5 Економіка їв

Інтелектуальна економіка - це галузь знань, що вивчає теорію і практику функціонування ринкових структур та механізм взаємодії суб'єктів економічної діяльності, пов'язаних з інтелектуальним капіталом. Вона вивчає питання організації підприємницької діяльності, що охоплюють організаційні форми та правові основи бізнесу, методи ціноутворення та оцінки вартості інтелектуального капіталу, систему сучасного бухгалтерського обліку, фінансових відносин та процедуру укладання угод.

Інтелектуальний капітал як економічна категорія розглядається з позиції авансованої інтелектуальної власності, що в процесі свого руху приносить більшу вартість за рахунок додаткової вартості. Це один із різновидів капіталу, який має відповідні ознаки капіталу і водночас властиве лише йому особливості. Інтелектуальний капітал - це знання, що можуть бути перетворені в прибуток та оцінені.

За формою власності інтелектуальний капіта може бути приватним, колективним та державним залежно від суб'єкта, який володіє, користується і розпоряджається результатом інтелектуальної творчої діяльності. За ознакою формування інтелектуальний капітал поділяється на створений самим суб'єктом господарювання і придбаний в іншіх суб'єктів господарювання.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності з економіко-фінансових позицій - це її комерціалізація, що виникає на умовах договорних відносин. Саме комерціалізація інтелектуальної власності в умовах ринкових відносин вимагає розглядати її як товар і як капітал. Як товар інтелектуальна власність розглядається як нематеріальний актив, що використовується в будь-яких господарських операціях.

5.1 Оцінка вартості інтелектуальної власності

Потреба в оцінці вартості інтелектуальної власності виникає у зв'язку з:

• визначенням бази оподаткування в процесі придбання та продажу об'єктів інтелектуальної власності;

• здійсненням корпоративних операцій, пов'язаних з емісію (ремісією) статутних фондів господарських товариств;

• визначення вартості виключних прав, що передаються на підставі договору куплі-продажу об'єктів інтелектуальної власності чи ліцензійних договорів на право використання таких об'єктів;

• визначенням розміру компенсації яку потрібно сплатити відповідно до діючого законодавства власнику інтелектуальної власності за порушення його виключних прав;

• внесенням об'єктів інтелектуальної власності при здійсненні інноваційних чи інвестиційних проектів;

• поширенням ринків збуту;

• організацією страхування;

• передачею інтелектуальної власності під заставу з метою отримання кредитів;

• визначенням збитків, отриманих неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності;

• банкрутством підприємства у процесі його ліквідації з метою задоволення кредиторів;

• проведенням приватизації державного майна.

При здійсненні розрахунків вартості об'єктів інтелектуальної власності світова практика напрацювала ряд загальних теоретичних підходів, до яких належить доходний, витратний та ринковий.

Доходний підхід передбачає, що ніхто не вкладатиме свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта нематеріального характеру, якщо такий самий доход можна отримати будь-яким іншим способом.

Основними методами, що реалізують цей методологічний напрямок, є методи дисконтування та капіталізації.

В основу метода дисконтування покладено один з головних фінансових законів, який формулюється так: сьогоднішні гроші коштують дорожче, ніж завтрашні.

Під капіталізацією розуміють процес переведення доходів від якого-небудь майна у його вартість. Розрізняють метод прямої капіталізації і метод капіталізації за нормою видачі.

Витратний підхід заснований на припущенні, що потенційний покупець, володіючи відповідною інформацією про предмет купівлі, не заплатить за нього більше, ніж за інший об'єкт у складі нематеріальних активів тієї самої корисності.

Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат, метод вартості заміщення та метод відновлюваної вартості. Вартість інтелектуальної вартості, що визначається за методом визначення початкових витрат, має назву історичної, оскільки вона передусім базується на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

При оцінці інтелектуальної вартості за методом вартості заміщення використовують принцип заміщення, згідно з яким максимальна вартість власності визначається мінімальною ціною, яку потрібно заплатити при купівлі об'єкта, еквівалентного за функціональними можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу вартість.

Метод відновлюваної вартості є найбільш прийнятним для розрахунку вартості прав на унікальні об'єкти інтелектуальної власності. Відновлювана вартість визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об'єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючи витрати тощо.

Ринковий підхід до оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає використання методу порівняльних продаж:. Суть цього методу полягає у прямому порівнянні оцінюваного об'єкта з іншими, аналогічними за якістю, призначенням і корисністю, що були продані в порівняний час на аналогічному ринку.

5.2 Інтелектуальна власність у господарській діяльності

З позиції бухгалтерського обліку інтелектуальна власність, що прийнята на баланс, набуває статусу нематеріальних активів ф оцінюється за сумою витрат, пов'язаних зі створенням, придбанням та доведенням до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.

Нематеріальні активи, як об'єкт бухгалтерського обліку та фінансової звітності в умовах трансформованого бухгалтерського обліку нині мають відповідати таким ознакам:

• об'єкт не повинен мати грошової форми за всіма її еквівалентами;

• об'єкт не повинен мати матеріальної форми;

• об'єкт не повинен бути дебіторською заборгованістю;

• об'єкт повинен мати термін використання більше одного року;

• об'єкт може бути відокремлений від підприємства;

• має існувати імовірне одержання майбутніх економічних вигід, пов'язаних з використанням об'єкта;

• може бути достовірно визначена вартість об'єкта.

Бухгалтерський облік нематеріальних активів з 1 січня 2000р здійснюється на підставі:

• закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999р №996-ХІУ;

• національних положень бухгалтерського обліку, затверджених відповідними наказами Міністерства фінансів України;

• порядку подання фінансової звітності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000р. №419;

• плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій та розробленої до нього Інструкції про його застосування, що затверджені наказом Міністерства фінансів України від ЗО листопада 1999р. №291.

Справедлива вартість нематеріального активу - це сума, за якою актив може бути обміняний чи отриманий в операції між незалежними, обізнаними та заінтересованими сторонами.

6 МІЖНАРОДНІ УГОДИ У СФЕРІ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

6.1 Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Передусім мають бути вироблені міжнародні правові засоби охорони досягнень науки, культури і техніки. Такою найбільш вагомою міжнародною організацією, що це здійснює, є Всесвітня організація інтелектуальної власності. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, була підписана у Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970р.

Основи для створення ВОІВ були закладені Паризькою конвенцією про охорону промислової власності та Бернською конвецією про охорону літературних і художніх творів. На базі об'єднання Міжнародних бюро зазначених конвенцій було створене Об" єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. У грудні 1974 р. ВОІВ стала однією із 16 спеціалізованних установ ООН. Членами ВОІВ на 1 листопада 1999 р. є 161 держава світу, в тому числі й Україна.

Адміністратитвна діяльність ВОІВ спрямована на виконання адміністративних функцій основних Міжнародних конвенцій і договорів — всього понад два десятки різних угод і договорів.

Програмна діяльність ВОІВ полягає в залученні більшої кількості договорів у свою орбіту, постійному оновленні існуючих договорів, а також в

організаціях співробітництва між державами з метою розвитку інтелектуальної власності.

Вищим органом ВОІВ є генеральна асамблея, що складається з усіх держав-членів ВОІВ, які також є членами Бернського або Паризького союзів. Керівними оргнанами ВОІВ є також Конференція, Координаційний комітет і міжнародне бюро ВОІВ (або секретаріат)

При ВОІВ працює Академія інтелектуальної власності, в якій проходять перепідготовку фахівці з інтелектуальної власності.

ВОІВ надає також істотну матеріально-технічну допомогу країнам, що розвиваються, особливо оргтехнікою, необхідною для організації успішної роботи національних органів з інтелектуальної власності.

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС)

Угода ТРІПС є складовою частиною Угоди СОТ (Світової організаціїторгівлі), яка набрала чинності з 1 січня 1995 р. Угода ТРІПС — це угода про торгівельні аспекти інтелектуальної власності, обпекти якої часто стають об^єктами торгівлі, у тому числі і міжнародної.

До інтелектуальної власності за Угодою належать усі категорії інтелектуальної власності, що є предметом авторських і суміжних прав, товарних знаків, географічних зазначень, промислових зразків, патентів, компонування інтегральних мікросхем і закритої інформації.

Угода ТРІПС визначає конкретьні параметри щодо восьми об^єктів інтелектуальної власності: 1) авторського права і суміжних прав; 2) товарних знаків; 3) географічних зазначень; 4) промислових зразків; 5) патентів; 6) топологій інтегральних мікросхем; 7) охорони закритої інформації; 8) контролю за антиконкурентною практикою через договірні ліцензії.

Країни-члени Угоди можуть передбачати у своєму національному законодавстві право сусідів вимагати від порушника інформації про третіх осіб, які задіяні у виробництві та розповсюдженні товарів і послуг, що порушують право власності на знак, а також про їхні канали розповсюдження.

Угода також передбачає певні адміністративні процедури захисту прав інтелектуальної власності. Зазначені норми передбачені ЦК України та іншими законами про інтелектуальну власність.

6.2 Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів від 9 вересня 1886р.

Основними засадами зазначенної Конвенції є:

1. національний режим, відповідно до якого твори, створенні в одній із країн-членів Союзу, повинні одержувати у всіх інших країнах-членах Союзу таку саму охорону, яку ці країни надають своїм власним громадянам;

2. принцип автоматичної охорони, відповідно до якого національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, тобто охорона надається автоматично і не зумовлюється формальними умовами реєстрації, депонування тощо. Тобто твір українського письменника, виданий у Франції, підлягає такій самій охороні як і твори французьких письменників, оскільки обидві країни є членами Паризького Союзу;

3. принцип незалежності охорони, відповідно до якого права іноземного автора із країни-члена Союзу, незалежно від того, чи вони охороняються на батьківщині походження твору.

Всесвітня конвенція про авторське право

Принципової різниці між Бернською і Женевською конвенціями немає. Є істотні відмінності в окремих положеннях. Всесвітня (Женевська) конвенція не містить широкого переліку творів науки, літератури і мистецтва, що підпадають під її охорону. Немає у цій Конвенції і детальної регламентації щодо охорони окремих об"єктів авторського права.

Міжнародна конвенція про охорону прав виконавців, виробників фонограм і організацій ефірного мовлення ("Римська конвенція")

Проблема охорони об^єктів суміжних прав на міжнародному рівні з середини минулого століття постала настільки гостро, що вже у 1961 р. була підписана Конвенція, яку стали називати Римською конвенцією. Особливість суміжних прав полягає у тому, що вони є правою формою реалізації авторських прав. Отже, головною метою Римської конвенції є охорона суміжних прав.

Членами Римської конвенції можуть стати лише члени Бернської або Всесвітньтої конвенії, які є членами ООН. Основним принципом Конвенції є принцип національного режиму, за яким виконавцям, виробникам фонограм та організаціям ефірного мовлення з однієї держави-участниці Конвенції в іншій державі участниці надається така сама правова охорона, як і власним громадянам та юридичним особам.

Римська конвенція є першим міжнародним документом у галузі суміжних прав, що активно розвиваються і тому потребують більш детального правового опосередкування.

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм від 29 жовтня 1971 р.

Прийняття цієї конвенції, відомої як Конвенція про фонограми, було зумовленно зростаючими масштабами незаконного відтворення фонограм, що має місце в усьому світі. Ковенція визначила чіткі поняття:

1. "фонограма" — виключно звуковий запис звуків;

1. "виробник фонограми" — будь-яка фізична чи юридична особа, яка першою здійснила запис звуків на фонограмі;

3) "копія" — матьеріальний носій, що містить звуки, записані безпосередньо чи опосердоковано з фонограми, і який містить всю або незначну частину звуків, записаних на цій фонограмі;

4) "розповсюдження серед публіки" — будь-який акт, засобом якого копії безпосередьо чи опосердкованно пропонуються публіці взагалі або будь-якій її частині.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (1974 р.)

Ця конвенція передбачає обов^лязок кожної держави-участниці Конвенції вживати належних заходів щодо запобігання незаконному розповсюдженню на своїй території чи своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутники. Розповсюдження визнається незаконним, якщо на нього не було одержанно дозвіл від організації, за загальним правилом, радіо-або телемовної організації, що прийняла рішення про складові елементи програми. Цей обов^язок існує щодо організацій, які виступають як "громадяни" держави-участниці Конвенції.

Договір про патентну кооперацію (РСТ) підписаний у Вашингтоні 19 червня 1970 р., переглянутий 2 жовтня 1979 р. І 3 люього 1984 р.

Держави-участниці цього Договору утворюють Союз для співробітництва у галузі подачі заявок на охорону винаходів, проведення за ними пошуку та експертизи, а також надання спеціальних технічних послуг.

Міжнародная заявка має бути складенна встановленою мовою, відповідати встановленим вимогам щодо її оформлення, а також щодо єдності винаходу. Безперечно, заявка має бути оплаченна встановленим збором.

Міжнародна заявка здебільшого подається до національного відомства, яке виступає як приймаюче відомство. У Західній Європі це — Європейське патентне відомство та інші регіональні відомства.

Страсбурзька угода про Міжнародну патентну класифікацію (1971 р.)

У 1971 р. 29 держав підписали Угоду про міжнародну патентну класифікацію у м. Страсбург. У 1979 р. До цієї Угоди були внесені поправки.

Зазначеною Угодою була заснована Міжнародна патентна класифікація (МПК), відповідно якої галузь техніки була поділена на вісім основних розділів, що містять у собі приблизно 67 тисяч дрібних рубрик. Кожній рубриці присвоєно спеціальний символ, що складається з арабських цифр і літер латинського алфавіту.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків

Мета заснування міжнародної реєстрації промислових зразків була досягнута 6 листопада 1925 р. Після підписання Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків, яка була прийнята у розвиток Паризької конвенції.

Необхідність розробки і прийняття Гаазької угоди була зумовленна потребою спростити охорону промислових зразків на міжнародному рівні. Відповідно до цієї Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони — достатньо заявити промисловий зразок.

Локарнська угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків

З розвитком техніки розвиваються форми виробів, удосконалюються їх зовнішні характеристики, а все це і є промисловими зразками. Для їх певної систематизації необхідна була класифікація. Тому 8 жовтня 1968 р. в Локарні була підписана Угода про заснування міжнародної класифікації промислових зразків.

Локарнська угода про міжнародну класифікацію промислових зразків набагато полегшує їх реєстрацію, облік та користування. Кількість промислових зразків щорічно істотно зростає і без такої класифікації користуватися ними було б важко.

6.3 Міжнародно-правова охорона засобів індивідуалізації участників цивільного обороту, товарів і послуг

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків

Угода укладена 14 квітня 1891 р. Вона багато разів переглядалася, останній раз — 2 жовтня 1979 р. Україна є участницею Угоди з грудня 1991 р.

Країни, що підписали зазначену Угоду, утворили Спеціальний союз для міжнародної реєстрації знаків. Реєстрація знака в Міжнародному бюро здійснюється строком на 20 років з можливістю продовжити цей строк. Реєстрація може бути продовжена на період у 20 років, починаючи з моменту закінчення попереднього періоду, шляхом простої сплати основного мита і в разі необхідності додаткового мита. [2,7]

7 СТИМУЛЮВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

7.1. Загальні положення

В економічно розвинених країнах стимулювання інтелектуальної діяльності надається важливе значення. Усі країни використовують різноманітні форми стимулювання: державну і громадську, матеріальну і моральну, стимулювання будь-якої творчості і стимулювання користувачів результатів цієї творчості.

У країнах з ринковою економікою підприємці не шкодують коштів на стимулювання ініціативи, пропозицій, творчих пошуків. Кошти, витрачені на стимулювання інтелектуальної діяльності, окуплюються сторицею. Проте найбільшим стимулом для активізації інтелектуальної творчості є визнання результатів цієї творчості обЧктом права інтелектуальної власності.

Правові форми стимулювання інтелектуальної діяльності умовно можна поділити на державну і громадську. Кожну з них у свою чергу можна поділити на матеріальну і моральну. Усі ці форми мають істотне значення. Творці не залишаються байдужими ні до грамоти товариства винахідників і раціоналізаторів, ні до нагрудного знака за активну творчу діяльність.

Безперечно, найбільш ефективною системою матеріального і морального стимулювання інтелектуальної діяльності є державна система. Вона найбільш потужна і за масштабами, і за змістом. Державне стимулювання творчої діяльності було добре поставлене у колишньому СРСР. Деякі форми і методи державного стимулювання творчої діяльності запозичені і чинним законодавством України.

7.2. Державне стимулювання інтелектуальної діяльності

Відзначення державними нагородами часто супроводжуються певними матеріальними пільгами чи грошовою винагородою. Чинне законодавство України вищі державні відзнаки поділяє на такі види: ордени, медалі, нагородна зброя, почесні звання України, Державні премії України, президентські відзнаки.

Державні премії України. За найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням

українського народу, утверджують високі гуманістичні ідеали, збагачують історичну пам'ять народу, його національну свідомість і самобутність, спрямовані на державотворення і демократизацію українського суспільства їх автори відзначаються найвищою Державною премією - Національною премією України імені Тараса Шевченка.

Громадське стимулювання інтелектуальної діяльності. Сюди належать різноманітні, форми громадського стимулювання інтелектуальної діяльності, що здійснюються громадськими організаціями, товариствами, спілками тощо.

Спілки творчих працівників — письменників, художнників, композиторів тощо, театральні товариства, організації винахідників і раціоналізаторів та інші творчі об' єднання за рахунок свої власних коштів активно стимулюють творчих працівників. Це можуть бути різноманітні форми — грошові премії, нагородження за результатами конкурсів, оглядів, нагрудні знаки, нагородження почесними грамотами, дипломами тощо.

17.3. Пільги для учасників інтелектуальної діяльності

Держава наділяє учасників інтелектуальної діяльності цілим спектром різноманітних пільг. Вони передбачені різними чинними законами України.

Передусім суб'єкти інтелектуальної діяльності користуються певними трудовими пільгами. Відповідно до Кодексу законів про працю України (ст..91) за працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили зміну технічних норм і розцінок, попередні розцінки зберігаються протягом шести місяців від дати початку їх впровадження.

Відповідно до ст. 126 цього Кодексу за працівниками — авторами винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій зберігається середній заробіток при звільненні від основної роботи для участі у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції на тому самому підприємстві, в установі, організації. [7]

Відповідно до Закону України «Про оподаткування підприємств» від 28 грудня 1994р. Не вважаються прибутком і не оподатковуються:

• кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, що надходять підприємству у вигляді внесків до його статутного фонду, оплати емітованих ним акцій або інших корпоративних прав;

• кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, внесені у вигляді іноземної інвестиції та повернуті іноземному інвестору в разі припинення інвестиційної діяльності на суму фактичного внеску в грошовій або натуральній формі;

• кошти, матеріальні цінності І нематеріальні активи, що надходять безкоштовно у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань юридичних і фізичних осіб.

Якщо у складі колективу заявників чи власників охоронного документа одночасно перебувають особи, які мають право на пільгу і не мають такого права, розмір збору зменшується на частку, пропорційну кількості громадян, звільнених від сплати відповідного збору.

Якщо у заявники чи власника патенту виникає необхідність неодноразового використання права на одержання пільги, він подає до Держдепартаменту клопотання на подання відповідної пільги, в якому повинно бути посилання на поданий раніше документ, що підтверджує право на одержання пільги. Якщо термін дії такого документа закінчився, до клопотання додається копія іншого документа, що підтверджує право на одержання пільги.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. Офіційне видання. К.: Право, 1996.— 63с.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.

3. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 № 3687- XII. із змінами від 22.05.2003.

4. Закон України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 № 3688- XII. із змінами від 22.05.2003

5. Правила розгляду заявки на промисловий зразок.

6. Положення про Державний реєстр патентів України на промислові зразки.

7. Право інтелектуальної власності: Академ. Курс: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.А, Підопригори, О.Д. Святоцького. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2002. - 672с.