32.Особливості барокового світогляду і його втілення в мистецтві XVII - першої половини XVIII ст.

Культуру XVII ст. часто назрівають культурою бароко. Хоча у XVII ст. співіснувало декілька художніх стилів: бароко, класицизм, реалізм, все ж саме бароко найбільш послідовно і повно втілило світовідчуття нової культури, що формувалася. Стиль бароко охоплює не тільки мистецтво, а й світогляд, особливості філософування, особливі зовнішні форми повсякденного буття, і завдяки цьому бароко виступає як загальний напрямок культури XVII ст.

Найважливіші зміни у світогляді, які й було покладено в основу стилю бароко, відбулися саме в XVII ст. Криза культури Відродження, наслідки Реформації і Контрреформації, криза феодалізму як суспільної системи призводять до нового розуміння світу як суперечливого, трагічного, динамічного явища. Найголовніше, що змінюється у XVII ст. – це розуміння людини, її місця в світі, співвідносин людини і суспільства. Особистість людини епохи Відродження характеризується повною єдністю і цілісністю, де відсутні складність і розвиток. Людина епохи Відродження відчуває себе у гармонії з природою. Доля людини залежить лише від її доброчесностей, талантів, енергії.

Епоха бароко не відмовляється від ідеї гуманізму, але переосмислює її у новому історико-культурному контексті. Тому першою важливою ідеєю барочного світогляду є новий гуманізм –це трагічний гуманізм, він ґрунтується на уявленні про людську особистість як складне явище, що постійно розвивається, змінюється. На перший план, замість спокою і гармонії Відродження, виступають хаотичність, ірраціональність, емоційність, драматизм.

Певною мірою бароко протистоїть культурі Відродження, хоча й переймає високу оцінку античної культури і прагнення реалістичності у зображенні дійсності (але у новій стилістичній інтерпретації). Другим культурним підґрунтям стилю бароко був маньєризм, в основі якого було уявлення про змінність світу, вразливість людини, доля якої знаходиться під владою ірраціональних сил. Саме маньєризм застосовував перебільшену експресію поз і рухів у живописі, колористичні І світлові контрасти, алегоричність і прагнення до театральних ефектів.

Основним уявленням барокового світогляду стає уявлення про єдність, нескінченність і різноманіття світу, його драматичну складність і постійну змінність. У мистецтві це виявляється як динамічність, змінність, виявлення багатопланового емоційного світу людини, що досягається завдяки сильним контрастам матеріалів і фактур, світла і тіні, масштабів і ритмів.

Друга важлива ідея барочного світогляду - у поєднанні суперечностей: людини і природи, ідеального і реального, розуму й емоцій. Із цим пов'язаний підвищений інтерес до дисгармонійного, гротескного, перебільшеного. Тенденція до синтезу виявляється як підпорядкованість усіх елементів художнього твору одному керівному стрижню в емоційному, ритмічному, колористичному планах. Це також намагання виявити незвичайне у звичайному і звичайне у надзвичайному, тенденція до іносказання, що призводить до частого використання алегорії.

Третя ідея бароко - особливе розуміння краси як ідеального утворення, що вище за природу. Мистецтво повинне вдосконалювати природу і відбивати не потворність реального життя, а ушляхетнену і поліпшену дійсність. Із цим пов'язані такі особливості естетики бароко, як пишність, парадність, театральність, живописна ілюзорність, піднесеність і урочистість.

Розглянемо втілення основних ідей бароко стосовно різних жанрів мистецтва та їх національних особливостей.

Архітектура вважається провідним видом мистецтва бароко і має такі характерні риси:

• панування складних криволінійних контурів, що дає ілюзію рухливості: чергування увігнутих і вигнутих площин;

• складні світлові ефекти, використання гри світлотіні;

• живописність і динамічність;

• ілюзорне розширення простору завдяки широкому використанню складного декору: ліпнини, різьби, дзеркал і розписів (малювання);

• акцент на фронтальність, фасадність будови;

• створення пишних архітектурних ансамблів.

В Італії найвідомішими майстрами барочної архітектури були Ф.Борроміні, П. да Кортона і Дж.Берніні.

Головним представником іспанської архітектури бароко був Хосе Беніто де Чурригера (1665-1725). Його іменем названий іспанський варіант бароко - так званий стиль "чурригереско". У своїх роботах архітектор поєднував прийоми бароко з окремими елементами готики і платереско (архітектурного стилю іспанського Відродження, якому притаманне тонке різьблення, яке, ніби килим, покривало всю поверхню будови). Чурригера застосовував примхливу орнаментику, вигнуті хвилеподібні карнизи, багатий і розкішний декор.

У Німеччині бароко в архітектурі розвивається в основному в кінці XVII - на початку XVIII ст. Андреас Шлютер (1660-1714) вважається найвизначнішим представником німецького бароко. Його твори (Палац Курфюрстів у Берліні, вілла Камеке) вирізняються поєднанням розкоші барочних форм і мужньої стриманості, часом – з виразним драматизмом. Його роботи в Петербурзі (проект палацу Монплезіра, оздоблення Літнього палацу) справили значний вплив на формування російського бароко.

Скульптура. Основною ознакою барочної скульптури є динамічність і плинність форм. Статуї мають декілька пластичних аспектів, які непомітно переходять один в одного, створюючи динамічний рух скульптури у просторі. Серед інших характерних рис скульптури бароко:

• подання фігур в енергійному русі, причому обличчя, поза і жести висловлюють сильні почуття – гнів, радість, екстаз; рух підкреслюється зборками вбрання, які розвиваються ніби відсильного вітру;

• найчастіше зображуються католицькі святі і міфологічні чи алегоричні персонажі, створюються ідеалізовані репрезентативні портрети (що особливо застосовуються у надгробній пластиці);

• комбінація різної техніки обробки мармуру - гладкої, полірованої і шершавої поверхні – дає різноманітні світові ефекти.

Основою виокремлення стилю бароко в музиці були певні композиційні і виразні особливості:

• драматизм тематики і динамічний розвиток мелодії;

• яскравість емоцій, драматизм, напружений розвиток сюжету;

• виразні контрасти, величність, пишність;

• намагання втілити внутрішній емоційний світ людини;

• поява нових жанрів – партити, сонати, концерти, які остаточно відокремлюють музику від слів;

• прагнення до синтезу мистецтв, що виявилось у створенні таких жанрів, як опера, ораторія, кантата.

Але найбільше об'єднує музику з іншими видами мистецтва бароко культ героя, образ якого розкривається не стільки у вчинках, скільки у почуттях і переживаннях. Кожна країна мала свої особливості музики бароко: в Італії стиль бароко в музиці розвинувся раніше і повніше, в Німеччині - пізніше, дуже обмежено - в Англії і Франції.

Початок нового стилю в Італії визначається виникненням опери. Синтез музики, поезії, драматургії створює яскравий, звучний, піднесено-схвильований, дещо перенасичений декоративний стиль. Видатне значення для італійської музики XVII ст. мала творчість Клаудіо Монтеверді (1567-1643). В операх "Орфей", "Повернення Улісса на батьківщину ", "Коронація Поппеї" він вільно поєднував життєво правдиве й фантастичне в багатоплановій композиції, яка включала декламацію і віртуозний спів, протиставляв трагічне і повсякденне, умовність і алегорію.

У Німеччині протестантські центри зберегли німецьку церковну традицію, пов'язану з хоралом і грою на органі. Саме через органну музику німецькі композитори успадкували традиції італійського бароко. Видатним взірцем зрілого бароко є органне мистецтво Дітріха Букстехуде (1637-1707), для якого характерні широкі форми, багата уява, контрасти "світла і тіні" у майже театральних образах. У гамбурзькому оперному театрі в операх Репнхгардта Кайзера (Кейзера) (1674-1739) поряд із традиційними піднесеними персонажами діють комічні, причому партії серйозних героїв виконуються італійською, комічних - німецькою мовою ("Адоніс", "Помона", "Гамбурзький ярмарок").

Творчість найвидатніших німецьких композиторів – Й.Баха і Г.Генделя, хоча й спирається на музику бароко, все ж далеко виходить за межі одного стилю.

Своєрідність літератури бароко визначається такими рисами:

• основним у творі є намагання викликати у читача зворушення, сильне враження, подив і захват;

• із цією метою вживаються перебільшення, гіперболи, багатослівність і риторика, героїчні сюжети;

• любов до незвичайного, потреба трагічного конфлікту, напруження і катастрофи;

• перевага зовнішнього над внутрішнім, тобто чиста "декоративність", перевантаження формальними елементами.

Але слід зазначити, що в літературі бароко виявляє себе не в чистому вигляді, а в поєднанні з елементами класицизму, який і панує в літературі XVII ст.

Одним із визначних творів епічної поезії бароко вважається "Втрачений рай" англійського поета Джона Мільтона (1608-1674), який порівнюють з барочним собором. Дж. Мільтон любить нагромадження деталей, рельєфні образи, які створюють відчуття світу, наповненого і переповненого речами і живими істотами. Основна ідея Дж. Мільтона – типово барокова – ідея суперечливого, мінливого і двоїстого світу.

У Франції елементи барокового стилю увібрав у себе так званий прсціозний стиль, для якого характерні жанри пасторального роману, галантної лірики, любовного роману. Пошуки позитивного начала, характерного для бароко, призводять до відродження героїки. Мадлен де Скюдері (1607-1701) у романі "Артамен, або Великий Кір" поєднує галантні мотиви з прославленням доброчесностей і мужності Артамена. Барочна громіздкість роману, його багатослівність були свідомими засобами детального описання світу, в якому живуть герої. Мова персонажів риторично велична із застосуванням поетичних прийомів, в описаннях переважає гра контрастів, що поєднуються в єдине гармонійне ціле.

В іспанській літературі барокові риси виявились у створенні так званого "гонгоризму", названого за ім'ям Луїса де Гонгора-і-Арготе (1561-1627) – творця вибагливого стилю, який перевантажений тропами і поетичними прийомами, неологізмами і латинізмами, завдяки чому зміст твору стає важким для розуміння. ("Усамітнення", "Поліфем").

Німецька література так ож звертається до преціозної літератури: героїчного аристократичного роману, галантної поезії.

Театр. Хоча однією з загальних рис стилю бароко є театральність, тобто спрямованість на зовнішній ефект, видовищність, у театрі XVII ст. переважає класицизм. Розвиток комедії масок в Італії XVII ст. грунтується на реалістичних засадах, залишаючи барочну естетику для опер. Театр Франції повністю знаходиться під впливом класицизму, як і німецький театр, який переймає і французьку класичну трагедію, і барочну італійську оперу. Єдиним винятком є театр Іспанії, в якому ідеї бароко втілилися найбільш послідовно. А саме:

• визнання складності і суперечливості життя;

• об'єднання сюжету і героїв драми певною релігійною чи філософською ідеєю;

• динамічний характер п'єс, основним змістом яких є конфлікт ідей;

• застосування риторичних мовних прийомів. Найвидатніший представник драматургії бароко – іспанський драматург Педро Кальдерон де ла Барка (1600-1681). Дії його п'єс пройняті намаганням знайти розв'язання великих життєвих проблем

Як було зазначено, художня культура XVII ст. не обмежується одним стильовим напрямком – бароко, а містить не менш потужний напрямок розвитку культури – класицизм. Ще одним важливим художнім напрямком XVII ст., що переважно виявив себе у живописі, був реалізм, який за мету ставить найбільш точне, правдиве відтворення дійсності у всій сукупності її проявів.

Найбільше реалізм XVII століття виявив себе в живописі Фламандії, Голландії, частково Франції й Іспанії.