Стадії життєвого циклу підприємства.

Досліджуючи проблему доходів населення і їх вплив на споживацький попит а через нього на розвиток виробництва Ф.Модильяні ( Нобелевський лауреат 1986 р.) прийшов до висновку, що споживання в кожний період життя людини залежить від доходу, якого очікує вона отримувати на протязі всього життя, а не від доходу у поточному періоді. Індивіди планують свою поведінку щодо споживання і заощадження на більш-менш довгий час з наміром розподілити своє споживання найкращим можливим чином на протязі всього періоду життя, тобто на протязі всього власного життєвого циклу. Саме Ф. Модильяні ввів в економічну теорію термін «життєвий цикл».

Гіпотеза життєвого циклу передбачає врахування того факту, що доход систематично змінюється на протязі життя індивіда, а тому його стратегія заощадження в значній мірі визначається стадією життєвого циклу, який включає дитинство, молодість, зрілість і т.д. Ця ідея була застосована до динаміки розвитку підприємства. До життєвого циклу підприємства включають таки етапи, як народження, зрілість, розвиток і ліквідація. Такий підхід є, до деякої міри, досить спрощеним, так як підприємство прирівнюється до біологічного організму, якому прогнозується обов’язкова смерть ( ліквідація ). По логіці речей це не є цикл, тобто повернення до висхідного стану на більш високому рівні, скоріше це навпіл цикл. Крім того є підприємства які успішно розвивають на протязі досить довгого часу і пережили не один цикл економічного розвитку національної, і навіть, світової економіки. Тут краще назвати цикли стосовно підприємства стадіями розвитку, що буде відповідати ідеї загальної теорії циклів.

2. Економічні кризи

На відміну від проблеми економічного розвитку проблема економічних криз розглядається менш ґрунтовно. В кращому випадку здійснюється опис кризи як фази економічного циклу. Проте економічна криза це не лише елемент циклічної динаміки, а явище більш широкої сфери дослідження і вимагає для себе більшої уваги. Ця проблема має не тільки теоретичне а й практичне значення. Тільки розглянувши економічні кризи як цілісну систему вчені і державні діячі можуть розробляти комплекс профілактичних мір, дозволяючи передбачати і пом’якшувати наслідки економічних криз.

Капіталістична економічна система знаходиться в постійному розвитку під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників різноманітного характеру. Змінюються конкретні умови появи і форми протікання криз та механізми виходу з них. Проте економіці капіталізму притаманні зафіксовані історією закономірності появи і протікання криз. Тому при аналізі кризових явищ в економіці можна застосувати добре відомі науці методи дослідження змін в економіці як регулярно повторювальних подій, тобто метод циклічного розвитку.

В цьому аспекті економічний розвиток є не що інше як рух економіки по висхідній від однієї кризи до другої, а тому кризу можна розглядати в якості закономірного елементу загального циклу відтворення. Виходячи з цього, економічні кризи (в різних формах) органічно притаманні усім типам виробничих відносин; вони носять неминучий і історично прогресивний характер. Вони є неминучими тому що людству поки що не вдалось в повній мірі відлагодити поступальний і рівномірний розвиток продуктивних сил на основі єдності інтересів всіх членів суспільства і окремих соціальних груп щодо способів і механізмів задоволення потреб. І на сьогодні діє закон невідповідності розвитку продуктивних сил характеру виробничих відносин, в основі якого лежить протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним характером привласнення результатів виробництва. Це протиріччя є особливим і специфічним для кожної країни, що обумовлено особливостями сучасного розвитку економіки тої чи іншої країни. В основі характеру виробничих відносин знаходиться приватно особистий, егоїстичний інтерес, який спрямовує економічну поведінку всіх учасників суспільного виробництва. Суспільні, на сучасному етапі державні, структури ще невзмозі в повній мірі контролювати поведінку господарюючих суб’єктів щодо відповідності в їх діях реалізації суспільного інтересу. Виходячи з цих міркувань можна говорити, що економічні кризи це форма прояву невідповідності інтересів економічних агентів на всіх рівнях їх життєдіяльності і життєзабезпечення. Це форма прояву недосконалості існуючої системи економічних відносин, які проявляються як економічні інтереси.

Сформовані в економіці кризи носять і прогресивний характер внаслідок того, що в процесі їх поглиблення гине ( або здає свої позиції) все, що вже віджило і неефективне: застарілі засоби виробництва і застарілі технології, застарілі методи виробництва і управління Економічні агенти і управлінці які не сприймають нового сходять з історичної арени, як і застарілі виробничі відносини, поступаючись місцем новим, більш вдосконалим. Відкидаючи ті економічні ланки, які відстають в економічному розвитку, криза тим самим підвищує середній технічний і органічний рівень виробництва, забезпечує рух суспільства вперед. Криза дає право на життя лише тим компаніям, які змогли перебудувати виробництво і в першу чергу оволоділи технічними досягненнями.