Пояснювальна записка

Своєчасне оволодіння мовленням – основа розумового розвитку дитини, запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми.

Різні відхилення в розвитку мовлення негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодіння знаннями та формуванні особистості дитини.

Особливо важливим є правильна, чітка вимова звуків і слів в період навчання грамоти, так як писемне мовлення формується на основі усного і недоліки мови, як правило, призводять до труднощів у засвоєнні програмового матеріалу з рідної мови.

Усна мова, як відомо, має три компоненти: звукову сторону, словник, граматичну будову.

Звукову сторону мови складають: система фонем даної мови та ритміко-мелодична сторона мови (мелодика, ритм, темп, тембр, логічний наголос).

Словник – об’єм слів, накопичений практикою.

Граматична будова – оформлення слів в речення за законами даної мови.

Всі три сторони мови знаходяться в тісному поєднанні. Порушення звуковимови гальмує формування словника і граматичної будови. В свою чергу бідний словник обмежує можливості логопатів в засвоєнні граматичних норм.

Оскільки мовний розвиток невідривно пов’язаний з розвитком мислення, то при різних формах мовного недорозвитку ми маємо справу з недорозвитком мислення первинного або вторинного характеру.

Досить часто вади звуковимови супроводжуються недорозвиненням фонематичного сприймання, що можуть в подальшому проявлятись у вадах читання і письма. Як правило, діти, що потребують індивідуального навчання, мають загальний недорозвиток мовлення.

Поряд з корекцією ЗНМ і мислення логопед проводить роботу по виправленню таких дефектів мови:

Дислалія

Дислалія – порушення звуковимови при збереженому слухові та збереженній інервації мовного апарату.

Корекційна робота ведеться в слідуючих напрямках:

• розвиток рухливості артикуляційного апарату;

• розвиток мовного дихання;

• розвиток голосу;

• розвиток фонетико-фонематичного слуху;

• вивчення та закріплення правильного укладу органів артикуляції при вимові голосних і приголосних звуків;

• постановка звуків;

• автоматизація поставлених звуків в складах, словах, реченнях та самостійній мові;

• диференціація змішуваних звуків усно і на письмі (на лексичному матеріалі відповідного класу);

• співвідношення звука і букви, читання слів і текстів з буквами, якими позначаються поставлений звук.

Заїкання

Заїкання – порушення темпо-ритмічної організації мови, обумовлене судорожним станом мускулатури мовного апарату.

Корекційна робота ведеться в слідуючих напрямках:

• обов’язковий контроль за лікуванням логопата у лікаря невропатолога;

• виховання правильного мовного дихання та рухливості мовного апарату;

• проведення психотерапевтичних бесід з логопатами;

• розвиток голосу;

• виховування ритму та темпу мови;

• розвиток фонетико-фонематичного слуху;

• ознайомлення з правилами мови;

• виховання спонтанної мови за загальноприйнятою методикою на лексичному матеріалі відповідного класу;

• формування лексико-граматичної будови мови за законами даної мови.

Порушення читання та письма (дисграфія, дислексія)

Дислексія, дисграфія – специфічне порушення процесів читання та письма, обумовлене несформованістю (порушенням) вищих психічних функцій, які проявляються в повторенні помилок, що носить стійкий характер.

Корекційна робота ведеться в слідуючих напрямках:

• розвиток мілкої моторики пальців рук;

• розвиток фонетико-фонематичного слуху;

• виховання навичок звуко-буквеного аналізу та синтезу;

• розвиток та удосконалення навичок читання;

• розвиток навичок списування з друкованого та рукописного тексту;

• розвиток навичок письма під диктовку;

• виховання в учнів уміння переказувати усно й письмово;

• удосконалення лексико-граматичної будови мови за законами даної мови.

Оскільки майже всі діти з відхиленнями інтелектуального розвитку мають ті чи інші порушення звуковимови, то слід детальніше зупинитись на роботі по формуванню правильної вимови звуків.

Якщо порушена вимова звуків кількох артикуляційних груп, ускладнених недорозвиненням фонематичних процесів, труднощами в оволодінні читанням і письмом, обов’язково проводиться робота з формування звуковимови і розвитку фонематичного сприймання. Методикою передбачено поступовий перехід від оволодіння простим за артикуляційною характеристикою звуком до оволодіння складним. Так, насамперед усувають вади вимови голосних, потім, зімкнених приголосних (п, п’, т, т’, к, к’, б, б’, д, д’, г), щілинних (ф, в, с, с’, з, з’, ш, ж, л, л’, й, х, г), африкатів (ц, ц’, дз, дз’, ч, дж), зімкнено-прохідних (м, н, н’) та р, р’. В одній артикуляційній групі спочатку формують правильну вимову глухого твердого, потім – глухого м’якого, дзвінкого твердого, дзвінкого м’якого (с с’ з з’). Допускається одночасна робота над звуками двох артикуляційних груп, що мають різне місце і спосіб творення (наприклад, одночасно можна усувати вади вимови звуків с і р або к).

Починати роботу над звуками іншої групи, близької за артикуляційними та акустичними характеристиками можна лише після закінчення роботи над звуками попередньої групи.

Незалежно від артикуляційної складності звуків у першу чергу усувають плутання звуків і заміну, бо саме такі вади негативно впливають на оволодіння читанням, письмом і можуть спричинити вторинне недорозвинення лексичної і граматичної систем. А це в свою чергу позначається на успішності з мови та з інших предметів.

Робота над звуком охоплює такі етапи:

а) підготовку органів артикуляції до відтворення окремих елементів артикуляції та вироблення готовності об’єднати їх у комплекси, що відповідатимуть правильній артикуляції конкретного звука (підготовчий етап);

б) постановку звука, тобто вироблення умінь об’єднувати окремі елементи артикуляції в єдине ціле, тобто формування умінь відтворювати нову артикуляцію в найменшій одиниці мовлення – складі (формування правильної артикуляції звука);

в) автоматизацію звука, або поступове вироблення артикуляції в склад, слово, речення, зв’язний текст з додержанням правил поступового переходу від простих у фонетичному відношенні сполучень до складних;

г) автоматизацію звука в складах і словах з близькими за артикуляцією й акустичними характеристиками звуками (диференціацію звуків);

д) введення звука в повсякденне мовлення, що передбачає повну автоматизацію навичок його вимови.

Постановку звука здебільшого здійснюють способом наслідування. Логопед відтворює правильну артикуляцію перед дзеркалом, а учень наслідує рухи й правильне звучання. Спосіб наслідування може доповнюватись іншими способами, зокрема механічним. Для механічного способу відтворення правильної артикуляції використовують шпатель, зонди або предмети, що їх замінюють. Досить поширений і спосіб використання наявних у мові дитини звуків. Він передбачає застосування спільних елементів артикуляції звука, що добре вимовляється, для звука, що має коригуватись. Наприклад, для формування правильної артикуляції звука к беруть за основу артикуляцію звука т, що має такий самий спосіб творення, але відрізняється місцем творення.

Дана програма має направляюче значення. Все інше – творчість вчителя-логопеда. В кожному окремому випадку робота повинна носити індивідуальний характер з урахуванням особливостей особистості учня. При плануванні роботи слід враховувати загальний і мовний розвиток дитини, її вік та інтереси, її шкільний досвід, умови її сімейного життя.

Ставлячи своїм завданням корекцію мови, логопед тим самим вирішує завдання корекції мислення.