24.Поясніть, в чому проявлявся синкретизм архаїчних уявлень про світ і людину. Охарактеризуйте основні форми світорозуміння.

Аналіз форм світосприйняття та світорозуміння первісної людини дозволяє зробити певні висновки щодо специфіки архаїчної свідомості.

По-перше, в архаїчній свідомості раціонально-логічне й емоційне так тісно злиті, що деякі дослідники взагалі стверджують, що логічне мислення на цьому рівні відсутнє. Так, видатний антрополог Леві-Брюль характеризує первісне мислення як "дологїчне". Втім, при всій складності виявлення логічних структур у первісному мисленні, слід все ж таки визнати їх наявність. Про це свідчить трудова діяльність, що передбачає певну послідовність операцій - тобто певну логіку дій. Навіть найпримітивніші знаряддя праці є свідченням наявності раціонально-логічного опанування первісною людиною навколишнього світу. Інша справа, що логіка ця була дуже специфічною.

По-друге, первісна свідомість характеризується домінуванням асоціативних зв'язків. У навколишньому середовищі це мислення, в першу чергу, виявляє стосунки тотожності і відмінності, розмежування у просторі, послідовності у часі. Більш глибокі, сутнісні зв'язки цьому мисленню недоступні.

По-третє, оцінка первісним мисленням зв'язків і стосунків між предметами та людиною, між причинами та наслідками здебільшого помилкова. Досить часто первісна свідомість фіксує несуттєві зв'язки та вбачає в них головні. Так, схожість процесів пояснюється як причинний зв'язок. "Подібне виробляє подібне" - один із законів первісного мислення. Дія його вважається безумовною та універсальною. Тому, наприклад, під час нарад старійшин у багатьох племенах жінкам заборонялося прясти, оскільки плутання ниток призведе до аналогічних процесів у головах старійшин.

По-четверте, ще одна характерна особливість первісної свідомості -антропоморфізація феноменів навколишнього середовища (одухотворення природного світу).

Архаїчні уявлення про світ і людину. Специфіка міфологічної свідомості

Світогляд, як і всі феномени людського існування у первісній культурі, характеризується як синкретичне явище. Емоційне і раціональне, містичне і логічне тут злиті в єдину нерозривну цілісність. Ця цілісність є проявом примітивної єдності, що має за основу ще нерозвинуті сторони духовного світу первісної людини. Та і сама духовність поки що зрощена з предметно-практичною діяльністю.

Відсутність меж між людиною і природою, людиною і колективом формують дуже специфічні уявлення про світ та людину, що виникають у найдавніші часи. Основними формами світосприймання та світорозуміння в ті часи були магія, фетишизм, анімізм і тотемізм.

Інтуїтивне відчуття єдності життєвого процесу, перші намагання усвідомити причинно-наслідкові зв'язки відбилися у первісній магії - найдавнішому феномені архаїчної свідомості. Археологічні дослідження свідчать: групи верхнього (пізнього) палеоліту цілком явно вийшли на рівень розвинутіших магічних дій.

Магія (від грецьккої - чаклунство, ворожба) - це обряди, ритуали, замовляння, які пов'язані з вірою людини в здатності за їх допомогою спілкуватися з вищими силами, впливати на навколишній світ. Магія відбивала відсутність меж між усвідомленням об'єктивного (діяльності, що реально необхідна для досягнення певної мети) та суб'єктивного (діяльності, що досягла результату символічно, формально, але усвідомлювалась як необхідна).

Магія виникає як історично перша спроба цілісного осягнення життя та місця людини у всесвіті. І сильними, і слабкими своїми сторонами вона цілком відповідає тій соціальній обстановці, в якій вона з'явилась. її психологічне коріння - в особливостях емоційно-адаптивної сфери первісної людини, її гносеологічний сенс - у намаганні виявити і підкорити собі причинно-наслідкові зв'язки; її соціальна основа - поступова диференціація первісної спільноти та виникнення міжплемінної ворожнечі.

Відрізняють позитивну - "білу" (промислову, любовну) магію і негативну - "чорну" (відьомство та обряди, що спрямовані на здійснення злого - наслання засухи, хвороби, смерті тощо).

За допомогою магічних дій первісна людина намагалася забезпечити собі достатню кількість їжі. Існувала впевненість у результативності не стільки діяльності щодо здобування їжі (полювання, навичок і вмінь самих мисливців), скільки в точності та "силі" дій чаклуна у стимулюванні природних сил. Так, наприклад, за дослідженнями Д.Д.Фрезера¹, австралійські аборигени - чоловіки клану Ему, щоб забезпечити спільноту їжею, малюють на землі священне

зображення цього птаха, особливо ті частини його, що вважаються найбільш цінними. Потім чоловіки розсаджуються довкола малюнка і співають. Закінчується магічна дія ритуальним танком, що повторює характерні рухи цього птаха.

Із магією тісно пов'язане знахарство - прообраз медицини. У знахарстві сплітались раціональні, логічні і містичні уявлення, воно поєднувало магічні обряди, чаклунство (бо людина не вірила лише у власні сили) і реальні знання щодо хвороб. Так. аборигенам Австралії відомі перев'язки, компреси, гарячі лазні, кровопускання, вони вміють лікувати переломи та зміїні укуси, виробляють настої з трав, кори дерев. Але все це супроводжується обов'язковими заклинаннями, таємничими ритуалами.

Знахарство було певним засобом пізнання навколишнього світу, бо дозволило людству накопичити знання та отримати практичні навички у лікуванні. Воно сприяло і подальшому розмежуванню громади, бо вимагало виокремлення з її надр професіоналів, що знали засоби лікування. Знахарі усвідомлювались як ті, що мають надприродну могутність, що ставило їх над і поза громадою.

Із магічними уявленнями та діями пов'язаний і фетишизм, який базується на вірі людини в надприродні можливості неживих предметів. Таким предметом, фетишем (від португальського -чародійство, амулет, талісман, ідол), може бути і спеціально виготовлений культовий предмет (амулет, талісман) і звичайне знаряддя праці (дерево, камінь тощо). Вважається, що фетиш якимось чином допомагає людині, захищає її від ворожих сил. Причому типовим уявленням є віра в те, що фетиш впливає на події не від волі людини. Тобто фетиш наділяється магічною силою. Так, поруч із магією безпосередньою виникла магія опосередкована. Фетишизм, таким чином, став втіленням недостатнього усвідомлення первісною людиною причинно-наслідкових зв'язків: не розуміючи багатьох феноменів навколишнього світу, давня людина "заміняла" дійсні реальні зв'язки химерними.

Специфічним явищем архаїчного світогляду також був анімізм. Анімізм (від лат. дух, душа) - форма світосприйняття та світорозуміння, що базується на вірі в існування духів (душ), які можуть відділятися від тіла, переселятися в предмети, втілюватись у природні феномени (наприклад, дика коза - дух злої жінки, благородний олень – дух вождя племені). Давні люди уявляли душі у вигляді маленьких чоловічків, тваринок, пташенят, у вигляді крові, повітря тощо. Майже всі народи мали уявлення про те, що душа людини після смерті "виходить" із тіла і перетворюється на дух або демона.

Анімістичні уявлення - обов'язковий елемент кожної релігії. Видатний англійський етнограф Е.Б. Тайлор (1832-1917) вважав, що анімізм є найдавнішою спробою "дикуна-філософа" осягнути причини сновидінь, життя і смерті, що він є найдавнішою основою виникнення релігії.

Анімістичні уявлення формувались у надрах похоронного культу. Похоронний культ - це сукупність обрядів та уявлень, пов'язаних із похованням померлого або з самим померлим. Із поховальним культом пов'язане виникнення таких типових для анімізму ідей, як:

• ідея "живого мерця¹' (страх перед померлим, який може "встати з могили");

• ідея загробного світу ("того світу", куди потрапляють душі померлих, де існують свої закони, в тому числі закон перевтілення душі в нове тіло - ідея "реінкарнації");

• ідея судці загробного світу (володаря "того світу", який творить суд над душами померлих).

Первісний анімізм відбиває типову для архаїчної свідомості дуальну систему світосприйняття. Світ відомого (світ живих, освоєний світ) протистоїть світу невідомого (таємному світу духів, демонів тощо).

Така дуальна система світосприйняття, яка базувалась на опозиції: колектив (рід, плем'я) - природа; індивід - група; чоловік - жінка; людина - тотем, остаточно сформувалась у надрах тотемізму. Тотемізм (від слова північноамериканських індійців "от-отем", що означає "його рід") - це світогляд, який базується на вірі в існування родинних зв'язків між людською спільнотою та певним видом тварин (або рослин, феноменів природи) - "тотемів". Тотем - тварина - покровитель роду, його "батько" і "брат".

Тотемістичні уявлення формувались у зв'язку з формуванням стосунків ранньородовоі общини. Кровноспоріднений тип стосунків переносився і на природу, яка оточує. Характерно, що намагання знайти спільного предка виводило первісну свідомість саме на природні феномени, що вказує на найтісніший "кровноспоріднений" зв'язок людини з природою. Для тотемістичного світогляду цей зв'язок був безпосереднім, бо вважалось, що людина і тотем постійно взаємодіють: людина сприяє розмноженню тотема і тотем дає вдачу у полюванні, народженні дітей тощо.

Тотемізм був тісно пов'язаним не тільки з віруваннями первісної людини, але з усім способом її життя. Він визначав усі сфери життєдіяльності, зумовлював розподіл племен на групи на підставі родинності по жіночій або чоловічій лінії. Тотемізм встановлював і перші моральні заборони - табу. Табу - система заборон (наприклад, на вбивство тотема, вживання його в їжу, заборона на статеві стосунки між батьками та дітьми, рідними братами та сестрами тощо). Ця система регулювала відносини між членами спільноти та виконувала нормативні функції, тобто була прообразом моральних стосунків.

Табу - система, що мала соціальний характер. її витоком були колективні стосунки та соціальні потреби. Архаїчна свідомість базувалась на переконанні, що порушення табу тягне за собою загрозу не тільки для людини, що його порушила, а й для усієї спільноти, членом якої вона є. Страх цієї загрози, прагнення уберегтися від неї примушували колектив приймати жорстокі заходи для того, щоб домогтися від усіх членів додержання табу.

Як бачимо, тотемізм сприяв формуванню моральних стосунків. Це і виникнення статевої сором'язливості, риси якої залишилися і в сучасних релігіях (гак, християнство забороняє жінкам заходити в храм із непокритою головою, мусульманство забороняє жінкам відкривати обличчя), це і заборона на спільне вживання їжі чоловіками та жінками (у Країнах Сходу ця заборона існує й досі); з тотемізмом пов'язаний і прояв екзогамії (заборона на статеві стосунки між братами й сестрами), заборона чоловікам займатися жіночими справами тощо.

Тотемізм сприяв не тільки формуванню нових соціальних стосунків у колективі, а й соціальному розподілу останнього, виникненню первісної нерівності. По-перше, то був розподіл первісного колективу за статевою ознакою, в основі якого був розподіл праці: жінки займалися збиранням, чоловіки - мисливством і рибальством (до речі, такий розподіл є найхарактернішою ознакою ранніх форм культури). По-друге, він сприяв і віковому розподілу первісної спільноти. Так, виконання та збереження ритуалів і обрядів, пов'язаних із тотемом, було привілеєм лише дорослих чоловіків. Для жінок, дітей і підлітків це була сфера заборони.

Із тотемом пов'язані і перші форми стародавнього мистецтва: наскельні зображення тварин, жіночі фігурки доби палеоліту ("палеолітичні Венери"), перші архітектурні споруди (дольмени -вертикальні стовпи, що були розставлені навкруги жертовного каменю), зародження музичного та танцювального мистецтва (обряди впливу на тотем)