1. Розкрити сутність та зміст наступних культурологічних понять: артефакт, архетип, генезис культури, духовна культура, звичай, загальнолюдські культурні цінності, знак, знакова система, елітарна культура, культура, міф, масова культура, матеріальна культура, мова, мова культури, ритуал, синкретизм, соціокультурний світ, соціокультурна динаміка, типологія культури, традиція, традиціоналізм, традиційне суспільство, цінність, цивілізація.

Артефакт (лат. - штучно + зроблений) - процес або утворення, невластиві об'єктові у нормальному для нього стані, котрі виникають, зазвичай, під час його дослідження. Архетип (грец. - початок + образ) - прообраз, первісна форма, взірець. В аналітичній психології К.Юнга поняття архетипу співвідноситься з безсвідомою діяльністю людей.

Архетип (грец. - початок + образ) - прообраз, первісна форма, взірець. В аналітичній психології К.Юнга поняття архетипу співвідноситься з безсвідомою діяльністю людей. Архетип - це вроджені психічні структури, котрі є результатом історичного розвитку людства. За К.Юнгом, архетипи слугують живильним грунтом творчо-продуктивної, у т.ч. і художньої уяви та фантазії; втілюються у сновидіннях, міфах, казках, виступають вихідним матеріалом для художньої літератури і мистецтва.

Культурогенез - процес зародження матеріальної і духовної культури людства, що відбувався у тісному зв'язку із становленням і розвитком знарядь праці та матеріально-технічною діяльністю, згідно із соціальними закономірностями.

Духовна культура — складова культури, що охоплює мистецтво та філософію.

Концепцію духовної культури підтримують перш за все діячі мистецтва та значна частина філософів, що наполягають на осібній та особливій ролі мистецтва та філософії та почасти заперечують проти включення науки (не кажучи вже про інженерію) до складу культури.

Елементами духовної культури є: звичаї, норми, цінності, знання, інформація, значення.

Зви́чай — це основна форма регулювання поводження, правила поведінки, які склалися внаслідок їх практичного застосування протягом тривалого часу серед людей і уособлювали собою підсумок історичного досвіду та зародки майбутнього.

Зви́чай — набір працездатних шаблонів поведінки, що дозволяють людям найкращим чином взаємодіяти один з одним.

Культурні цінності - результат оцінки пізнавальними суб'єктами (особистістю, групою, спільністю) об'єктивно існуючого соціокультурного світу.

Знак - матеріальний предмет (явище, подія), який виступає у якості представника певного іншого предмета, властивості чи відношення і використовується для придбання, збереження, переробки і передачі інформації (повідомлень, знань, образів). У семіотиці розрізняють три види знаків: знаки-копії, або „іконічні"(за принципом подоби: відбиток пальця, фотографія), знаки-індекси, або знаки-ознаки (у котрих фіксуються причинно-наслідкові відношення: "якщо...то...", наприклад, усі народні прикмети), знаки-символи, або нерозгорнуті знаки, у котрих присутній зміст, сенс, образ (наприклад, кількість куполів православної церкви, символіка кольору, жестів тощо).

Знаковими системами є природні (роз­мовні) мови (російська, українська, англійська та інші), а також різні штучні мови — мова математики, хімічна символіка.

До знакових систем відносяться різноманітні системи сиг­налізації, мови, образотворчих мистецтв, театру, кіно, музики, пра­вила етикету, релігійні символи і ритуали, геральдичні знаки та вза­галі багато предметів, які можуть служити засобами для відобра­ження якогось змісту.

Елітарна культура - форма культури, яка включає вишукане мистецтво, музику, літературу, і призначена для вищих прошарків населення.

Культура - історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил і здібностей людини, що втілюється у типах і формах організації життя і діяльності людей, а також у створених ними матеріальних і духовних цінностях.

Міф (від грец. - переказ, оповідання) - один з видів усної народної творчості, характерний для часів первіснообщинного, рабовласницького та феодального ладу.

Масова культура - форма культури, витвори якої стандартизуються і розповсюджуються серед широких мас без участі регіональних, релігійних і класових субкультур.

Матеріальна культура (англ. Material culture) — сукупність усіх матеріальних цінностей створених певною культурою, її уречевлена складова. Оскільки для різних суспільств характерні різні культури то відповідно до рівня узагальнення розглядають матеріальну культуру людства, окремого народу чи окремого регіону.

Мова - система знаків, при допомозі котрих відбувається людське спілкування, мислення і самовираження. Це засіб пізнання світу, створення, збереження, переробки та передачі інформації. Сутністю мови є те, що вона розчленовує світ на дискретні поняття, тобто надає окремим елементам світу певні значення і в особливий спосіб їх класифікує.

Мовою культури в широкому сенсі цього поняття ми називаємо ті засоби, знаки, форми, символи, тексти, що дозволяють людям вступати в комунікативні зв'язки один з одним, орієнтуватися в просторі культури. Мова культури - це універсальна форма осмислення реальності, у яку "організуються всі знову виникаючі чи вже існуючі сприйняття, поняття, образи й інші подібного роду значеннєві конструкції

Ритуал - це вид обряду, який являє собою форму складної символічної поведінки, що історично склалася, впорядковану систему дій, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів.

Синкретизм (грец. - поєднання, об'єднання) - злитість, нерозчленованість, що характеризує першопочатковий, нерозвинений стан чогось (наприклад, синкретизм первісного мистецтва, який характеризує нерозчленованість діяльності і мислення людини у первісній культурі).

Соціокультурним світом ми називаємо суспільство, характерною ознакою якого є особливий, специфічний для нього тип культури. Будь-який соціокультурний світ відрізняється не тільки своєрідністю культури, але й звичаями життя у ньому. Культура забезпечує цілісність соціокультурного світу, бо вона утворює загальне інформаційно-семіотичне середовище, у якому відбувається життєдіяльність її членів. Це середовище об'єднує їх і дає можливість взаємодіяти між собою.

Соціокультурна динаміка- зміни або модифікація рис культури у часі і просторі в результаті дії зовнішніх і внутрішніх сил. Характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіаль­ність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування.

Типологія культури - учення про видові відмінності культур, основні типи світової культури. Типологія є одним із найважливіших засобів і прийомів теоретичного аналізу культури. Типологічний аналіз дає можливість виявити найбільш загальні і найбільш істотні характеристики, ознаки, сторони культури. Типологія виокремлює й поєднує культурні об’єкти на основі узагальненої ідеальної моделі.

Традиція - культурні норми і цінності, які люди приймають через їх минулу корисність, звички і які можуть бути передані іншим поколінням.

Традиціоналізм — доктрина яка твердить, що Бог дав первинне об'явлення людству, яке передається як традиція з покоління до покоління і ця традиція є остаточною основою знання та критерієм правди.

Традиціоналізм — світогляд і соціально-філософське напрямок, що відстоює збереження культурних, соціальних, історичних чи релігійних традицій. Тотальний традиціоналізм характерний для традиційного суспільства. Це філософсько-релігійне вчення, сформульоване видатним французьким мислителем Рене Геноном. Вчення традиціоналізму двояке і має негативну (заперечувальну) та позитивну (підтверджувальну) сторону. Негативна сторона полягає в фундаментальній і масштабній критиці сучасного світу в усіх його проявах, позитивна — в утвердженні думки

Традиційне суспільство ( в Європі існувало приблизно до ХУ ст.) характеризується повільним суспільним розвитком, повільним розгортанням прогресивних змін, якщо їх порівняти з терміном життя окремої людини і навіть цілих поколінь. За умов традиційної цивілізації види діяльності людини, її засоби, цілі протягом століть існують як стійкі стереотипи. В культурі традиційних суспільств пріоритетними є традиції, норми, що зосереджують досвід попередніх поколінь. А інновації допустимі лише в межах сталих традицій. Класичними прикладами традиційних суспільств були Древня Індія, Древній Китай, Древній Єгипет, Древня Греція.

Цінності - найважливіші компоненти людської культури поруч із нормами і ідеалами. Це властивість певного предмета або явища задовольняти потреби, бажання, інтереси індивіда, групи людей, суспільства загалом. З допомогою цього поняття характеризується особистісний смисл для окремої людини і соціально-історичне значення для суспільства певних предметів і явищ дійсності.

Цивілізація (лат. civilis - громадянський, державний) - 1) форма існування істот, наділених розумом; 2) синонім культури, сукупність духовних і матеріальних досягнень суспільства; 3) ступінь розвитку матеріальної і духовної культури; 4) процес становлення громадянського суспільства; 5) відносно самостійне соціально-історичне утворення, локалізоване у просторі і часі, що може мати ієрархічні рівні.

2. Культурологія як наука, її предмет та функції.

Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Культурологія – це особлива галузь гуманітарного знання, що синтезує у собі філософські, історичні, антропологічні, етнографічні, соціологічні та інші дослідження культури, тобто специфічний спосіб життєдіяльності людини, головним змістом якої є гуманізація природи й суспільства. Культурологія – це наука, яка вивчає специфіку розвитку матеріальної та духовної культури цивілізацій, етносів, націй у конкретно-історичному періоді, їх взаємозв’язки та взаємовпливи. Культурологія могла б концептуально впливати на формування культури суспільства, розробляти засоби втілення її у життя, а також розробляти основи державної політики, направленої на задоволення духовно-культурних потреб як усього суспільства, так і конкретної людини.

Предметом культурологічного дослідження є, насамперед, вивчення змісту, структури, морфології, динаміки і типології культури, процеси її ґенези, а також мови культури.

Культурологія вивчає культуру як складний феномен в сукупності його ціннісних, смислових, знакових, комунікативних характеристик.

Об’єктом дослідження виступає увесь світ штучних порядків.

До найбільш усталених культурологічних категорій можна зарахувати такі: культурні об’єкти, культурні процеси, культурні властивості, культурні функції, культурні норми , культурні позначення, міжкультурні взаємодії тощо.

Функції культ-ії

Пізнавальна функція культурології вивчення і розуміння суті і ролі культури в житті суспільства

·Концептуально-описова функція

·Оцінювальна функція є здійсненням адекватної оцінки міри цілісного феномену культури, її типів, галузей, видів і форм.

Пояснювальна функція дає наукове пояснення особливостям культурних комплексів, явищ і подій, механізмам функціонування і інститутів культури.

·Світоглядно-ідеологічна функція запроваджує в життя певні суспільно-політичні ідеали.

·Повчальна функція .

дослідницька

прогностична

програмно-орієнтовна

Важливість культурології як навчальної дисципліни полягає також у тому, що поряд з науковими проблемами акцентується увага на загальнокультурному розвитку особистості, потребі в самоосвіті, на формуванні уявлень про особливості професійної діяльності та її соціальних і екологічних наслідках.

5. Інтегрований характер культурології як науки.

Культурологія виникла на перетині філософії, історії, антро­пології, мовознавства, етнографії, археології, мистецтвознавст­ва, релігієзнавства, соціології та психології. Базисом культуро­логічного знання, його джерелом є окремі науки про культуру, у межах яких досліджуються конкретні феномени культури. Ці та інші науки «живлять» культурологію своїми методами, тео­ретичними й емпіричними дослідженнями. Культурологи не просто запозичують ці здобутки, а й творчо їх застосовують. Здійснюючи комплексні дослідження, вони спираються на ме­тоди інших наук і напрацьовують свої специфічні підходи щодо аналізу такого складного феномена, як культура.

Таким чином, культурологія є інтегративною сферою знання та належить до соціогуманітарних наук. Саме інтегративний характер культурології зумовлює її специфічні риси, які виявля­ються як у визначенні об'єкта й предмета дослідження, так і в методологічних засадах досліджень, рівні узагальнення знань, за­стосуванні категоріального апарату, діалогічному характері куль­турологічного знання та його функціях.

Інтегративний характер культурології вказує на те, що вона одночасно належить до галузі соціального знання (цьому сприяє соціологія культури та антропологія), яке використовує кількісні методи збирання даних, і гуманітарного знання (завдяки філосо­фії культури, мистецтвознавству та історії), яке спирається на нестрогі моделі, оціночні судження та якісні методи досліджень.

Подвійний статус науки дає змогу комплексно досліджувати культуру в її цілісності.