3. Міжнародні ринки та становлення глобального ринку.

Міжнародні ринки є сукупністю тих ринків, що вийшли за національні межі. Формування міжнародних ринків відбувається вже після становлення ринків національних, які, взаємодіючи між собою, пов’язуються системою міжнародних економічних відносин. В сучасних умовах міжнародні ринки все більше набувають рис цілісності і перетворюються в глобальний ринок. Це обумовлено дією об’єктивних чинників:

- пришвидшеним розвитком науково-технічного прогресу коли жодне підприємство чи галузь не в змозі самостійно використовувати новітні досягнення науки і техніки;

- інтернаціоналізація господарських відносин через міжнародний поділ праці, кооперацію та спеціалізацію підприємств.

Основними механізмами участі підприємства в міжнародних відносинах є надання ліцензій, експорт і прямі іноземні інвестиції. Як правило, перші кроки національні виробники на міжнародній арені починають з експорту чи ліцензування, а потім, з набуттям певного досвіду, розглядають можливість інвестування.

Окрім того, підприємство може покинути межі національного ринку і конкурувати у глобальних масштабах в 3-х випадках:

• при бажанні знайти нові ринки збуту;

• при необхідності, викликаною конкуренцією, знизити витрати;

• за умови використання родовищ корисних копалин, розміщених за кордоном.

В тих галузях, де конкуренція носить дійсно глобальний характер, присутні експорт чи прямі іноземні інвестиції. Однак якщо значні експортні потоки є свідченням глобальної конкуренції в галузі, то цього не можна сказати про прямі іноземні інвестиції, які можуть вказувати на існування розвинутих підприємств, конкурентні позиції яких залежать від їхніх активів і конкретних умов в інших країнах. Галузь за рахунок сучасних підприємств стає глобальною завдяки економічним перевагам, що виникають в результаті ведення скоординованої конкуренції на багатьох національних ринках. Між національною і міжнародною конкуренцією підприємств існують відмінності, що пов’язані перш за все з:

- рівнем розвитку національних підприємств і вартістю факторів виробництва;

- існуючими умовами підприємництва на національних ринках;

- ступенем впливу держави на формування сприятливого підприємницького іміджу;

- різницею в цілях, ресурсах і можливостях здійснювати моніторинг іноземних конкурентів.

Джерела становлення глобального ринку мають в своїй основі такі причини: порівняльні переваги; економію на масштабі в сфері виробництва; переваги за рахунок диференціації продукту; надання ринковій інформації і технологіям характеру суспільного блага.

Порівняльні переваги є класичним фактором глобальної конкуренції коли підприємства мають значні переваги у вартості чи якості факторів виробництва продукту, стають його конкурентними виробниками, а експорт спрямовують в інші країни.

Економія на масштабі в сфері виробництва пов’язана з отриманням потенційних переваг у витратах за рахунок централізації виробництва і глобальної конкуренції, що перевищують розмір національного ринку, а також необхідного розвитку експорту між країнами. Значний обсяг продажу і нагромадження досвіду в галузі технологій, що є виключною власністю виробника, формують витратні переваги у глобальній конкуренції.

Диференціація продукту особливо в галузях з передовими технологіями надає виробникам перевагу в репутації і довірі. Економія на глобальних операціях підприємства може виникнути за рахунок використання патентної технології на ринках різних країн.

Надання ринковій інформації і технологям характеру суспільного блага пов’язано з тим, що технологічні інновації, незалежно від початкових інвестицій, є ресурсом, що може потім багаторазово і безкоштовно використовуватися, а значить стає суспільно доступним. Глобальна конкуренція надає також джерела інформації про технологічні досягнення і сприяє підвищенню технологічної конкурентоспроможності підприємства.

Слід відмітити, що окрім переваг у глобалізації ринку існують і перепони, що можуть заблокувати розвиток міжнародної конкуренції підприємств. Серед них слід відмітити економічні, що підвищують прямі витрати в глобальній конкуренції; управлінські, що пов’язані інтенсивністю обслуговування та технологічними змінами виробленого продукту та інституціональні, що пов’язані з проведенням державної політики захисту вітчизняного виробника та підтримання рівня зайнятості.