44. Формаційний підхід до соціокультурного світу, його основні етапи.

Формаційний підхід:

соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство;

буржуазне суспільство;

феодальне суспільство;

рабовласницьке суспільство;

первісне суспільство.

Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного (комуністичного) суспільства.

Недолік формаційної типології історії світової культури виявляється у двоякому відношенні: по-перше, вона знімає питання про специфіку культурних епох на відміну від епох громадянської історії людстав, і, по-друге, позбавляє можливості пояснення схожих процесів у культурі в різних суспільно-економічних формаціях (з книг „Культура человека и картина мира”, М., 1987).

45. Сутність системного методу культурологічних досліджень.

Системний метод є найбільш загальним методом дослідження як культури в цілому, так і окремих її форм. Цей метод орієнтує дослідника на вивчення культури (культурного феномена) як чогось цілого, елементи якого пов'язані один з одним численними відношеннями (функціональні, інформаційні та інші). Взаємозв'язок і взаємодія елементів призводить до виникнення нових інтегративних властивостей системи, які відсутні в її складових об'єктів. У кожному конкретному випадку для характеристики системи необхідно виявити механізм, з допомогою якого здійснюється взаємодія між елементам системи і яка, в свою чергу, призводить до виникнення системних властивостей.

Системи культури можуть утворювати як окремі предмети і процеси, що вступають між собою у взаємодію, так і думки. Застосування системного методу в дослідженні культури передбачає визнання примату цілого над його складовими частинами, який означає, що ціле визначає функції як окремих компонентів, так і системи взагалі. Іншою особливістю системного методу є визнання принципу полісистемності, за якими кожна система (культура як система) може розглядатися як деяка сукупність систем, вписаних одна в одну. За всієї умовності розгляду культура як система може розглядатися як така, що складається з матеріальної та духовної підсистем (культур), а в духовній (або ідеаційній) підсистемі можна виділити, наприклад, духовно-орієнтовану та нормативно-регуляційну підсистеми тощо.

46. Основні види комунікації та іх характеристика.

Комунікація - особливий тип людської діяльності, поряд з діяльністю мисленнєвою, трудовою, ігровою та ін.

Іноді спілкування ототожнюють з комунікацією. Але поняття «спілкування» є більш загальним. Комунікацію ж пов'язують з інформаційним зв'язком, хоча термін «комунікація» можна вживати в широкому значенні, як синонім терміну «спілкування» з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії.

Роль комунікації в суспільстві визначається її функціями, серед яких виділяють: інформаційну (обмін інформацією); координації взаємодії, пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння повідомлення), емотивну („обмін” емоціями та вплив на емоційний стан людей), пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння повідомлення)та інші.

Соціокультурна комунікація - процес взаємодії між суб'єктами соціокультурної діяльності з метою обміну інформацією, який здійснюється за посередництвом прийнятих в певній культурі знакових систем (мов), прийомів і засобів їх використання.

У культурології розрізняють типи соціокультурної комунікації за трьома ознаками:

за характером суб’єктів комунікації:

міжособистісна

особистісно-групова

між групова

міжкультурна та інші.

За рівнями протікання комунікації

На рівні повсякденної культури

В спеціалізованих галузях (наукова, художня)

В контексті трансляції культурного досвіду від спеціалізованого рівня до повсякденного.

В залежності від типу соціокультурного устрою можна виокремити такі типи соціокультурної комунікації: авторитарно-канонічна (характерна для традиційного або „природньозакритого” суспільства), динамічно-конкурентна (характерна для західного або „відкритого” суспільства) та тоталітарно-бюрократична (характерна для „штучно-закритих” суспільств).

Авторитарно-канонічна соціокультурна комунікація зорієнтована на постійне відновлення головних настанов архаїчної свідомості і побудована за принципом самоцітування, підтримання цілісності наявного міфологічного простору. Культурна інновація в ній можлива шляхом запозичення або нав'язування культурних зразків іншої культури, яке відбувається під час агресії, завоювань та торгівельних контактів.

Динамічно-конкурентна комунікація характерна для демократичних постіндустріальних суспільств. Для неї характерними є інноваційні процеси, швидкоплинність культурних стандартів поведінки, надзвичайно висока роль засобів масової інформації, принципова антиавторитарність культурного простору, конкуренція культурних зразків різних субкультур, плюралізм цінностних орієнтацій.

Для тоталітарного суспільства соціокультурна комунікація таж є важливим механізмом регулювання соціальних зв'язків. Для неї характерним є надмірна ідеологізація інформації, постійне продукування та нав'язування людям міфологій, жорсткий контроль з боку держави за інноваційними процесами в духовній сфері, обмеження діалогу між культурами та цензура засобів масової інформації.

Ю. Лотман запропонував ще одну модель інформаційного процесу в культурі - автокомунікацію. Особливістю цієї моделі є те, що рух інформації здійснюється в системі „Я - Я” і який веде: а) до зміни самої інформації (за рахунок привнесення додаткового або повного коду); б) зміни „Я” (трансформації знань чи свідомості суб'єкту). Механізм передачі інформації в каналі „Я - Я” може бути представлений як накладання формального додаткового коду на мовне повідомлення, яке надає тексту багатозначну семантику з асоціативним значенням.