28.Визначте характерні риси культури раннього, зрілого та пізнього Середньовіччя.

"Середньовіччя" - це поняття, яке означає період у розвитку культури народів Західної Європи з V по XIV - (для деяких європейських держав до першої половини XVII ст.). Початок цього періоду збігається з відмиранням класично-елліністичної культури, а кінець - з її відродженням. Саме поняття "Середні віки" виникло за часів Відродження, коли в європейській культурі відновлялись традиції античності. Середньовіччя усвідомлювалось як період занепаду і розриву з античною традицією, що знаходився між ("посередині") основними епохами історії Європи.

Середньовічна культура - це культура релігійного типу, якому притаманна різка перевага релігії над усіма іншими сферами культури. Єдність у такій культурі досягається не завдяки гармонійному синтезу різних її елементів, а завдяки жорсткому підпорядкуванню одних засад культури іншим, які відповідають духу релігії. Насиченість усієї системи культури духом релігії та її принципами, знищення всього, що не відповідає нормам, канонам і догматам церкви стають типовими для Середньовіччя, втілюються у своєрідному світогляді.

Раннє Середньовіччя (V-ХІ ст.) - це період формування середньовічного типу життя: світогляду і раціональності, соціального й економічного укладу, стосунків і цінностей.

Культура раннього Середньовіччя мала мовби нерухомий характер, переживала своєрідний "летаргічний сон".

Але у цій культурі існували два періоди піднесення й певного розквіту: вони отримали назву "Каролінзького відродження" (перша половина IX ст.) і "Оттонівського відродження" (кінець X ст.). Вони пов'язані з намаганнями Карла Великого і Оттона III відродити Священну Римську імперію. Це були періоди формування європейської духовної культури, коли досягли розквіту мистецтва (особливо архітектура) і освіта, серед європейців почали розповсюджуватися досягнення арабської науки і філософії, почали користуватися арабськими цифрами (поряд з латинськими), лічильною дошкою - "абаком", розповсюдились медичні знання.

Зріле Середньовіччя (XI—XIII ст.) - період розквіту середньовічної культури, якому притаманні: зрілий феодалізм і піднесення економіки, виникнення середньовічних міст - центрів культури, розквіт освіти й мистецтв, експансія християнського світу - хрестові походи, значне зростання населення - демографічний ''вибух" Середньовіччя.

Характерною рисою зрілого Середньовіччя стає виникнення нецерковних (часто приватних) шкіл та університетів. Такі нецерковні школи виникали навколо того чи іншого вчителя і контролювались міською владою. Саме в таких школах відроджувались традиції наукової творчості. Серед них були юридичні (правові) школи, де відновлялося римське право (наприклад, школи в Болоньї та Равенні), та медичні школи, в яких розповсюджувалися знання візантійських (м. Салсрно) і арабських (монастир Монтекассіно) лікарів.

Другою характерною рисою зрілого Середньовіччя і стимулом розвитку культури стали хрестові походи. "Хрестові походи" - поняття, яке пов'язує різні, іноді ізольовані, Бійськові експедиції, наслідком яких стала експансія західного християнського світу з середини XI ст. до кінця XIII ст.

Хрестові походи відіграли культуротворчу роль у зрілому Середньовіччі: вони сприяли досягненню культурою якісно нового рівня. Вперше за довгий час Європа усвідомила себе єдиним цілим, що мало єдиний ідеал - одну високу мету. Війна стала розумітися як боротьба за ідеал і набула благородного сенсу. По-новому стали тлумачити й історію, вона поставала як розгортання війни за ідеал.

Завдяки хрестовим походам значно розширився культурний кругозір Європи. Внаслідок частих контактів з арабо-мусульманською культурою, яка перебувала у розквіті і багато в чому випереджала європейську, середньовічна культура набула можливості ознайомитися та перейняти досягнення останньої у галузі медицини, механіки, точних наук і філософії.

У цілому, як бачимо, культура зрілого Середньовіччя мала активний, динамічний характер та позначалася розквітом міст, освіти, науки і мистецтв.

Пізнє Середньовіччя (XIV ст., а для окремих європейських держав до середини XVII ст.) - період поступового розпаду середньовічної культури і феодальних стосунків, це час формування передумов і причин виникнення культури Відродження.

Отже, попередній аналіз дозволяє виявити загальні риси середньовічної культури. Це, по-перше, створення єдиного типу культури на території Західної Європи, її повна християнізація, теоцентризм і домінуюча роль церкви у культурі; по-друге, панування феодальних стосунків, становість та ієрархічність середньовічного суспільства; по-третє, авторитаризм і догматизм, що найбільш явно проявилися у філософії і мистецтві.

Таким чином, можна виділити такі основні характерні особливості середньовічного мистецтва: -середньовічне мистецтво майже повністю було підпорядковано релігії, звідси його спіритуалізм (від лат. - духовний) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, у відповідності з яким дух (душа) є першоосновою світу; -церква була головним замовником творів мистецтва. Розвивалось мистецтво іконопису, в живописі і скульптурі домінували біблейські сюжети. Високої досконалості досягла духовна музика. Склалися канони урочистого і величавого співу, виникли такі музичні форми, як хорал, меса, реквієм; -мистецтво уже не намагається зображувати природу, її реальні форми, воно перетворюється у символ потойбічного. Віднаходиться інша система пластичної мови, виразних засобів (обернена перспектива, декоративність використання золота, площинний характер людських постатей, порушення їх пропорцій тощо); -мрію про розумний устрій світу середньовічне мистецтво відобразило завуальовано, своєю більш умовною мовою (хоч все мистецтво має умовний характер); -церква завжди розуміла силу мистецтва, його великий вплив на маси і ставилась до нього як до священного писання для неграмотних, головне завдання якого було залучати до віри; -близькість до народної творчості (поезія, гумор, народні звичаї) відобразилась на характері середньовічного мистецтва - створювалось воно руками ремісників – представників народу; -середьновічне мистецтво багато у чому втратило те цінне, що було досягнуто художниками античності. Воно відкинуло ідеал гармонійно розвинутої людини, прекрасна зовнішність якої вміщувала у собі мужність і силу духу, ясний і світлий внутрішній світ. Але у той же час середньовічні майстри відобразили у людині велике багатство внутрішнього світу, пристрасні душевні поривання. Воно збагатило уявлення людей, звернувши їх увагу на велике різноманіття почуттів і переживань, відображених інколи у зворушливій драматичній формі.