55. Визначте типи та форми міжкультурного мовного контакту

Основні культурні стереотипи, що дозволяють осмислити національні особливості спілкування, можна умовно позначити як "зіткнення ", "залучення ", "проникнення " і "взаємодія ".

Зіткнення як тип мовного контакту характеризується, насамперед, проявом розбіжності стереотипів спілкування, прийнятих у різних культурах, хоча контакт ведеться в умовах загальної мови спілкування. При цьому спілкування може відбуватися, однак сторони констатують розбіжність правил і одиниць спілкування, сприймають цю розбіжність як сюїадову частину комунікації. При цьому певний міжкультурний контакт все ж таки здійснюється: він може "фіксуватися як зустріч з іншокультурним явищем, може реалізовуватися через оточуючий контекст, може сприйматися через її заперечення.

Залучення як тип мовного контакту характеризується пев наявністю знання стереотипів спілкування кожної із сторін, однак реально одна із сторін користується двома типами стереотипів спілкування - своїм і чужим, а друга виходить тільки зі свого типу. Причому в того учасника спілкування, що спирається на два типи стереотипів, свій стереотип служить ніби початком відліку для виявлення специфіки нового стереотипу. Аналогічна ситуація виникає і при спілкуванні представників одного етносу й однієї культури, але з різною глибиною володіння цією культурою.

Проникнення може розглядатися як система певного взаємного обліку стереотипів спілкування, однак насамперед тієї із сторін, що використовує нову мову спілкування і, відповідно, опановує нові стереотипи.

Взаємодія грунтується на використанні будь-яким учасником спілкування стереотипів спілкування кожної з двох культур.

Усі розглянуті типи міжкультурних контактів включають, у більшій чи меншій мірі, певну адаптацію до стереотипних елементів організації мовного спілкування людини з іншої культури, завдяки чому і здійснюється міжкультурне спілкування.

56. Розкрийте сутність понять "культурного" та "життєвого" сценаріїв.

Культура певним чином програмує життєдіяльність людей, адже кожна окрема особистість живе і діє, вибудовуючи своє індивідуальне життя за програмами, які визначаються соціальними умовами і засвоєними особистістю культурними установками. Такі програми в сучасній науці отримали назву сценаріїв.

Поняття життєвого сценарію ввів у науковий обіг американський психоаналітик Е.Берн. Під життєвим сценарієм він розумів певні моделі поведінки, згідно з якими особистість організує хід свого життя. Безумовно, людина сама планує своє життя. Але уявлення людей про те, як вони хотіли б його прожити, формується під впливом навколишнього соц. середовища. Так, існують еталонні сценарії життя селянина, аристократа, вченого, бізнесмена і т.п. Життєвий сценарій охоплює все життя людини. Він ґрунтується на рішеннях, прийнятих у дитинстві, і на батьківському програмуванні, яке постійно підкріплюється. Підкріплення може здійснюватися в ході повсякденних контактів, коли, наприклад, син працює в фірмі, що належить батькам, чи дочка кожен день телефонує матері, щоб обговорити буденні справи. Коли батьки вмирають, то їх «інструкції» можуть ставати навіть більш впливовими, ніж раніше.

Культурний сценарій виступає як соціокультурно обумовлений сценарний план, як основна сюжетна лінія життєвих дій. У просторі культури можуть існувати еталонні сюжети культурних сценаріїв та інваріанти - незалежні від конкретних життєвих ситуацій побудови. Але в межах загального культурного сценарію може існувати ціла низка різноманітних варіантів основного сюжету. Кожна людина вибирає якийсь із них залежно від конкретних обставин свого життя і власних індивідуальних рис.