Розділ 7. Ринки факторів виробництва.

Питання 7.1: Попит на ресурси відповідно до теорії граничної продуктивності.

Відповідь:

Ринки факторів виробництва (ресурсів) – це ринки, на яких в результаті взаємодії попиту та пропозиції формуються ціни на працю, капітал і природні ресурси у формі заробітної плати, процентного доходу та ренти.

В основі функціонування ринків факторів виробництва лежать ті ж самі принципи, що і в основі товарних ринків. Але поряд з цим є і окремі відмінності, що відрізняють дію ринкового механізму факторів виробництва від товарного ринку і ринку послуг.

Криві попиту на фактори виробництва похило спрямовані вниз, так само як і криві попиту на готові товари. Проте, на відміну від споживчого попиту на товари і послуги, попит на фактори є похідним попитом від готових товарів. Ресурси задовольняють споживачів не прямо, а побічно, через виробництво товарів і послуг.

Похідний характер попиту на ресурси означає, що сталість попиту на будь-який ресурс буде залежати від: а) продуктивності ресурсу при створенні товару; б) ринкової вартості або ціни товару, виробленого за допомогою даного ресурсу.

Для аналізу попиту на фактори виробництва, припустімо, що фірма виробляє продукцію, користуючись двома ресурсами: капіталом С і працею L, які можна придбати відповідно за ціною r (вартість капіталу) та w (рівень заробітної плати).

Припустимо також, що фірма має своє устаткування і в короткостроковому періоді вирішує, скільки робочої сили їй найняти, тобто чи дасть прибуток найом додаткових робітників. Найом кожного додаткового робітника виправдовує себе, якщо додаткова виручка (доход) від продукції, виробленої додатковим робітником, перевищує вартість його праці. Додаткова виручка від додаткової одиниці праці називається вартісним граничним продуктом.

Вартісний граничний продукт (MRP) – це приріст валового доходу в зв’язку з використанням додаткової одиниці ресурсу:

(7.1)

де: TR – зміна доходу, а L – зміна кількості ресурсу (праці).

Вартісний граничний продукт показує на скільки зросте валовий доход фірми, якщо вона використає додаткову одиницю праці.

Коли фірма наймає додаткового робітника, то одержує приріст у випуску продукції (граничний продукт - МР), при продажі якого буде мати приріст доходу, тобто вартісний граничний продукт – це граничний продукт у грошовому виразі.

Згадаємо: , . → →

MRP = MP  MR (7.2)

Цей важливий результат справедливий для будь-якого конкурентного ринку факторів виробництва, незалежно від того, конкурентний чи ні ринок продукції.

Зауважимо, що вартісний граничний продукт зменшується у міру зростання попиту на працю, згідно з законом спадної продуктивності (граничний продукт зменшується) таким чином, крива вартісного граничного продукту, похило спрямована вниз. Можна також помітити, що вартісний граничний продукт фірми, діючої в умовах недосконалої конкуренції продукції, зменшується більшими темпами, ніж конкурентної фірми товарного ринку. Чому? Тому що:

Конкурентна фірма продає свій товар по однаковій ціні, при цьому граничний доход фірми дорівнює ціні (MR = Р). Значить вартісний граничний продукт такої фірми буде визначатися: MRP = MPР, тобто MRP зменшується по одній причині – зменшується граничний продукт.

Вартісний граничний продукт фірми, яка працює в умовах недосконалої конкуренції зменшується по двом причинам – по-перше зменшується граничний продукт, а по-друге зменшується граничний доход, оскільки виробник повинен зменшити ціну на товар при збільшенні випуску продукції, а MR < Р.

Доки МRР перевищує рівень заробітної плати, фірмі слід наймати додаткові одиниці робочої сили. Якщо вартісний граничний продукт менший від рівня заробітної плати, фірмі слід звільняти робітників. Лише тоді, коли вартісний граничний продукт дорівнюватиме заробітній платі, фірма матиме таку кількість робочої сили, яка максимізує прибуток. Отже фірма найме таку кількість робітників, при якій вартісний граничний продукт праці дорівнюватиме ставці зарплати – МRР = w.

Оскільки умовою за якою фірма наймає робітників є: МRР = w, то можна стверджувати, що крива вартісного граничного продукту є кривою попиту окремої фірми на ресурс.

Мал. 7.1. Вартісний граничний продукт.

Кожна точка на кривій МRР (мал. 7.1) показує кількість робітників, яку найняла б фірма при кожній можливій ставці заробітної плати.

Питання 7.2: Ринковий попит на фактори виробництва. Еластичність попиту на ресурси.

Відповідь:

Ринковий попит на ресурс – це сума попиту пред’явленого всіма фірмами різних галузей, які використовують даний ресурс у виробничому процесі. А кожна фірма найме таку кількість робітників, при якій вартісний граничний продукт праці дорівнюватиме ставці зарплати – МRР = w. Тобто кривою попиту окремої фірми на ресурс є крива її вартісного граничного продукту.

Щоб визначити ринковий попит на ресурс, треба спочатку визначити рівень попиту кожної галузі на ресурс, а потім скласти їх.

Розглянемо процес формування попиту на ресурс у галузі:

Галузевий попит на ресурс – це сума обсягів попиту на виробничі ресурси з боку окремих фірм галузі при кожній з можливих на них ціні.

Кожна фірма галузі може купити більше, наприклад, трудових послуг, і збільшити обсяг виробництва без впливу на ціну блага. Якщо всі фірми галузі придбають більше послуг праці, то збільшиться пропозиція благ, в результаті знизиться їх ціна, що, в свою чергу, потягне за собою зміщення кривих вартісного граничного продукту (МRР) у кожної фірми даної галузі донизу.

Пониження заробітної плати при інших однакових умовах буде стимулювати фірми найняти більше робітників. Якщо зниження зарплати вплине лише на одну фірму, то вона пристосовується до цього найму більшого обсягу трудових послуг до тих пір, поки МRР не зрівняється з більш низькою зарплатою. Якщо ж зниження зарплати вплине на всі фірми даної галузі, то збільшення обсягу виробництва знизить ціну блага, що призведе до зсуву кривої попиту на працю і призведе до того, що кожна фірма найме менше робітників.

Таким чином галузевий попит буде залежати від того, чи призведе зміна ціни на ресурс до зміни ціни на готову продукцію, яка виготовляється за допомогою даного ресурсу. Якщо ціна готової продукції залишиться без змін, то обсяг попиту дорівнює сумі обсягів попиту всіх фірм галузі. Якщо результатом зниження ціни ресурсу, буде зменшення ціни на готову продукцію, то галузевий попит на ресурс буде меншим суми попиту окремих фірм галузі на даний ресурс.

Крім того попит на ресурс може змінюватися під впливом інших факторів (детермінантів). До детермінантів попиту на ресурс відносять:

Ціни на інші ресурси. Якщо ресурси взаємозамінні, то існує пряма залежність між ціною на один і попитом на інший ресурс. Якщо ресурси використовуються одночасно для виробництва одного товару – зворотна залежність між ціною на один ресурс і попитом на інший.

Зміна продуктивності праці. Попит на ресурс змінюється в тому ж напрямку, що і продуктивність праці. Тобто чим вище продуктивність праці, тим більшим буде попит на ресурс.

Зміна попиту на готову продукцію у виробництві якої використовується даний ресурс. Пряма залежність: зниження попиту на готову продукцію понижує попит на ресурс і навпаки .

Зміни в технології виробництва. Нова технологія сприяє економії ресурсів і може потягнути до зниження попиту на ресурси, але якщо при цьому значно розшириться випуск продукції, то попит на ресурс може збільшитися.

Якщо під впливом детермінантів попит на ресурс збільшується, крива попиту переміщується вправо, і навпаки, якщо попит на ресурс зменшується, крива попиту переміщується вліво (мал. 7.2). Це відбувається тому, що попит під впливом детермінантів змінюється незалежно від ціни ресурсу, тобто, якщо діють детермінанти попиту на ресурс, то при незмінній ціні на ресурс, буде новий попит на даний ресурс.

Мал. 7.2. Зміна попиту на ресурс під дією детермінантів.

Для виробничих ресурсів, як і для готової продукції, необхідно визначити залежність рівня споживання ресурсів від зміни ціни на нього. З цією метою використовується концепція еластичності попиту на ресурс.

Цінова еластичність попиту на ресурс, як і на будь-який інший товар, це процентне відношення обсягу попиту на ресурс у відповідь на кожен процент зміни ціни.

На еластичність попиту на ресурси впливають декілька факторів:

Взаємозаміна ресурсів. Якщо даний ресурс можна легко замінити іншим, то попит на нього буде відносно еластичним.

Зміна вартісного граничного продукту. Якщо вартісний граничний продукт знижується повільно, то попит на ресурс відносно еластичний.

Еластичність попиту на готову продукцію галузі. Оскільки попит на ресурс є похідним попитом, то попит на ресурс залежить від цінової еластичності продукції, виробленої за допомогою даного ресурсу. Тому чим більш еластичний попит на продукт, тим еластичніший попит на ресурс.

Фактор часу. Попит на ресурс більш еластичний в довгостроковому періоді порівняно з короткостроковим, оскільки фірми мають більшу можливість замінити ресурси у довгостроковому періоді.

Доля вартості ресурсу у витратах фірми. Еластичність попиту на ресурс буде тим вище, чим більшу долю він займає в структурі витрат фірми.

При будь-якої ціні еластичність ринкового попиту на ресурс залежить від пропорції, в якій ресурси використовуються різних галузях, і еластичності попиту на ресурс в кожній з цих галузей.

Питання 7.3: Пропозиція праці

Відповідь:

Головним і визначним фактором функціонування економіки є праця. Праця не тільки виробничий, а й соціальний фактор, оскільки він наділений відповідними правами.

Пропозиція праці - це співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, який власник цього ресурсу (домогосподарство) бажає та може запропонувати працедавцям на ринку за інших незмінних умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці лежить раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворився від продажу праці, та цінністю відпочинку для цього індивіда. Вільний час індивід розглядає як благо, яке є обмеженим. При цьому кожна година праці скорочує вільний час.

Розглянемо карту байдужості в просторі двох благ (мал. 7.3,а):

а) вільний час (F);

б) гроші (М) - представляють усі інші блага.

Мал. 7.3. Структура уподобань та можливостей вибору

у просторі вільного часу і грошей.

Випуклість кривих байдужості до початку координат вказує на те, що скорочення вільного часу має супроводжуватися все більшою сумою грошей. Чим на більшу відстань від початку координат розташована крива байдужості, тим біль­ший рівень добробуту вона показує.

Нехай задана ціна праці – ставка часової заробітної плати: r_L. Тоді мо­жна дізнатися, скільки праці індивід захоче продати. Щоденний заробіток індивіда становить W= (24 – F) · r_L = 24 · r_L – F · r_L.

Якщо W =0, то F = 24,

якщо F = 0, то W = 24 · r_L

У графічному вигляді - це пряма заробітної плати, яка демонструє всі можливі поєднання вільного часу і грошей доступних індивіду за даної ставки заробітної плати (мал. 7.3,б).

З іншого боку, кожна точка кривої байдужості – бажане для індивіда поєднання цих же благ.

Якщо поєднати обидва графіки, можна визначити, яку кількість праці запропонує індивід за даного рівня заробітної плати (мал. 7.4,а).

Мал. 7.4. Рівноважна комбінація дозвілля і грошей.

Точка дотику Е прямої заробітної плати і кривої байдужості є рівноважною, рівновага є внутрішньою. У такій ситуації індивід вибирає F₁ годин дозвілля і M₁ грошей, із чого випливає, що він пропонує на ринку праці 24 – F₁ годин своєї праці.

Якщо заробітна плата підвищується, то лінія заробітної плати повертається за часовою стрілкою – m₁. Тоді індивід збільшує пропозицію праці зa рахунок скорочення вільного часу на величину F₁F₂ (мал. 7.4,б).

Реакція індивіда на зміну ціни праці може бути розкладена на дві складові – ефект заміни та ефект доходу (мал. 7.5) .

Мал. 7.5. Ефект заміни та ефект доходу.

Для виділення ефекту заміни до вихідної кривої байдужості необхідно провести допоміжну лінію – m₂, паралельну новій лінії заробітної плати – m₁. Ефект заміни становитиме різницю F₁F₃. Ефект заміни завжди проявляється однаково: із зростанням заробітної плати пропозиція праці збільшується, зі зниженням ціни праці скорочується пропозиція праці.

Зі зростанням ціни праці зростає добробут індивіда - це виражається в переході на нову, більш віддалену, криву байдужості. При цьому цінність вільного часу зростає, і індивід частину робочого часу замінює дозвіл­лям - у цьому проявляється дія ефекту доходу, величина якого становить різницю F₂F₃

При низьких ставках зарплати ефект заміни перекриває ефект доходу, при високих навпаки.

Коли ефект доходу за абсолютною величиною перевищує ефект заміни, тоді підвищення заробітної плати приводить до зниження пропозиції праці.

Емпіричні дослідження свідчать, що за невисоких ставок заробітної плати при зростанні ставки людина починає працювати більше, а за вищих ставок, коли обсяг пропозиції сягає значних величин, подальше підвищення ставки призводить до вибору на користь збільшення відпочинку і скорочення обсягів пропозиції праці.

Через це крива індивідуальної пропозиції праці має специфічну форму кривої, що відхилена назад (мал. 7.6)

Мал. 7.6. Крива індивідуальної пропозиції праці

Ринкова пропозиція певного виду праці складається з індивідуальних пропозицій праці.

Коли вхідним ресурсом є праця, то рішення щодо пропозиції приймають радше люди, а не фірми. Тоді основною метою стає не максимізація прибутку, а максимізація корисності.

Рівень заробітної плати, отже, визначає те, наскільки виробники цінять час свого дозвілля. Значне зростання рівня заробітної плати може призвести до зменшення годин праці і збільшення годин дозвілля. Тобто крива ринкової пропозиції праці є зростаючою кривою, але при високих ставках заробітної плати може відхилятися назад, нагадуючи криву індивідуальної пропозиції праці.

Питання 7.4: Ринок праці з конкуренцією

Відповідь:

Ринок праці – це ринок на якому в результаті взаємодії попиту і пропозиції формуються ціни на працю в формі заробітної плати

Ринок праці має ряд істотних відмінностей від інших товарних ринків.

На динаміку ринку праці впливають ряд факторів, які можуть змінити попит та пропозицію праці:

• Рівень народжуваності (темпи росту працездатного населення) – впливають на пропозицію праці.

• Ступінь економічної активності груп працездатного населення. Наприклад, якщо в складі робочої сили є діти, то пропозиція праці збільшиться.

• Процес еміграції також змінює пропозицію.

• Науково-технічний прогрес та економічна кон’єктура впливають на попит праці.

Сучасний ринок праці має двоякий характер, тобто функціонують два не конкуруючих між собою ринка робочої сили, котрі є сегментами єдиного ринку праці, це:

• Первинних (незалежних та підлеглих) робочих місць і груп робочої сили – це робочі місця, які займають фахівці з вищою та середньо спеціальною освітою.

• Вторинних робочих місць робочої сили, які, як правило, не потребують спеціальної підготовки і значної кваліфікації.

До робочої сили відносяться всі зайняті (включаючи військовослужбовців) та безробітні – економічно активне населення.

Людину не можна розглядати як товар. Водночас не доводиться заперечувати, що люди за певну ціну надають свої послуги в оренду. Ціною їхніх послуг є ставка заробітної плати. Серед усіх товарних цін вона відіграє найважливішу роль. Для більшості населення заробітна плата є єдиним джерелом доходу.

Розрізняють номінальну та реальну заробітну плату:

Номінальна (грошова) заробітна плата – це сума грошів, яку одержує робітник за певний проміжок часу (годину, день, тиждень, місяць)

Реальна заробітна плата – це обсяг товарів і послуг, який можна придбати за номінальну заробітну плату – купівельна спроможність номінальної заробітної плати.

Економіка розглядає рівень реальної заробітної плати, тобто розміри заробітної плати у таких грошових одиницях, для яких купівельна спроможність передбачається постійною.

Ринкова ставка заробітної плати визначається взаємодією попиту та пропозиції певного виду праці.

Оскільки заробітна плата є ціною трудових послуг, то механізм її формування залежить від моделі ринку

Якщо ринок праці конкурентний, то для нього характерні такі риси:

а) з одного боку, значна кількість фірм, що конкурують одна з одною при придбанні трудових послуг;

б) з іншого боку, чисельна група працівників незалежно один від одного пропонують певний вид трудових послуг. Мається на увазі, що робітники мають однакову кваліфікацію, витрачають однакові зусилля, тобто праця, яку витрачає кожен робітник, ніяк не різниться одна від одної;

в) ні фірми, ні працівники не можуть контролювати ринкові ставки заробітної плати.

В умовах чисто конкурентного ринку праці кожна із численних фірм наймає незначну долю робітників від загальної пропозиції даного виду праці, тож, як було відмічено раніше, не може вплинути на ринкову ставку заробітної плати. Інакше кажучи, фірма погоджується з ціною трудових послуг. Тому, на відміну від ринкової, пропозиція праці для окремої фірми на конкурентному ринку матиме вигляд прямої лінії (абсолютно еластична), що відповідатиме ринковій ціні трудових послуг (w) та граничним витратам на цей ресурс.

Граничні витрати на ресурс (МRС) – це додаткові витрати фірми пов’язані з придбанням додаткової одиниці ресурсу.

Для фірми буде прибутковим змінювати додаткові одиниці ресурсу до точки в якої вартісний граничний продукт буде дорівнювати граничним витратам на ресурс:

МRР = МRС (7.3)

Граничні витрати на працю для фірми працюючої в умовах чисто конкурентного ринку праці будуть дорівнювати ставці зарплати: S=MRC, (мал. 7.7).

Попит на трудові ресурси для окремої фірми буде визначатися кривою вартісного граничного продукту: D=MRP, а тому на підставі дії закону спадної віддачі, матиме вигляд спадаючої кривої.

Мал. 7.7. Пропозиція і попит окремої фірми на працю

на конкурентному ринку

На мал. 7.7 точка перетину кривих MRP та MRC покаже, яку саме кількість робітників найме фірма. Фірма найме – L_С робітників і буде виплачувати заробітну плату – w_С. Максимальна вигода фірми – заштрихована фігура.

Питання 7.5: Ринок праці з недосконалою конкуренцією.

Модель монопсонії.

Відповідь:

На ринку праці досить часто може виникати ситуація, коли монопольне становище займає покупець. Такий ринок називається монопсонією. Термін „монопсонія” взятий з давньогрецької мови і означає „один покупець”, так же як „монополія” означає „один продавець”. Термін „монопсонія” прийнято використовувати до всіх ринків, де покупець встановлює ціну. За наявності лише одного або декількох покупців деякі з них можуть користуватись монопсонічною владою, яка означає спроможність покупця впливати на ціну товару або ресурсу. Вона дає покупцеві можливість придбати товар (ресурс) за ціною, нижчої від тієї, яка б переважала на ринку з конкуренцією.

На ринку праці така ситуація може виникнути, коли один наймач робочої сили домінує на ринку конкретної спеціальності, або по особовому розташований. Для монопсонії на ринку праці характерні такі риси:

• Кількість зайнятих на даної фірмі складають основну частку всіх зайнятих певним конкретним видом праці.

• Даний вид праці є немобільним, тобто, щоб змінити роботу, треба або переїхати на нове місце, або змінити кваліфікацію.

• Фірма “диктує заробітну плату”, тобто ставка заробітної плати знаходиться в прямій залежності від кількості найнятих робітників.

В деяких випадках монопольна влада наймача робочої сили є повною – коли в невеликих містах єдина фірма наймає всіх працездатних мешканців. Наприклад, в селищі Южний під Одесою розташований Припортовий завод, який є єдиним крупним наймачем робочої сили в даному селищі.

Оскільки фірма-монопсоніст є єдиним покупцем даного виду праці, то крива пропозиції праці для такої фірми буде співпадати з кривою ринкової пропозиції праці, тобто буде зростаючою кривою. А це значить, що наймаючи більшу кількість робітників, фірма змушена сплачувати більшу ставку заробітної плати. Більш висока ставка заробітної плати, встановлена для приваблення додаткових робітників, повинна виплачуватися всім робітникам, в тому числі і тим, які були найняті раніше по більш низьким ставкам. Але в цьому випадку граничні витрати на працю (MRC) не збігатимуться із заробітною платою, а завжди будуть перевищувати її на величину, необхідну для доведення ставки заробітної плати до нового рівня раніше найнятим робітникам (MRCw):

(7.4)

де: w – встановлена ставка заробітної плати, w – зміна в заробітній платі, L – кількість найнятих робітників, L – зміна кількості робітників (кількість додатково найнятих).

Монопсоніст буде наймати робітників користуючись принципом рівності вартісного граничного продукту та граничних витрат на ресурс. Він найме таку кількість робітників при якій: MRP = MRC. Ставка заробітної плати, яку буде виплачувати фірма, визначається згідно кривої пропозиції праці.

Оскільки MRC  w, то крива граничних витрат на працю буде розташована вище кривої пропозиції праці (мал. 7.8).

Мал. 7.8. Формування заробітної плати на ринку монопсонії.

На мал. 7.8 точка максимізації прибутку (перетину кривих MRP та MRC) показує, що фірма-монопсоніст найме. L_М робітників і буде виплачувати їм ставку – w_М.

Якщо виходити з мал. 7.8, монопсоніст наймає менше робочої сили і буде виплачувати меншу заробітну плату, ніж підприємство або група підприємств, що не має монопольної влади наймати робітників. На конкурентному ринку фірма буде наймати L_C робітників, тому що на цьому рівні попит на працю (MRP) дорівнює кількості пропозиції праці (S), по ринковій ставці зарплати (w_C).

Монопсоніст враховує вигідним скорочувати зайнятість, щоб знизити ставку зарплати та скоротити витрати. В зв’язку з цим встановлена монопсоністом ставка зарплати буде менше вартісного граничного продукту w_М  MRP

Чиста монопсонія досить рідкісне явище. Ринки, на яких декілька фірм закупають всю ринкову пропозицію ресурсів, зустрічаються частіше. Така структура ринку називається олігопсонією. Під олігопсонією розуміють такий вид ринку, на якому є лише декілька покупців, яким протистоїть велика кількість продавців. Прикладом олігопсонії можуть бути професійні спортивні ліги. Спортсмени можуть продавати свої послуги невеликій кількості фірм. Олігопсонія схожа з олігополією в тому відношенні, що фірми розуміють свою взаємозалежність. При олігопсонії на ринку праці декілька фірм володіють монопольною владою наймача робочої сили, хоча й неповною, і можуть впливати на рівень заробітної плати.

Питання 7.6: Контроль профспілок над пропозицією робочої сили, рівнем заробітної плати.

Двостороння (двобічна) монополія.

Відповідь:

Монополізація рику праці можлива не лише з боку покупця, а й з боку продавця. Важлива роль у цьому належить профспілковим об’єднанням працівників. Профспілки переслідують багато цілей, але основною економічною метою є підвищення ставки заробітної плати.

Вони можуть впливати на рівень заробітної плати через збільшення попиту на працю: сприяти своєю діяльністю зростанню попиту на кінцеві продукти, збільшенню продуктивності праці або цін на ресурси та їх замінники тощо. Чому, скажімо професійні об’єднання висококваліфікованих працівників підтримують боротьбу за підвищення мінімальної заробітної плати, хоча це і не вплине безпосередньо на заробітну плату їх членів? Тут спрацьовує не тільки солідарність, а й чіткий економічний розрахунок: зростання вартості некваліфікованої робочої сили збільшує попит на кваліфіковану, пересуває криву попиту вправо та підвищує рівноважний рівень заробітної плати.

Якщо профспілки здатні розширити попит на працю, то при незмінній пропозиції ставка заробітної плати збільшиться, а також збільшиться кількість робочих місць (мал..7.9.а).

Мал. 7.9. Вплив профспілок на формування заробітної плати.

Професійні об’єднання намагаються впливати і на пропозицію трудових ресурсів. Залежно від специфіки трудових послуг може застосовуватися тактика замкнутого (або цехового) тред-юніону. Тобто коли формальні чи неформальні професійні об’єднання можуть безпосередньо впливати на кількість трудових послуг певної кваліфікаційної групи. При цьому, входження до цієї групи теж контролюється її членами. Наприклад, домагаються ліцензування професій з підвищеними вимогами. Скажімо, як можна контролювати пропозицію послуг докторів економічних наук? Оскільки науковий ступінь доктора наук можна отримати, лише захистивши дисертацію перед тими, хто уже має цей науковий ступінь, то, спрощуючи чи ускладнюючи процедуру захисту, неформальне об’єднання докторів наук регулюватиме свою заробітну плату.

Якщо профспілки досягають зменшення пропозиції праці, то при незмінному на неї попиту ставка заробітної плати зростає, але при цьому зменшується кількість зайнятих (мал. 7.9.б).

Коли не можна жорстко регулювати приплив нових працівників певної кваліфікаційної групи, тоді профспілки вдаються до відкритого тред-юніону. В цьому випадку через укладання галузевих тарифних угод чи іншим шляхом установлюється певний мінімальний рівень заробітної плати, який перевищує рівноважний, тобто нав’язується фірмам галузі високий рівень зарплати. Він відсікає ту ділянку кривої пропозиції трудових послуг, що лежить нижче від цього рівня. Крива пропозиції набуває ламаного характеру (мал..7.9.в). В цій ситуації кількість зайнятих зменшується. Якщо нав’язана заробітна плата – w_N, то крива пропозиції прийме вигляд кривої – w_N AS, а кількість зайнятих буде – L_N .

Двостороння монополія на ринку праці виникає тоді, коли в умовах монопсонії діє сильна галузева профспілка.

Монопсоніст прагне встановити ставки заробітної плати нижче ринкової, а відкрита профспілка, з якою він стикається витрачає зусилля, щоб досягти ставки заробітної плати вищої за ринкову, то результат безперечно буде посереднім.

Результат залежить від стратегії укладання угоди обох сторін. Якщо профспілка реально може загрожувати страйком, то вона може наблизити рівень заробітної плати до бажаної. Якщо ж фірма зможе найняти робітників, що не входять до профспілки, то зарплата наближатиметься до рівня, який вигідний фірмі. Якщо ж загрози обох сторін однаково правдоподібні, то результатом даної угоди може бути рівень заробітної плати, наближений до конкурентного.

Мал.. 7.10. Двостороння монополія.

На малюнку 7.10 показано, що коли профспілка прагне встановити ставку зарплати на рівні w_N , а монопсоніст прагне до ставки w_M, то може статися так, що в результаті угоди між профспілкою та адміністрацією фірми, ставка зарплати буде встановлена на рівноважному рівні – w_С.

Питання 7.7: Капітал як ресурс тривалого використання: форми капіталу.

Відповідь:

Капітал є одним із основних елементів суспільного багатства. Капітал в широкому розумінні слова – це будь-який ресурс, створений з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Певна частина капіталу може приймати цілком відчутні форми, наприклад, обладнання для видобутку нафти, машини для обробки каменя тощо. Меліорація землі уявляє собою другу форму капіталу, вона включає в себе виробництво іригаційних робіт, що збільшують родючість землі. Крім того, знання, вміння і досвід, набуті на основі практичної діяльності, і процес навчання, є прикладом людського капіталу того чи іншого індивіда.

Особливістю капіталу як ресурсу є його створення з метою виробництва більшої кількості товарів і послуг. Отримання певного потоку товарів і послуг в майбутньому передбачає наявність у виробничому процесі певного запасу ресурсів тривалого використання, тобто капіталу. Капітал відрізняється від землі тим, що він має властивість відтворення, в той час як земельні фонди уявляють фіксовану величину і не може бути швидко збільшений.

Розрізняють дві основні форми капіталу:

Фізичний капітал включає в себе запас виробничих товарів, які беруть участь в виробництві продукції – машини, будівлі, споруди, матеріали, запаси сировини, тощо.

Людський капітал – це міра втіленої у людині здатності приносити доход протягом життя. Він включає природні здібності людини, а також здібності, набуті в процесі освіти і практичного досвіду.

Таким чином – капітал включає в себе засоби виробництва, створені людьми, а також розумові здібності людей. Якщо говорити принципово, то людський капітал – це особливий різновид трудових ресурсів. Тому під капіталом у власному розумінні слова звичайно розуміють тільки фізичні, матеріальні фактори.

Капітал, у свою чергу, поділяють на основний та оборотний капітал. Основний – це засоби праці, такі як будівлі, споруди, обладнання, машини, тощо. Оборотний капітал – це предмети праці: сировина, матеріали, готова продукція, а також робоча сила.

Основний капітал служить на протязі декількох років і підлягає заміні лише у міру його фізичного або морального зносу, тобто знецінення основного капіталу у міру здешевлення його продуктивності або з початком випуску машин і обладнання принципово нової якості, що робить використання старого основного капіталу технічно і економічно невигідним. Кожного року власник основного капіталу списує певну частину вартості його обладнання (робить амортизаційні відрахування).

Оборотний капітал повністю споживається на протязі одного циклу виробництва і його вартість включається у витрати повністю, на відміну від основного капіталу, вартість якого враховується у витрати по часткам.

В будь-який час підприємство має певну кількість обладнання та інших видів капіталу. Сукупний фізичний капітал на даний проміжок часу – це фонди підприємства. Вони відповідно поділяються на основні та оборотні фонди. Поповнення або збільшення капітальних фондів відбувається у формі інвестицій.

Капітальні інвестиції – це збільшення обсягу функціонуючого капіталу. До них відносять: витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переобладнання підприємств; витрати на житлове та культурно-побутове будівництво; витрати на пов’язані з цим зміни оборотного капіталу. Витрати на ремонт в інвестиції не включаються.

В процесі виробництва відбувається зношування капітальних фондів. Основний капітал старіє фізично й морально. Темп, з яким фізично зношується основний капітал, називається фізичним зносом. Зважаючи на це розрізняють валові та чисті інвестиції. Валові інвестиції – це загальні витрати на збільшення запасів капіталу. Вони порівнюються з витратами на відшкодування. Відшкодування – це компенсування фізичного і морального зносу капіталу. Чисті інвестиції – це валові інвестиції за мінусом коштів, що йдуть на відшкодування.

Збільшуючи інвестиції, фірми тим самим створюють передумови для збільшення прибутку. При інвестуванні фірма вирішує, чи буде зростання прибутку в результаті інвестування більше вартості витрат виробництва.

Основна риса, закладена у всіх розглянутих формах капіталу – це як би угода між сьогоднішнім та майбутнім часом. Дійсно, щоб накопичити певний капітал у майбутньому, потрібно відмовитися від негайного використання його вартості в процесі накопичення.

Розглянемо такий приклад: припустімо, що ви ловите рибу у ставку, але снасті для лову риби у вас немає. Можливо ви зможете піймати за день декілька риб руками. Проте, існує мало спокуслива, на перший погляд, перспектива відмовитися від риби сьогодні і за цей час сплести сітку для лову риби, зате завтрашній вилов ні в яке зрівняння з сьогоднішнім не піде. Аналогічна ціна накопичення капіталу в реальному житті. Виробництво можна розглядати як процес трансформації поточних витрат в випуск продукції в майбутньому. Перед тим, як автомобільний завод випустить свою першу продукцію, необхідно прикласти багато зусиль і коштів, трудових і матеріальних ресурсів. Проте з часом продуктивність його головного конвеєру буде просто не зрівняне з можливостями автослюсарів в маленькій майстерні.

Інвестиції можуть розглядатися, як відкладене споживання якоїсь частки сьогоднішнього доходу. Вони зменшують споживання сьогодні, проте збільшують його у майбутньому.

Питання 7.8: Вибір у часі. Пропозиція капіталу.

Відповідь:

Капітал створюється за рахунок не споживання частки доходу, тобто за рахунок заощаджень. Тому обсяг пропозиції капіталу відповідає обсягу заощаджень.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але скорочують сьогоднішнє споживання.

Пояснення логіки поведінки індивіда при розподіленні поточного доходу на долі споживання та заощадження, тобто вибору у часі, можна дати, використовуючи поняття функції корисності.

Розглянемо уподобання індивіда у часі. Для спрощення розділимо час на два умовних (не обов’язково однакової тривалості) періоди, які назвемо “поточний” та “майбутній”.

Структуру уподобань у часі зручно відображати за допомогою карти байдужості (мал. 7.11,а). У цьому випадку осі відповідатимуть обсягам споживання у поточному (ось Х) та майбутньому (ось Ү) періодах часу. Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів споживання індивіда в поточному (С₀) та майбутньому (С₁) періодах. Всі комбінації, які відповідають точкам однієї й тієї ж кривої байдужості дають однаковий рівень добробуту на відрізку часу, який складається з вказаних періодів.

Опуклість кривих байдужості до початку координат свідчить, що зменшення споживання нині вимагає більшої компенсації у майбутньому, це демонструє той факт, що для більшості людей, за інших однакових умов, негайне споживання блага привабливіше, ніж очікування цього самого блага у близькому, чи далекому майбутньому.

Нахил кривої байдужості у кожній точці дорівнює граничній нормі заміни у часі: – ця величина показує на скільки одиниць повинен збільшитися обсяг благ в майбутньому, якщо зменшиться обсяг благ поточного періоду на одиницю.

Мал. 7.11. Структура уподобань та можливостей вибору у часі.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна віддати у позичку під певний процент. Позначимо позичкову ставку процента через – і, а доход , отриманий у поточному періоді через – І.

Якщо індивід на початку поточного періоду заощадить – (І – С₀) грошових одиниць і надасть їх у позичку до кінця цього періоду, то в майбутньому періоді він одержить в вигляді поверненої позички:

(І – С₀)(1 + і) гр.. од., тобто С₁ = (І – С₀)(1 + і) = (1 + і)І – (1 + і)С₀.

Рівняння: С₁ = (1 + і)І – (1 + і)С₀ називається двомірним бюджетним обмеженням. Воно показує як індивід, маючи в поточному періоді І грошових одиниць може варіювати обсягами споживання в обох періодах часу. При повній відмові від споживання в поточному періоді, споживання в майбутньому складе С₁ = (1 + і)І . кожна одиниця споживання сьогодні понижує споживання у майбутньому на – (1 + і) одиниць. Графік даної бюджетної лінії відображений на малюнку 7.11,б.

Обєднання графіків двомірної бюджетної лінії з картою байдужості, яка демонструє структуру уподобань у часі, дозволяє визначити, як при існуючій ставці проценту індивід розподіляє свій поточний доход на споживчу та заощаджену частки. Точка Е – точка дотику бюджетної лінії з найбільш віддаленою привою байдужості U₁ показує оптимальну комбінацію обсягу споживання нині та в майбутньому (мал..7.12,а).

Мал. 7.12. Вибір у часі.

Підвищення ставки проценту збільшує кут нахилу бюджетної лінії, яка виходить з (І ) і переводить індивіда на більш віддалену криву байдужості U₂ (мал. 7.12,б). Із графіку видно, що зріст добробуту індивіда в результаті підвищення процентної ставки збільшує його споживання в обох періодах. Якщо приріст споживання в майбутньому періоді забезпечується збільшенням процентної ставки, то підвищити споживання в поточному періоді можливо лише за рахунок зниження обсягу заощаджень.

Ставка процента і є ціною капіталу; реакцію на її зміну можна розкласти на ефект заміни та ефект доходу (мал. 7.13).

Мал. 7.13. Ефект заміни та ефект доходу.

– ефект заміни, за якого відбувається збільшення заощаджень, тому що збільшення ставки процента збільшує корисність заощаджень.

У майбутньому підвищення ставки процента збільшує споживання. У поточному періоді підвищити споживання можна лише за рахунок зниження обсягу заощаджень. Таким чином, ефект доходу при підвищенні ставки процента полягає у скороченні заощаджень: .

При низьких ставках відсотка ефект заміни перекриває ефект доходу, при високих, навпаки, ефект доходу перевищує ефект заміни. Тому крива пропозиції капіталу (утворення заощаджень) схожа на криву пропозиції праці: при низьких ставках проценту – зростаюча крива, при високих може приймати негативний нахил (мал. 7.14).

Мал. 7.14. Крива пропозиції капіталу.

Як в цілому змінюється обсяг заощаджень при підвищенні ставки проценту, залежить від абсолютних значень зміни заощаджень.

Питання 7.9: Ринок капіталу. Види процентних ставок.

Відповідь:

Капітальні блага продають і купують на ринках капітальних благ. Більшість капітальних благ знаходиться у власності підприємств, які їх використовують. Деякі з капітальних благ здаються в оренду їх власниками.

Плата за тимчасове користування капітальними благами називається орендною платою. Для прийняття рішення про вибір найкращих варіантів використання капітальних благ треба знати показники, які характеризують доход або прибуток на капітал. Одним із таких показників є норма прибутку на капітал.

Норма прибутку на капітал є чистим річним прибутком (орендною платою за вилученням затрат) у розрахунку на одну грошову одиницю вкладеного капіталу і вираженою у процентах.

Взагалі підприємства мають попит не просто на деякі матеріальні капітальні блага (верстати, обладнання і т.п.), а на тимчасово вільні грошові кошти, які можна витратити на ці капітальні блага і повернути їх, віддавши частину прибутку від їх використання у майбутньому. Тому попит на капітал – це попит на кошти, які можуть бути вкладені на придбання капітальних благ, тобто в інвестиції. Значить попит на інвестиції – це попит на позичковий капітал, а ціною позичкового капіталу є процентна ставка – фінансовий прибуток на фінансові активи або річний доход на позичковий капітал.

Процентна ставка – це кількість грошей, яку треба сплатити за використання грошової одиниці за рік, розглянута як процент від кількості позичених грошів, а не як абсолютна величина. Розрізняють номінальну, та реальну процентну ставку:

Номінальна процентна ставка – це процентна ставка виражена в грошових одиницях по поточному курсу. Номінальна процентна ставка наводиться в засобах інформації, вона не враховує темпи інфляції.

Реальна процентна ставка це процентна ставка в незмінних (гарантованих) грошових одиницях або з поправкою на інфляцію.

При невеликих процентних ставках, реальна ставка процента є номінальною ставкою за мінусом очікуваного рівня інфляції. Наприклад, якщо ми очікуємо, що інфляція за рік в середньому становитиме 5%, а номінальна ставка 9%, то реальна ставка становитиме 9 – 5 = 4%.

Ринковий попит на позичковий капітал – це сума обсягів позичкового капіталу, на який є попит у всіх позичальників при тої чи іншої можливій ставці позичкового процента. Позичальниками є фірми, індивіди, уряд.

Крива попиту на капітал – спадаюча крива, яка свідчить, що при зниженні процентної ставки, попит на капітал зростає.

Обсяг пропозиції капіталу відповідає обсягу заощаджень. Як правило, при низьких ставках проценту заощадження збільшуються зі зміною ставки, а при високих в деякій мірі починають спадати. Тому крива пропозиції капіталу – зростаюча крива, яка може вигинатися назад при високих процентних ставках.

Ринкова процентна ставка утворюється при взаємодії попиту та пропозиції позичкового капіталу (мал. 7.15).

Мал. 7.15. Утворення рівня процентної ставки

на фінансовому ринку.

На мал. 7.15 показані: D – крива попиту на капітал; S – крива пропозиції капіталу; і₀ – рівноважна (ринкова) процентна ставка.

Разом з тим, не існує єдиної для всіх випадків процентної ставки. Надання кредиту може диференціюватися залежно від умов повернення, державного регулювання, особливостей позичальника тощо. Отже, доцільно розглянути фактори, які впливають на відсоткові ставки.

Найпершим фактором, який буде зумовлювати конкретний рівень проценту по конкретній позиції, є ступінь ризику – ймовірність втрати грошей кредитором. Тут залежність пряма: чим більша ймовірність неповернення грошей, тим більший буде відсоток. Разом з тим, загроза втрати грошей може досягати такого рівня, що вона взагалі не компенсується збільшенням відсотка. За цих умов кредит не надається.

Певний вплив на процентну ставку справляє розмір кредиту. За інших рівних умов кредитор віддає перевагу більшим кредитам, оскільки це зменшує його витрати на вивчення економічного становища позичальника, на обслуговування кредиту тощо. Отже, кредитор погоджується надавати більші суми під менші відсотки.

По іншому впливає на відсоткову ставку термін надання кредиту. Оскільки у довгостроковому періоді ймовірність непередбачуваних подій більша, то для перестрахування втрат від них процент по кредитах також буде більшим.

Впливає на процентні ставки також державна політика оподаткування. Якщо проценти отримані від надання кредиту не оподатковуються чи оподатковуються на пільгових умовах, то вартість отримання кредиту буде меншою.

Торгівля позичковим капіталом проводиться на різних фінансових ринках. На фінансовому ринку з досконалою конкуренцією ні позичальники ні окремі кредитори не впливають на ринкову ставку позичкового проценту. Вони приймають існуючі ціни, оскільки попит кожного окремого позичальника складає тільки незначну долю загальної пропозиції позичкового капіталу, а кожен кредитор пропонує тільки незначну частку загальної суми попиту на позичковий капітал.

Питання 7.10: Поняття дисконтової величини.

Показники теперішньої та майбутньої вартості у прийнятті інвестиційних рішень.

Відповідь:

Виробник, який витрачає свої кошти на придбання капіталу, відмовляється від альтернативних варіантів їх використання, зокрема, він може вкласти гроші в банк, придбати цінні папери тощо. Вкладена сума буде збільшуватися з кожним роком, так при нормі проценту – 10%, 1000 грошових одиниць через рік перетворяться в 1100, через два в 1210, а через три в 1331 грошову одиницю.

Оскільки доход, обумовлений позичковим процентом, розповсюджується на всю вкладену суму, розрахунок його проводиться по формулі складних процентів: FV = PV(1+i)ⁿ, де: FV – сума коштів через n років, PV – вкладена сума коштів, i – процентна ставка, n – кількість років.

Отже, прибуток, що міг отримати виробник, якби вклав у банк або передав у позику свої кошти, є альтернативною вартістю капіталу.

Перед підприємством, яке бажає збільшити капітал, завжди стоїть складна задача. Йому потрібно зіставити витрати на придбання капіталу з тим чистим прибутком, який він може отримати від використання, наприклад, машин, для купівлі яких він позичає капітал. Проблема полягає в тривалому використанні капіталу. Платити треба сьогодні, а віддачу він буде давати протягом ряду років. Витрати, які він робить сьогодні, неможливо безпосередньо порівнювати з прибутками у майбутньому. Для цього використовують теперішню вартість майбутніх доходів.

Процедура за допомогою якої визначається сьогоднішня вартість будь-якої суми коштів, яка може бути одержана в майбутньому називається дисконтуванням вкладень. Розрахунок робиться за формулою:

(7.5)

де: PV – сьогоднішня вартість коштів; n – кількість років; FV – сума одержана в майбутньому через n років; i – процентна (дисконтна) ставка;

Ставка дисконту – це, як правило, процент який можна отримати на ринку за наданий в кредит капітал. Ставка дисконту може бути обліковою ставкою процента, під який Національний банк видає кредити комерційним банкам, або інша величина, яка може розглядатися як норма прибутку, яку можна отримати із найкращого із можливих альтернативних варіантів капіталовкладень.

Інвестиційні рішення підприємства зумовлені: необхідністю компенсування фізичного і морального зносу капіталу; можливістю отримання додаткового доходу від поповнення або оновлення капітальних фондів.

Довгострокові інвестиції мають певну специфіку їх обґрунтування:

1. треба оцінити корисний строк функціонування нового капіталу;

2. необхідно визначити, який прибуток отримуватиме фірма за кожний рік використання створеного капіталу.

Параметри цінності проекту протягом його життя змінюються і мають різну привабливість через різну цінність грошей у часі.

Прийняття будь-якого інвестиційного рішення включає в себе порівняння вартості одиниці капіталу в даний момент з майбутнім прибутком. Треба обчислити сьогоднішню вартість майбутніх потоків грошей, які фірма очікує одержати від інвестицій, та порівняти її з інвестиційними витратами. Фірмі слід робити інвестиції, якщо сьогоднішня вартість очікуваних у майбутньому потоків грошей перевищує інвестиційні витрати.

Чиста сьогоднішня вартість інвестицій (NRV) дорівнює різниці між сьогоднішньою цінністю майбутніх потоків грошей та інвестиційними витратами:

(7.6)

де PV - вартість інвестицій у капітал; ₁, ₂,…_n очікуваний прибуток кожного з n років, за які фірма очікує окупити інвестиції; i – ставка дисконту для дисконтування майбутнього потоку прибутків.

Дане рівняння визначає чисту вигоду фірми від інвестування. Вкладати капітал доцільно, якщо дисконтна сума майбутнього потоку доходів перевищує вартість інвестування. Тобто фірмі слід інвестувати лише в тому випадку, коли чиста сьогоднішня вартість інвестицій має додатне значення: NRV  0. Якщо NRV = 0, то фірмі байдуже – інвестувати чи не інвестувати.

Ставка дисконту, яку використовує підприємство для підрахунку NRV, має дорівнювати альтернативній вартості капіталу, тобто прибутку підприємства при вкладені капіталу в інший надійний проект.

На будівництво й оснащення фабрик та інших виробничих приміщень можна витратити декілька років. Тоді вартість інвестування також розподілятиметься на декілька років, а не припадатиме лише на перший рік. Окрім того, наслідком деяких видів інвестицій в перші декілька років будуть збитки, радше ніж прибутки (наприклад, поки споживачі довідаються про новий товар, попит може бути низьким). Від’ємні потоки грошей в майбутньому не ускладнюють правило NRV, вони просто дисконтуються, так само, як і додатні потоки грошей.

Майбутні потоки грошей, що їх генеруватиме інвестиція, часто дуже непевні. Оптимальною оцінкою прибутків може бути певна сума, проте фактичні прибутки можуть виявитися вищими або нижчими від цього рівня. Як має фірма при розрахунку чистої сьогоднішньої вартості даного проекту враховувати цю непевність?

У таких випадках, як правило, збільшують ставку дисконту додаванням надбавки за ризик до гарантованої дисконтної ставки. Суть полягає в тому, що власники фірми не схильні ризикувати, а тому ризиковані майбутні грошові потоки ціняться ними нижче від гарантованих.

Питання 7.11: Ринок землі. Земельна рента.

Відповідь:

Земля важливіший фактор виробництва. Її унікальність визначається:

• В її нерухомості;

• В її фіксованості з точки зору загальної кількості;

• Тим, що використовується в будь-якому виді господарської діяльності.

Багато сторіч земля використовувалася в основному в сільському господарстві, сьогодні все більше її відводять під житло, офіси, магазини тощо. Однак з економічної точки зору найбільш важлива властивість землі не змінилася: її кількість не можливо збільшити зі зростом її ціни або зменшити при зниженні ціни.

Земля, як і інші природні ресурси є невідтворним фактором виробництва. Тому, як би не змінювалась ціна цих факторів, їх не можна запропонувати більше ніж їх існує. Можна зробити висновок, що пропозиція землі абсолютно нееластична. Це значить, що ціни на землю визначаються рівнем попиту на окремі ділянки. Ціни на землю пов’язані з земельною рентою – ціною послуг землі.

Земельна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі.

За використання землі протягом певного часу виплачується грошова сума в формі орендної плати. Орендна плата за використану землю визначає ціну землі. Чим вища орендна плата, тим вища ціна землі.

Ринкова ціна землі (рента) складається із суми всіх майбутніх орендних платежів, які, як очікується, здібна принести конкретна ділянка землі, тобто ціна на землю уявляють собою дисконтну вартість майбутньої земельної ренти:

(7.7)

де R_F – річна рента, очікувана з даної ділянки землі в n році; і – поточна ставка позичкового процента.

Простіше кажучи, ціна землі повинна дорівнювати сумі грошів, вклавши яку в банк власник землі одержав би аналогічний процент на вкладений капітал.

Земля є вічним фактором, строк її використання нескінченний. Тому складання починається з одиниці і йде до нескінченності. В зв’язку з тим, що стає все менше з збільшенням n, додаток до одержаної суми, поступово наближається до нуля, по мірі того, як n наближається до нескінченності, і досягає своєї межі, коли Р_F однакова за кожен рік, тобто:

(7.8)

де R – річна рента; і – ринкова ставка позичкового проценту.

Оскільки пропозиція землі абсолютно нееластична, то попит є єдиним фактором, який визначає земельну ренту. В цьому випадку крива попиту для споживачів є кривою граничної доходності ресурсу (М RР), яка зменшується в результаті дії закону спадної віддачі. Тому крива попиту – спадаюча крива.

Попит на землю залежить від якісної неоднорідності землі. Більш продуктивна земля користується більшим попитом, крім того важливе також її місцезнаходження. За інших однакових умов, попит буде більший на землю, яка розташована стратегічно вигідно по відношенню до матеріалів, праці тощо.

Мал. 7.16. Визначення земельної ренти.

Мал. 7.16. відображає визначення земельної ренти. Крива пропозиції землі (S) – паралельна осі Y; Збільшення, або зменшення попиту на землю (з D₁ до D₂) призводить до значних змін величини ренти (з R₁ до R₂). Якщо попит дуже не значний (D₃), то земля виступає як „безкоштовний” товар, тобто якість ділянки землі настільки низька, що фермерам було б невигідно вводити її в обіг. Дана ділянка землі є “безкоштовним” і тільки частково використаним ресурсом.

Рента виступає в двох основних формах:

а) чиста економічна рента як доход, який приносять виробничі ресурси в силу їх обмеженості;

б) диференційна рента як доход, який приносять ресурси в залежності від його якості.

Якість різних земельних ділянок може відрізнятися досить суттєво: взяти хоча б супіски Чернігівщини та чорнозем Черкащини. Тому одна й та сама праця чи капітал у поєднанні з різними за родючістю землями приносить різні результати. Для родючих земель середні витрати менші, ніж для менш родючих. Отже, користувачі родючої землі за інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічний прибуток, який пов'язаний із стійкими відмінностями у якості ґрунтів. Цей додатковий прибуток і буде диференційною рентою. Оскільки кількість землі обмежена і хтось уже користується родючою землею, то диференційна рента не може бути ліквідована за рахунок перетікання капіталу, а тому власники кращих земель можуть отримати більшу ренту навіть у довгостроковому періоді. Однак родючість землі може змінюватися внаслідок економічної діяльності людини.

Поняття ренти відноситься не тільки до землі, а й до будь-якого фактору, пропозиція якого фіксована, наприклад, родовища корисних копалин.

Тести 7.1. Ринки факторів виробництва.

Вибрати з наведених правильний варіант відповіді:

1. Підвищився попит на готову продукцію тому:

а) зменшився попит на ресурс;

б) підвищився попит на ресурс;

в) попит на ресурс не змінився;

г) будь-що з наведеного залежно від ситуації.

2. Вартісний граничний продукт (гранична доходність ресурсу) визначається по формулі:

а) ;

б) ;

в) ;

г) ;

3. Крива попиту окремої фірми на працю на конкурентному ринку збігається з:

а) кривою граничних витрат на працю;

б) кривою граничного продукту праці;

в) кривою граничної доходності від праці;

г) кривою граничних витрат продукту, що виробляється.

4. Крива пропозиції праці для фірми на чисто конкурентному ринку праці:

а) співпадає з ринковою пропозицією праці;

б) абсолютно еластична;

в) має вигляд ламаної кривої.

г) абсолютно нееластична;

5. Граничні витрати на працю фірми, в умовах конкурентному ринку праці:

а) дорівнюють ставці заробітної плати;

б) вище ставки заробітної плати;

в) нижче ставки заробітної плати;

г) будь-що з наведеного залежно від ситуації.

6. Для фірми-монопсоніста ставка заробітної плати:

а) дорівнює граничним витратам на працю;

б) менше граничних витрат на працю;

в) більше ніж граничні витрати на працю;

г) будь-що з наведеного залежно від ситуації.

7. Модель монопсонії це ринок, на якому:

а) панує один продавець;

б) панує один покупець;

в) один продавець і один покупець;

г) багато покупців і багато продавців.

8. Крива пропозиції праці для фірми-монопсоніста:

а) абсолютно еластична;

б) абсолютно нееластична;

в) співпадає з ринковою пропозицією праці;

г) має вигляд ламаної кривої.

9. Крива граничних витрат на працю (MRС) фірми-монопсоніста:

а) співпадає з кривою пропозиції праці;

б) розташована нижче кривої пропозиції праці;

в) розташована вище кривої пропозиції праці;

г) перетинає криву пропозиції праці.

10. Процент – це:

а) ціна готової продукції;

б) плата за користування позикою;

в) плата за ресурс;

г) прибуток підприємця.

11. Ставка позичкового процента не залежить від:

а) строку надання позики;

б) обсягу позики;

в) ризикованості проекту;

г) усе перелічене не вірно.

12. Реальна процентна ставка 12%, темп інфляції – 6%. номінальна процентна ставка складає:

а) 2%;

б) 6%;

в) 18%;

г) 72%.

13. Дисконтування вкладень – це процедура, за якої визначається:

а) сума, яку одержить вкладних через певний період часу;

б) сума вкладів за певний період часу;

в) сьогоднішня вартість коштів, які можуть бути одержані в майбутньому;

г) сума доходів по вкладам за поточний період

14. До капітальних інвестицій не відноситься:

а) витрати на розширення виробництва;

б) витрати на реконструкцію підприємства;

в) витрати на житлове будівництво;

г) витрати на капітальний ремонт підприємства.

15. Крива пропозиції землі:

а) зростаюча крива, яка може вигинатися назад;

б) абсолютно еластична;

в) абсолютно нееластична;

г) спадаюча крива.