6 Листопада 1919 р. Начальна Команда уга під проводом генерала м.Тарнавського

підписала перемир’я з денікінцями, а 10 листопада денікінські війська, захопивши Жмеринку,

відрізали УГА від свого уряду і від армії С.Петлюри, 5000 галицьких стрільців опинилося

перед 15 тисячним корпусом генерала Шиллінга. У цій ситуації командування УГА підписало

в Одесі з ним договір про перехід УГА на бік Добрармії. У договорі зазначалось, що УГА

зберігатиме свою автономію, не буде воювати проти військ УНР. У ті ж дні уряд ЗУНР

оголосив про відмову дотримуватися надалі акту про Злуку і постанов Трудового Конгресу

України. У ніч 16 листопада 1919 р. Є.Петрушевич з невеликим ескортом покинув військо,

переправився через Дністер, і через Румунію виїхав до Відня, де очолив еміграційний уряд

ЗУНР.

Трагічним був фінал і Дієвої Армії С.Петлюри. Він увійшов в історію під назвою

“Любарської катастрофи”. 16 листопада, під загрозою окупації денікінцями, С.Петлюра

запросив до Кам’янця-Подільського, тогочасної столиці УНР, поляків. Рештки державного

апарату і армії були евакуйовані до Любара, де військо невдовзі розпалося. Ще деякий час

С.Петлюра пробував продовжувати боротьбу, зосередивши рештки своїх загонів на Волині в

районі Чорторії. 4 грудня 1919 р. під головуванням С.Петлюри відбулася нарада уряду УНР, на

якій було вирішено переходити до партизанської форми боротьби. Соборна Українська

Народна Республіка припинила своє існування. Її фактичний голова С.Петлюра 6 грудня 1919

р. виїхав до Варшави, щоб звідти пробувати змінити ставлення держав Антанти до

українського питання.

Незважаючи на поразку армії, збройна боротьба з окупантами України продовжувалася.

На початку грудня 1919 р. переформовані відділи колишньої Армії УНР вирушили в рейд у тил

ворога. Його очолив генерал Омелянович-Павленко і ввійшов в історію під назвою І-го

Зимового походу Армії УНР.

- 163 -

У кінці 1919 р. Червона Армія розбила генерала А.Денікіна і на початку 1920 р.

контролювала майже всю територію колишньої УНР. Її державні структури продовжували

діяти на території окупованій поляками. 14 лютого Рада Народних Міністрів УНР формально

наділила С.Петлюру функціями президента і головнокомандувача. У Кам’янці-Подільському

утворилася нова організація – Всеукраїнська Національна Рада, що об’єднувала політичні та

громадські організації наддніпрянців і галичан. Вона повинна була підготувати проект

Конституції української демократичної держави і скликання предпарламенту, обмежити владу

Головного Отамана.

Наприкінці квітня 1920 р. С.Петлюра уклав з урядом Ю.Пілсудського Варшавську угоду.

Він погоджувався з рішенням Паризької мирної конференції про перехід частини

західноукраїнських земель під юрисдикцію Польщі. У свою чергу Польща визнавала

Директорію як законний уряд України і обіцяла підтримку в боротьбі з проголошеною

більшовиками Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

Згідно з Варшавським договором, 25 квітня 1920 р. польсько-українська армія, що

нараховувала 65000 поляків і 15000 українців, перейшла у наступ. За лічені дні вони

відвоювали Житомир, Бердичів, Коростень. 6 травня 1920 р. взяли Київ. Уряд УНР перебрався

з Кам’янця-Подільського до Вінниці. Проте вже наприкінці травня в контрнаступ перейшла

Червона Армія і за два місяці відтіснила об’єднане польсько-українське військо аж до Львова і

Варшави. Більшовики навіть встигли створити в липні-серпні на території Східної Галичини

свою маріонеткову державу – Галицьку Соціалістичну Радянську Республіку з центром у

Тернополі. Однак, зазнавши поразок під Львовом і Варшавою, більшовики змушені були

відступити. Лінія фронту знов пересунулася в район Житомира – Бердичева – Коростеня.

Незважаючи на успішний наступ, Польща була знесилена війною, а тому пішла на переговори з

більшовиками. Вони привели до перемир’я і підписання попереднього мирного договору 12

жовтня 1920 р. Це поставило українські війська в дуже складне становище. 11 листопада вони

спробували розпочати наступ з району Могилева-Подільського у напрямі на Вінницю. У

зв’язку з чисельною перевагою ворога (укр. армія мала тоді 40 тис. чол., а Червона Армія в Ук-

раїні близько 3,5 млн.), наступ не вдався. 21 листопада 1920 р. рештки Армії УНР слідом за

урядом відступили до Польщі, а інші – до Румунії, де були інтерновані у військових таборах. З

відступом регулярної армії з рідної землі, боротьба проти більшовиків не припинялася. Її

продовжували численні партизанські загони. Серед них особливо відомими були дії

партизанських загонів Холодного Яру на Черкащині. Восени 1921 р. під керівництвом генерал-

хорунжого Ю.Тютюнника був організований рейд в Україну. Він увійшов в історію як Другий

Зимовий похід, але закінчився трагічно. 21 листопада 1921 р. під Базаром відділ Червоної Армії

оточив повстанців. 359 полонених розстріляли більшовики.

У березні 1921 р. Польща уклала з РРФСР Ризький мирний договір. Він був підписаний

без участі представників уряду УНР. Поляки знехтували інтересами свого союзника,

погодившись на участь у переговорах представників маріонеткового уряду УСРР. На основі

Ризького мирного договору Польща одержала право на володіння західними українськими

землями по р.Збруч. На решті території колишньої УНР Москва встановила свій режим у формі

УСРР.