36 Розкрийте значення натуралізму, імпресіонізму та символізму як засобів створення нової картини світу на рубежі хіх – хх ст.

Напрямки мистецтва, що виникли в останню третину XIX ст. – натуралізм, імпресіонізм, символізм і модерн – відкрили пошук мистецтвом нової художньої мови, адекватних форм для втілення нових ідей.

Натуралізм (від лат. natura – природа) – напрямок у художній культурі Західної Європи, який виник на базі реалізму в 70-ті роки XIX ст. У своїх основах натуралізм був пов'язаний із позитивізмом (О.Конт, Г.Спенсер) і еволюційною теорією Ч.Дарвіна.

Виник натуралізм і створився як літературний напрямок у мистецтві Франції, в якій в останню третину XIX ст. закінчувалася промислова революція, бурхливо розвивалася техніка і природничі науки. Перед мистецтвом відкривались нові перспективи: спираючись на науку, її методологію, більш глибоко проникнути у життя. Цьому сприяли і особистісні зв'язки між представниками філософських, природознавчих і художніх кіл. Брати Е. і Ж.Гонкури, Гі де Мопассан, Еміль Золя та інші, спираючись на праці філософів і науковців – О.Конта, Г.Спенсера, Ч.Дарвіна, К.Бернара, Ш.Летурно, – сприймали нові ідеї, проводили широкий природознавчий експеримент у галузі художньої творчості.

Натуралісти вважали, що людина – не просто соціальна істота, її вчинки і поведінка не можуть бути розкриті через соціальні обставини; вони намагалися розтлумачити душевні рухи людини через її фізіологічну організацію, вплив зовнішнього середовища й інстинкти, що унаслідуються від покоління до покоління.

Типовими рисами натуралізму стали:

• перенесення у мистецтво методів емпіричного природознавства. Натуралісти намагалися "об'єктивно", неупереджено відтворювати реальність, методично "нанизуючи" факти;

• абсолютизація факту, відсутність художнього вимислу (оскільки факти і події треба втілювати без змін) і відсутність авторської оцінки - естетичної, моральної (оскільки мистецтво подібно до науки повинно бути вільним від політики, від втручання у соціальне життя);

• зосередження уваги на людині як єдиному предметі мистецтва і зведення причин поведінки людини або до фізіології та інстинктів, або до впливів зовнішнього середовища (трансформована ідея "природного відбору" Ч.Дарвіна).

Імпресіонізм (від франц. impression - враження) – напрямок у художній культурі Західної Європи, який виник під впливом живопису критичного реалізму (Курбе, Дом'є) у Франції в 60-70-ті роки XIX ст. і здійснився в образотворчому мистецтві, скульптурі, художній літературі та музиці.

Імпресіонізм формувався у середовищі живописців, які об'єднались для боротьби за оновлення мистецтва і подолання офіційного салонного академізму в образотворчому мистецтві. Назва ж закріпилася після першої виставки 1874 р., де експонувалась картина К.Моне "Враження. Схід сонця".

Отже, характерними рисами живопису імпресіонізму можна вважати такі:

• абсолютизація зримої сутності "речей" і підкреслена увага до світла і кольору;

• нова техніка з використанням крапчастих мазків, із багатством рефлексів, напівтонів і розподілом кольорів на додаткові, що змішуються лише в очах глядачів при сприйманні;

• відсутність чітких контурів, їх "змазаність", нерівність поверхні живописного полотна і фрагментарність композиції (принцип "кадру").

Імпресіонізм – насичено-яскравий, життєрадісний стиль, який передає милування людиною навколишнім світом. Найкращі твори цього стилю – пейзажі К.Моне та Е.Мане, портрети О.Ренуара, зафіксовані рукою митця куточки паризьких вулиць (К.Піссарро), кафе і вар'єте (Е.Дега) – демонструють цю закоханість у буття у всіх його проявах.

Імпресіонізм як художній напрямок проіснував відносно недовго – усього 12 років (від першої виставки картин, 1874 р., до восьмої, 1886 р.). Переживши кризу 80-х рр., коли частина художників відійшла від нього, імпресіонізм еволюціонував (так званий "пізній" імпресіонізм), переносячи акцент на передачу суб'єктивності сприйняття; в ньому посилилися декоративні тенденції, тяжіння до об'єднання картин у серії.

Символізм (від грец. simbolon - знак, символ) – художня течія і філософсько-естетична концепція кінця XIX – початку XX ст., яка виникла у Франції в 60-70-ті рр. на базі романтизму. Символізм найбільш рельєфно демонстрував антисцієнтистську складову європейської культури на межі століть.

Символізм – це напрямок, в якому дуже вагомою була філософсько-світоглядна складова. Він претендував на статус не тільки художнього напрямку, а й цілісного світогляду, спираючись на ідеї романтиків і містиків, використовуючи надбання Платона, І.Канта, А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, Вл. Соловйова.

Зародився символізм як літературно-поетичний напрямок у Франції (П.Верлен (1844-1896), С.Малларме (1842-1898). А.Рембо (1854-1891) та інші), але досить швидко він перетворився на загальноєвропейське явище, торкнувшись майже всіх європейських країн і Росії, охопивши майже всі види мистецтва. Символізм – неоднорідне явище. Він мав різні національні варіанти і пройшов певну еволюцію. У розвитку символізму виокремлюють три етапи:

• французький символізм, який існував переважно як літературно-художній напрямок;

• німецький символізм, в якому почала формуватись філософсько-теоретична база (Ф.Ніцше, Р.Вагнер);

• російський символізм, який виходить на рівень цілісного світогляду.

Отже, як бачимо, єдиної теоретичної платформи символізм не створив. Існували різні національні варіанти і різнорідні феномени навіть у надрах однієї національної традиції. Однак можна виявити низку загальних рис, що притаманні цьому напрямку, незважаючи на всі відмінності. Це:

а) містико-релігійна складова; тяжіння до ідеального світу і вічної краси;

б) ствердження домінування інтуїтивного пізнання;

в) ствердження автономності і самоцінності мистецтва.

Естетика і художня практика символізму значно вплинули на розвиток мистецтва XX ст., особливо на сюрреалізм і експресіонізм.