113. Розкрити та охарактеризувати зміст понять "катарсис", "мімесис' та "калокагатія".

Катарсис-від грец. Очищення. Термін давньогрецької філософії та естетики для позначення сутності естетичного переживання, пов язаний з піфагорійською практикою застосування музики для очищення души від пристрастей.

Мімесис (зображення, імітація, уподібнення). Це поняття вперше зустрічається у піфагорійців. Мімесис має головно пізнавальне значення. Платон вважав його абсолютним збігом ідеї, до якої уподібнюється річ, та матерії, яка уподібнюється ідеї, у речі. Аристотель розглядів уподібнення як процес становлення першообразу в образній реаль¬ності, у Плотіна мімесис — універсальний принцип організації космосу та окремих самостійно існуючих ієрархій. У Цілому давньогрецька філософія, тлумачила мімесис як всезагальну моделюючу систему для всіх речей, що утворюють світ, а людину наділяла здатністю пізнавати деяку першосутність, одержувати від цього задоволення та творити нову символічно-предметну структуру, подібну до тієї, що існує в ідеальному бутті.

Калокагатія- термін античної естетики, гармонічне поєднання внутрішнього і зовнішнього образів. Для характеристики естетично досконалого античність утворила специфічну категорію «калокагатія», у якій естетично та етично прекрасне збігаються — естетично прекрасне сприймається водночас і як моральне у своїй основі, тобто як осереддя усіх досконалих якостей, включно з істиною, справедливістю тощо.

114. Естетичні ідеали епохи античності.

Естетичні уявлення і ідеї, інтерес до комунікативних проблем мистецтва, мабуть, виникли ще в країнах Стародавнього Сходу (Вавілон, Єгипет). Проте виразний теоретичний вираз ці проблеми отримали головним чином в античному рабовласницькому обществеважнейшей категорією, за допомогою якої античні автори намагалися з'ясувати суть мистецтва, було “наслідування” (“мімезіс”). Термін “мімезіс” зустрічається вже у досократіков, зокрема, у піфагорійців. Музика, наприклад, вважали вони, зображає “гармонію сфер”. Наслідування розкривається у піфагорійців за допомогою поняття числа і таких “структурних” термінів, як “порядок”, “симетрія”, “відповідність”, “гармонія”. Уподібнюючи все, у тому числі і витвори мистецтва, числу, піфагорійці мислили свої числа структурно, фігурно.У Геракліта теорія “зображення” трансформується у вчення про символізм. Малюючи картину суб'єкта, що естетично творить, Геракліт говорить про те, що в творчості чоловік вже не просто говорить, але “віщає”, “народжує символи”. Це пов'язано з вченням про те, що кожна річ відображає на собі загальні долі космічного вогненного логосу, іншими словами, вона – “абсолютно символічна”.Іншому великому матеріалістові античності Демокріту приписується погляд на мистецтво як на діяльність, що наслідує поведінці живих природних істот. Так, побудова жител уподібнюється їм побудові кубел у ластівок, спів запозичується у півчих птахів.Сократ ставив питання, чи може живопис і скульптура, наслідуючи природі, зобразити не тільки “те, що ми бачимо” (предмети увігнуті і опуклі, темні і світлі, жорсткі і м'які, нерівні і гладкі і т.п.), але і те, що абсолютно невидимо – “духовні властивості”. І відповідає ствердно: зображаючи очі, вираз облич, жести, мистецтво “повинні у всіх творах виражати стан душі” . З цих міркувань видно, що, по Сократу, вираз “полягання душі” в образотворчих мистецтвах можливо шляхом зображення видимих симптомів, або виразних проявів. Сократовськоє вчення про мистецтво і наслідування рухається у напрямі до об'єктивного ідеалізму, що знайде свій класичний вираз в естетиці Платона, в його символічній інтерпретації “мімесиса”.Погляди Платона на мистецтво розвиваються в руслі античної теорії “наслідування”, але по своїй філософській суті вони представляють ідеалістичний символізм. Як відзначає А.Ф,Лосев, що детально дослідив проблему символізму у філософії і естетиці Платона, останній не вживає слова “символ”, проте всюди керується принципом символізму – тим принципом, який в подальшій ідеалістичній традиції позначався саме цим терміном.