітрям, що призвело до корозії земель, заболочення або ж зневоложення гігантських територій; будівництво промислових монстрів без урахування і сировинної бази, й наслідків впливу на клімат, природу, людське середовище, наслідки аварії на Чорнобильській АЕС. Та й це – тільки частина проблеми. Повнота її виражається у тому, що зневага до єства і законів природи призвела до ще більшої корозії гумусу духовного. Людина й природа стали антагоністами.

Отже, завданням сьогодення для України стає вироблення синовнього ставлення до Матері-Землі. Тільки людина в змозі помітити й оцінити сутність гармонії у природі, а в разі її втрати – зробити все, щоб повернути її. Але – людина духовна! Нерозвинутий індивід не побачить величі навіть у небі. і цілком логічно, що однією з найгостріших проблем сучасності стала проблема екології як проблема духовності: уміння людини бути й господарем, й сином природи.

Тільки таке ставлення до Матері-Природи породжує почуття патріотизму і солідарності з тими, хто на ній живе, відповідальність перед тими, хто тут жив, і піклування про тих, хто тут житиме.

Підбиваючи підсумки розгляду питання, зазначимо:

• географічні умови проживання етносу – невід'ємна складова формування етнокультури, що позначається в її економічних, торговельних, політичних зв'язках, міжнародних стосунках, типі господарювання і засобі життя народу, відбивається у специфіці національної психології та менталітету;

• землі України, розташовані на перехресті Західного і Східного світів, зумовили давній й активний діалог між культурами, в якому українська культура сформувалась як оригінальний соціально-історичний феномен.