
- •Isbn 966 – 553 – 213 – 8
- •2. Доісторичне минуле України. Початки формування українського етносу та його
- •Тема 2.
- •Тема 3.
- •Тема 4.
- •Тема 5.
- •1. Загарбання шляхетською Польщею українських земель. Суспільно – політичне
- •2. Виникнення Запорізької Січі. Перетворення козацтва на провідну верству
- •3. Визвольний рух в Україні проти шляхетської Польщі наприкінці XVI – 30-х рр.
- •Тема 6.
- •1. Причини, початок і хід національно-визвольної війни українського народу в 1648–
- •2. Відродження б.Хмельницьким української державності. Внутрішня і зовнішня
- •4. Переяславська Рада та “Березневі статті”, їх характер і наслідки. Історичне
- •Тема 7.
- •1. Боротьба старшинських угрупувань і руїна української козацької державності
- •2. Обмеження автономії України в складі Московської держави. Гетьманщина.
- •3. Гетьманування Івана Мазепи та нове відродження українських земель на
- •Тема 8.
- •1. Наступ російського царизму на автономні права Гетьманщини і Слобожанщини.
- •Тема 9.
- •1. Суспільно-політичні рухи та національна думка в Україні у і-й половині хіх ст.
- •1831 Р. Було скасовано Магдебурзьке право, в 1839 р. – унію, в 1840 р. – Литовський статут, що
- •1843 Рр. Як бачимо, на початку хіх ст. Формується українська історіографія. Відзначається
- •1812 Р. Демократичні гасла Французької революції поширювались по всій Європі. У 1812 р.
- •2. Західноукраїнські землі під владою Австрійської монархії в і-й половині хіх ст.
- •1820–1830-Х рр. Група української інтелігенції, що групувалася навколо єпископа
- •1850 Р. Л.Кобилиця був заарештований австрійськими військами, підданий катуванням і
- •3. Активізація національно-визвольного руху в Україні у іі-й половині хіх ст.
- •1862 Р. Фінансова реформа зміцнила російський рубль. Всі ці реформи були кроком по шляху
- •1893 Р. Свою Декларацію, в якій для реалізації своєї “українськості”, зобов`язувалися
- •4. Суспільно-політичний розвиток західноукраїнських земель у іі-й половині хіх ст.
- •500%. Щоб ще більше пов`язати селянина, заохотити до позик, батракам-галичанам заробіток
- •1500 Чол. Рятувати становище пробував український кооперативний рух, але він розпочав свою
- •1885 Р. Організували свій представницький орган–Народну Раду. Проте, політика угодовства
- •1890 Р. Була створена Русько-Українська Радикальна партія (рурп), яка повела боротьбу з
- •1. У несприятливих обставинах хіх ст. Українська нація продемонструвала свої великі
- •2. Джерелами національного відродження України стали народницькі течії, військово-
- •3. На протязі другої половини хіх ст. Окреслюється перспектива політичного
- •Тема 10.
- •1. Політичне становище українських земель у складі Російської імперії на початку
- •2. Українське громадсько-політичне життя в роки російської революції 1905–1907
- •1907 Р. У Петербурзі під редакцією в.Домницького вийшло перше повне видання “Кобзаря”
- •1906 Р., який дозволяв учителям “використовувати малоросійську мову для роз’яснення того,
- •3. Західноукраїнські землі під владою Австро-Угорщини у 1900–1914 рр. За
- •200000 Селян. Причому ці страйки виявилися настільки організованими, що поміщиків
- •1906 Р. А.Шептицький очолив українську делегацію до імператора Франца Йосифа, яка
- •4. Українські землі в роки Першої світової війни (1914–1916 рр.). Наприкінці липня –
- •1915 Р. На зустрічі із депутатами парламенту повідомив, що після закінчення війни всі
- •Тема 11.
- •1. Утворення Української Народної Республіки та її боротьба проти російсько-
- •1917 Р. Більшовики збройним шляхом захопили владу в Петрограді. Вони сформували новий
- •1. Кожна суверенна держава повинна мати свою армію, а тому і надалі
- •2. Центральна Рада не може припинити пропуск через свою територію
- •3. Центральна Рада продовжуватиме роззброєння червоногвардійських
- •1) Прагнення російських більшовиків будь-якою ціною не допустити до
- •2) Утвердити на всій території колишньої Російської імперії диктаторський
- •1918-Й рік почався для України в умовах війни. Раднарком призначив
- •1918 Р. Було 6000 чоловік.
- •1918 Р. Передові частини Єгорова з`єдналися в Полтаві з групою Муравйова. Одночасно
- •9 Лютого 1918 р. В Київ вступили більшовицькі війська. Уже в перший день окупації вони
- •29 Квітня 1918 р. Центральна Рада була розігнана німецькими солдатами. В Україні при
- •2. Українська Держава за гетьмана п.Скоропадського. Уже йшлося, що 29 квітня
- •1918 Р. За допомогою німців в Україні був вчинений державний переворот. На зміну режиму
- •18 Листопада війська Директорії розбили гетьманські частини під с.Мотовилівкою (30 км
- •3. Відновлення національної державності на західноукраїнських землях. Зунр та її
- •1918 Р. Австро-Угорщина захиталася, українські партії Галичини почали вживати заходи для
- •31 Жовтня 1918 р. Члени Національної Ради і Військового Комітету обговорили
- •1 Листопада 1918 р. Українська Національна Рада звернулася до населення Львова з
- •5 Листопада 1918 р. Національна Рада опублікувала Декларацію про устрій держави.
- •22 Січня 1919 р. На Софіївській площі. Перед багатотисячним мітингом був зачитаний
- •4. Проголошення соборної Української Народної Республіки і її боротьба за
- •6 Листопада 1919 р. Начальна Команда уга під проводом генерала м.Тарнавського
- •18 Березня 1923 р. Рішення Ради Амбасадорів Антанти остаточно визначили долю
- •3% Населення;
- •Тема 12.
- •1. Утвердження більшовицької влади на східноукраїнських землях на початку 20-х
- •40 Млн. Пудів зерна продоргани заготовили лише 2. До весни 1921 р. В Україні вдвічі
- •1922– 20%, Травні 1923 р. – 48%. Голод 1921–1923 рр. Коштував Україні, за приблизними
- •11 Березня 1922 р. Політбюро цк кп/б/у поставило перед цк ркп/б/ питання про
- •2. Діяльність національних сил в боротьбі за суверенітет Української республіки.
- •1923 Р. Змушений виїхати через Відень, Будапешт, Женеву до Парижа, в якому остаточно
- •1922 Р. Українською мовою друкувалося тільки 27% книжок та 10% газет і журналів.
- •2 Млн. Українців. Трьохсторонні переговори не дали позитивних наслідків. Україні було
- •240 Україномовних шкіл, педінститут, видавалися книжки українською мовою.
- •55% Робітничого класу республіки складали українці. Приблизно з 30–40 тис. Студентів вузів
- •1922 Рр. – природознавець в.Вернадський, 1922–1928 рр. – ботанік в.Липський, 1928 – 1929
- •1925–1928 Рр., в якій ставилося питання розвитку України як самостійної держави.
- •2800 Парохій із 7 млн. Вірних. Богослуження вели не старослов`янською, а українською мовою.
- •60% Марганцю, 75% заліза, 70% чавуну, 28% зернових.
- •1924 Р. В складі урср була утворена Молдавська рср. Але для її автономної державності не
- •3. Радянська Україна в умовах більшовицької тоталітарної системи. У 1925 р. В
- •1932–1933 Рр. Число наукових працівників України зменшилося на 1649 чоловік. З 34
- •90% Газет і 80% журналів, то у 1940 р. Відповідно – 70% та 45%.
- •5 Кандидатів в Політбюро – 4. З 9 членів Оргбюро – всі знищені. Мало хто залишився на волі з
- •1921 Рр. Згодом завдяки обману, демагогії та насильства комуністам вдалося позбавити
- •1. Західна Україна під владою польського окупаційного режиму. Внаслідок воєнних
- •6,5 Млн., або 64% були українцями, 25% – поляки, 10% – євреї, 1% – інші національності.
- •1925 Р., за яким була проведена “парцеляція” (розподіл поміщицьких маєтків). Майже всю
- •5%, Ветеринарному інституті Львова – 6,9%, а у Львівській політехніці у 1923/1924
- •30 Квітня 1921 р. Унр запропонувала державам Антанти проект “Основ державного
- •25 Вересня 1921 р. У Львів на відкриття Східних Торгів прибув глава Польської держави
- •15 Серпня 1922 р. У зверненні до урядів держав Антанти писав: “Українське населення не
- •5 Послів до сейму. За це 15 жовтня 1922 р. Бойовики уво вбили с.Твердохліба.
- •1922 Р. Є.Коновалець переводить провід організації за кордон.
- •2. Діяльність західноукраїнських політичних сил в боротьбі за Українську
- •1925 Р., що став “Євангелієм націоналіста”.
- •1934 Р. У Варшаві г.Мацейко. Вбивство було проведено досить успішно, виконавець так і не
- •343%, Його обігові фонди піднялися до 70.436.221 злотого в 1938 р. Зростав обіг і в інших
- •118, Провінція – 34/, на Волині – 13. Багато газет та журналів було професійних та політичних.
- •3. Бесарабія, Буковина і Закарпаття у міжвоєнний період. Карпатська Україна та її
- •1919 Р. Вибухнуло повстання на Хотинщині під проводом отамана Маєвського. Українські
- •1914–1938 Рр. Початкових шкіл збільшилося з 525 до 851, а гімназій з 3 до 11. І.Васком та
- •1938 Р. Між Німеччиною, Італією, Англією та Францією. 10 жовтня 1938 р. Радіо Праги
- •26 Жовтня 1938 р. Головою уряду Карпатської України став о.А.Волошин. В той час
- •70,6% Українців, 12,5% угорців, 12% німців, 2,5% румунів, 1,3% словаків. 12 лютого 1939 р.
- •15 Березня 1939 р. Сейм Карпатської України прийняв історичні документи:
- •1921Р. Став початком нової епохи в історії України, епохи, яка закінчилася 70 років згодом, у
- •Тема 13.
- •1. Початок Другої світової війни. Об’єднання українських земель. Напередодні
- •1939 Р. Польському послу в Лондоні, що срср зайняв “території, які не є польськими і які були
- •28 Вересня 1939 р. Між Радянським Союзом і Німеччиною був укладений договір про
- •30 Червня вийшла на “нові” кордони з Румунією. А 2 серпня 1940 р. Верховна Рада срср (а не
- •90 Відсотків їх так і не змогло пробитися. Довелося вирішувати проблему самотужки день і ніч
- •2. Напад фашистської Німеччини на срср та окупація України. Акт відновлення
- •1941Р. Газети сша, Англії, пізніше українські газети в еміграції у 60-х роках (“Гомін
- •30 Червня 1941 р. Удосвіта німці захопили Львів . Разом з ними до міста прибув
- •3. Рух Опору українського народу проти іноземної окупації. Окупація німецькими
- •4. Вклад народу України у перемогу над фашизмом. Україна – одна з фундаторів
- •Тема 14.
- •1. Народне господарство України після закінчення Другої світової війни. Злочини
- •3 Рази, а питома вага валової продукції становила 7,2 відсотків обсягу виробництва урср.
- •47,8 Відсотків всесоюзної продукції чавуну, 30,6 – сталі, 33,2 – прокату, 53 – залізної руди, 30 –
- •1956 Р. Перший секретар цк кпрс м.Хрущов у таємній доповіді зазначив, що й.Сталін
- •2. Національно-визвольний рух в роки повоєнного сталінського режиму. Після
- •1944 Р., а сигналом до неї була засідка відділу під командуванням Енея на конвой командувача
- •1946 Р. Керівництво упа послало кілька сотень в “пропагандистський марш” у
- •800 Тисяч поляків із західноукраїнських земель переселено до Польщі.
- •1950 Р. До 1952 р. Оун-упа як масова організована сила перестала існувати. Надії
- •1954 Р. Брали участь українці, а керував ними а. Грицак та інші. В 1956 р. Вибухнуло
- •Тема 15.
- •1. Лібералізація суспільного життя в Україні після смерті й.Сталіна та її згортання.
- •1957 Р. В Україні, як і в цілому по срср, створюються раднаргоспи. У результаті цього під
- •200 Млн. Крб. В рік нижча, ніж в Куйбишеві та Сталінграді. Аналогічні дані наводилися і по
- •15 Жовтня 1959 р. В Мюнхені було здійснено вбивство Голови Проводу оун, головного
- •2. Зародження та розвиток українського руху опору тоталітарній комуністичній
- •9 Листопада 1976 р. У складі угг налічувалось 37 учасників. Це були дисиденти, що вже
- •Тема 16.
- •1987 Році група літераторів (о. Гончар, д. Павличко, і. Драч, с. Плачинда та ін.). У своєму
- •1989 Рік виявився переломним у розгортанні українського національно-демократичного
- •2 По 17 жовтня. Верховна Рада змушена була задовольнити деякі вимоги голодуючих. 25 жовтня
- •24 Серпня 1991 року Надзвичайна сесія Верховної Ради проголосила повну незалежність
- •Тема 17.
- •1. Утвердження української державності та її міжнародне визнання за часів
- •10 Січня 1992 р. Введено тимчасову валюту — купоно-карбованці. Протягом січня-
- •1990 Р.), передбачали в майбутньому нейтральний та без'ядерний статус. Протягом першого
- •15 Квітня 1994 року Україна приєдналася до Економічного союзу тільки як асоційований член.
- •26 Лютого 1992 р. Україна зробила важливий крок у напрямі інтеграції у Європу,
- •1993 Рр. Ввійде у підручники з економіки, як класичний приклад того, як не треба проводити
- •2. Розбудова державності України на сучасному етапі. Влітку 1994 р. До влади в
- •1996 Р. Київ спинив хвилю страйкового руху у Донбасі, збудивши судові справи проти
- •1997 Р. Навіть поставила під загрозу особливий статус України у стосунках зі сша. Відставка
- •85 Відсотків ксп у 1999 р. Були збитковими (у 1994 р. — 24 відсотки). Роль приватного
- •200 Було поранено, 31 липня 2002 р. Відбулася аварія на “передовій” шахті ім.Засядька з
- •3. Діяльність Української держави на світовій арені (1995—2003). Певні успіхи
- •1990-Х рр. Україна уклала та виконує понад 2 000 міжнародно-правових документів, її визнали
- •1999 Р.). Всупереч нормам своєї Конституції Україна за цим договором надала право на
- •Тема 10. Україна на початку хх ст. ..........................................................
- •Тема 11. Загальнонаціональний визвольний рух в україні.
- •Тема 12. Україна у міжвоєнний період (1921 – 1939 рр.).....................
- •Тема 13. Україна в роки другої світової війни (1939 –
- •Тема 14. Повоєнна україна ..........................................................................
- •Тема 15. Національно-визвольний рух в україні в умовах
- •Тема 16. Національно-визвольний рух на рубежі 80–90-х років.
- •Тема 17. Утвердження української держави та її розбудова на
4. Переяславська Рада та “Березневі статті”, їх характер і наслідки. Історичне
значення Хмельниччини. Зазначимо, що Б.Хмельницький налагодив дипломатичні стосунки
з московським царем Олексієм Михайловичем вже у 1648 р. Намагався залучити його до війни
з Польщею. Використовував при цьому також зацікавленість царя у поверненні Смоленщини і
Сіверщини, не так давно захоплених Польщею. Проте Олексій Михайлович не хотів розривати
миру з Польщею і зайняв вичікувальну позицію. Лише наприкінці 1653 р. до Переяслава
прибуло московське посольство на чолі з боярином В.Бутурліним для переговорів.
Питання про союз із Московією розглядалося спочатку на раді генеральської старшини, а
пізніше на генеральній військовій раді з участю міщан 8 січня 1654 р. Гетьман отримав згоду
на союз із православною Московською державою.
В ході переговорів письмового договору не було підписано. Хоча під час проведення
відповідного церемоніалу виявились деякі розбіжності, які не вселяли оптимізму і впевненості
українській стороні. Якщо гетьман і старшина присягли на вірність цареві за деякими
винятками, то московське посольство відмовилось від присяги. Правда, В.Бутурлін запевнив,
що цар охоронятиме всі права України, в тому числі щодо Польщі. Це послужило підставою
для проведення подальших переговорів не тільки у Переяславі, але і Москві. Туди прибуло
українське посольство на чолі із генеральним суддею С.Зарудним і переяславським
полковником П.Тетерею у березні. Двотижневі переговори закінчилися підписанням договору
відомого як “Березневі статті” або “Статті Богдана Хмельницького” чи Переяславсько-
Московського договору. Причому, український проект петиції до царя складався із 23 статей.
Московська сторона їх переглянула і суттєво скоротила. В результаті остаточний варіант
включав 11 статей. На жаль, їх оригінал втрачено. Як встановили дослідники, збереглися лише
проект і чорновики з поправками і додатками у московських архівах. Через це маємо
- 82 -
неоднозначну історико-юридичну оцінку даного договору, зустрічається різна редакція
окремих його пунктів, дискусії з цього приводу продовжуються до сьогоднішнього дня.
Складність полягає також у тому, що в тексті договору не була визначена політико-правова
характеристика українсько-московських стосунків.
Виходячи із вищесказаного, маємо такі основні тлумачення Переяславсько-Московського
договору: персональна унія гетьмана і царя при наявності єдиного монарха та незалежності
урядів; васальна залежність від царя, який мав захищати українців і не вмішуватись у їх
внутрішні справи; тимчасовий військовий союз проти Польщі; возз’єднання двох народів;
приєднання на засадах автономії; за формою протекторат, а за змістом – конфедеративний
союз двох держав під зверхністю царя.
На наш погляд, ці різні точки зору, крім пресловутого, заідеологізованого радянського
“возз’єднання”, не позбавлені наукової істини. Отже, конкретизуємо головну суть цих
домовленостей на основі наявної інформації щодо Березневих статей. Цар погодився на те, що
українська адміністрація і судівництво не підлягають Московській державі; урядовцями в
Україні можуть бути лише місцеві люди; вони ж збирають податки; залишається давній поділ
на стани і кожний з них зберігає свої права; козацький реєстр має бути 60 тис.; гетьман має
право вести переговори з іншими державами тощо. Українська сторона погодилась на те, щоб
повідомляти царя про обрання нового гетьмана; щоб у Києві перебувала московська залога із
воєводою для надання військової допомоги гетьману; щоб збір податків з українського
населення здійснювався під контролем московської стороні; щоб гетьман не здійснював
дипломатичних стосунків з Польщею і Туреччиною (за іншою редакцією: гетьман може
приймати посольства від чужих держав і сповіщати царський уряд про ті з них, які вороже
настроєні проти нього). Важливим було те, що Московська держава зобов’язалася захищати
Україну від зазіхань Польщі, а Україна у відповідь мала платити їй певну данину.
Як маємо оцінювати ці домовленості? Березневі статті засвідчили, по-перше, те, що
козацька Україна відокремилася від Речі Посполитої; по-друге, її незалежність фактично
визнала Московія; по-третє, гетьман мав право здійснювати самостійну внутрішню і зовнішню
політику із деякими обмеженнями з боку царя, під його зверхністю і покровительством –
схиляємося до думки, що це був протекторат, але не із загальним контролем над політикою
гетьмана, а тільки частковим.
Але головне полягало в іншому. Як справедливо відзначив Д.Дорошенко, кожна із сторін
розуміла ці домовленості по-своєму. Москва хотіла перетворити протекторат в інкорпорацію,
тобто включення, приєднання українських земель до складу своєї держави. З цією метою мала
намір якомога ширше впливати на українське життя. А гетьман і старшина розглядали
протекцію царя як тимчасову комбінацію, в першу чергу як мілітарний союз (подібний до
союзу з Кримом чи Туреччиною) для того, щоб нарешті закінчити війну з Польщею і добитися
незалежності своєї держави. Тобто, гетьман йшов до стратегічної мети, вдаючись до різних
тактичних кроків, в тому числі формального, тимчасового протекторату.
До яких же наслідків привів Переяславсько-Московський договір? Чи оправдалися
сподівання Б.Хмельницького і всього українського народу?
Союз Війська Запорізького і Московської держави спричинив перехід татар на бік
Польщі. Хан у ньому вбачав смертельну загрозу для Криму. Гетьман у свою чергу також
прекрасно розумів всю небезпеку польсько-кримського союзу. Тому прикладав максимум
зусиль до того, щоб перешкодити, не допустити до злагодженої, спільної збройної боротьби
двох ворожих армій проти України. З цією метою неодноразово звертався з відповідними
проханнями до царя, аби той своєчасно надіслав військову допомогу, справедливо вважаючи
- 83 -
українську __________територію за головну у проведенні воєнних операцій проти Польщі. Адже саме тут
знаходилися її основні військові сили. Однак його розрахунки не оправдалися.
Московський цар на чолі війська рушив на Білорусію і Литву в квітні 1654 р. На
допомогу йому Б.Хмельницький послав 20-тисячний корпус козаків під проводом полковника
І.Золотаренка. Спільний похід виявився успішним. Захоплено Смоленськ та інші міста, а
пізніше – майже всю Білорусію та Литву аж по Вільно і Ковно. Правда, південну Білорусь
окупував І.Золотаренко. Її населення з більшою охотою сприймало козацьку адміністративну
систему управління, ніж московську. На цьому ґрунті виникли серйозні непорозуміння, хоча
Б.Хмельницький не заперечував проти того, щоб ця територія відійшла до Москви у відповідь
на її ефективну і своєчасну військову допомогу.
Однак тільки у грудні 1654 р. в Україну прибув нечисленний 12 тис. загін московського
війська. В результаті не вдалося перешкодити об'єднанню польсько-татарської армії, яка з осені
цього ж року піддала страшному руйнуванню Брацлавщину, посунула далі на Київщину. Тут
біля с. Ахматова на Дрижиполі відбувся запеклий триденний бій наприкінці січня 1655 р.
Навіть лютий мороз не перешкодив йому. Якщо українсько-московське військо налічувало біля
42 тис., то польсько-татарське – 60–70 тис. Переможців не виявилось, хоча втрати з обох сторін
були досить значними (понад 15 тис. вбитих і замерзлих). Татари і поляки відступили. Знову
піддали страшному спустошенню Брацлавщину. Всього тільки між Південним Бугом і
Дністром спалили 270 міст і сіл, захопили у ясир понад 200 тис. осіб, вирізали 10 тис.
немовлят, зруйнували близько 1 тис. церков.
Перший рік існування українсько-московського союзу переконливо показав його
неефективність і не дійовість. Бо цар переслідував свої цілі, не дотримувався належним чином
взятих на себе зобов’язань по захисту України. Тому гетьманська адміністрація розгорнула
активну дипломатичну діяльність на протязі весни-літа 1655 р. У гетьмана побували посли від
Трансільванії, Туреччини, Швеції, Бранденбургу і навіть Польщі. У ході цих переговорів
вдалося досягти порозуміння і домовленості про спільні воєнні дії з новим шведським королем
Карлом-Густавом Х, який виявив територіальні претензії до Речі Посполитої. В результаті
влітку цього року Швеція розпочала досить успішні воєнні дії: 8 серпня Карла-Густава Х
визнано великим литовським князем, 29 серпня взято Варшаву, а 7 жовтня – Краків (столицю
Польщі). Ян Казимир втік у Сілезію, яка перебувала під владою австрійських Габсбургів.
Одночасно перейшов у наступ і Б.Хмельницький на чолі козацького війська і
допоміжного московського корпусу. Заставив поляків відступити з Поділля і вдруге розпочав
визвольний похід на західноукраїнські землі. 29 вересня під Городком (за 25 км від Львова)
розгромлено польське військо. Того ж дня взято в облогу Львів. І на цей раз Б.Хмельницький
обмежився викупом. Під натиском козацько-московського війська рештки польської армії
відступили за Віслу. Вся Галичина, Поділля, Волинь і Холмщина були звільнені.
Наляканий зміцненням України, кримський хан напав на Поділля. У зв’язку з небезпекою
татарського удару в тил, Б.Хмельницький змушений був вирушити назустріч татарам. Під
Озірною відбулася битва, яка закінчилася укладенням 22 листопада договору, підписаного
гетьманом з ханом. Згідно з ним татари пообіцяли не допомагати Польщі, не нападати на
українські та московські землі, а козаки і донці пообіцяли не нападати на Крим.
Польща опинилася в катастрофічному становищі. Проте і на цей раз її врятувала вміла
дипломатія. Використавши невдоволення Москви вступом у війну Швеції та її зміцненням,
Польща запропонувала цареві корону після смерті бездітного Яна Казимира. Взамін Московія
повинна була боронити Польщу від Швеції.
- 84 -
Не підписавши договору з Польщею і не отримавши від неї ніяких гарантій щодо
виконання своїх зобов’язань, Москва у травні 1656 р. оголосила війну Швеції і розпочала
проти неї воєнні дії. Тільки у серпні цього ж року розпочалися польсько-московські переговори
у Вільно.
Гетьман протестував проти цього зближення, неодноразово у листах попереджав Олексія
Михайловича про підступність Польщі (до речі, вона так і не виконала своїх обіцянок щодо
московського наступника корони), намагався переконати його у помилковості своїх дій, навіть
погрожував розірвати спілку з Москвою. Однак все намарно. Більше того, московити не
допустили українське посольство до участі в переговорах у Вільно, які закінчилися укладенням
перемир'я. Причому Польща домагалася старого становища України, тобто повернення її під
владу короля.
Така поведінка царя викликала справедливе обурення у Чигирині, її сприйняли як
зрадницьку. На розширеній раді генеральної старшини 2 жовтня 1656 р. усі присутні
“полковники, осавули й сотники склали собі взаємно проміж себе присяги, що коли хто-небудь
на них наступатиме, то вони проти того ворога всі, як один муж, разом стояти будуть”. Це була
знаменна клятва. Клятва одностайності і вірності боротьбі за незалежну Україну.
Віленський мир переконливо показав марність сподівань українського народу на
допомогу з боку Московської держави. У відповідь вона не отримала обіцяної данини від
козацької України. Б.Хмельницький мав всі підстави заявити про розрив союзу з царем,
фактично втратили чинність Березневі статті. Однак гетьман не пішов на ускладнення
стосунків із Московією, формально не порвав з нею. Натомість з властивою йому енергією,
хоча вже і не був цілком здоровим, взявся за створення нової антипольської коаліції держав.
Його зусилля увінчалися небаченим досі дипломатичним успіхом. Восени 1656 р. така коаліція
була сформована і до неї увійшли майже всі країни Східної Європи: Трансільванія, Молдавія,
Волощина, Україна, Бранденбург, Литва і Швеція. Причому вдалося домовитися не лише про
тісний союз, але й спільні воєнні дії проти Польщі із Трансільванією і Швецією.
В результаті на початку січня 1657 р. розпочався спільний похід військ трансільванського
князя Д.Ракоці та козацького корпусу під проводом полковника А.Ждановича. Через важку
хворобу Б.Хмельницький не зміг взяти у ньому участь. Спочатку був успіх: 28 березня взято
Краків, на початку квітня трансільвансько-українські війська з'єдналися із армією Карла-
Густава Х. Об’єднані сили форсували Віслу, взяли ряд міст, в тому числі Варшаву (19 червня).
За свідченням шведського посла в Україні Гільденбрандта, особливо високі бойові якості
продемонстрували українські вояки.
Однак далі ситуація змінилася на гірше. У червні оголосила війну Швеції і Данія. Тому
Карл-Густав Х змушений був припинити воєнні дії і вивести свої війська з Польщі. На бік Речі
Посполитої стала також Австрія (Габсбургам теж пообіцяли польський королівський трон) і
Норвегія. Європейські країни, перелякавшись успіхів козацької України та Швеції, втрутились
у війну. Між козаками і трансільванцями наступили серйозні суперечки через зневажливе,
майже презирливе ставлення з боку Д.Ракочія та його вояків. Козаки підняли бунт і покинули
свого союзника. Нарешті, серйозна небезпека заставила поляків піднятись на боротьбу. Їх армія
вдерлася у Трансільванію в районі Мукачева і почала просуватись вглиб країни. Ракоцій
запанікував. Його війська, позбавлені союзників, капітулювали під Меджибожем на Волині 22
липня. Полякам тут допомагали татари.
Звістка про невдачу трансільвансько-українсько-шведської воєнної компанії проти
Польщі значно підірвала здоров'я Б.Хмельницького. 6 серпня 1657 р. великого гетьмана не
стало. Смерть перешкодила здійснити його задуми.
- 85 -
Підведемо підсумки. Історичне значення гетьмана Б.Хмельницького полягає в тому, що
він підняв і очолив національно-визвольну війну українського народу, яка врятувала його від
польського поневолення і ліквідації як нації, після тривалої перерви відновив державницькі
традиції українців, створивши оригінальну і своєрідну козацько-гетьманську державу на
обмеженій етнічній території із стрункою системою влади, яка під його керівництвом
здійснювала політику в інтересах всього народу і яка відповідала вимогам часу.
Не випадково вона проіснувала іще понад 100 років (до початку 80-х років ХVIII ст.),
правда, лише на Лівобережній Україні, Гетьманщині на правах автономії у складі Росії. І не
можна звинувачувати Б.Хмельницького у тому, що наступні гетьмани і козацька старшина не
тільки не примножили розпочату ним велику і благородну справу, а навпаки, погубили її.
Повною мірою гетьман проявив свій військовий талант. Створив боєздатну народну
армію з цілим рядом нових видів військ, яка під його безпосереднім командуванням, вміло
застосовуючи різноманітну тактику і сучасне озброєння, не зазнала жодної поразки! Тим
самим збагатив не тільки українське, але і європейське воєнне мистецтво.
Завдяки дипломатичному хисту вивів козацьку Україну на широкі європейські обрії. За
словами знаного сучасного історика В. Сергійчука, “жоден гетьман перед ним чи після нього
не відіграв навіть і приблизно такої виняткової ролі у європейській політиці, як Хмельницький.
Жодна важлива політична комбінація не відбувалася без його участі або хоч без того, аби з
його особою не рахувалися. Це засвідчує велика кількість сучасних історичних трактатів про
Хмельницького в Польщі, Німеччині, Італії, Франції, Нідерландах, Англії.”
І це не випадково. Адже за національно-визвольною війною православного українського
народу проти католицької Польщі уважно і зацікавлено стежили тоді не тільки названі, але й
інші європейські країни. Ця війна стала важливою подією у політичному житті Європи
середини ХVII ст.
Сучасників вражали масштаби політичної, військової та дипломатичної діяльності
Б.Хмельницького. За влучною оцінкою Л.Дещинського і А.Панюка, його часто порівнювали з
“жорстоким вождем гунів Аттілою, прославленим карфагенським полководцем Ганнібалом,
грізним Тамерланом, італійським політичним мислителем Макіавеллі”.
Наведено іще кілька важливих цитат, які характеризують Б.Хмельницького як людину і
як діяча. Польський історик Л.Кубаля: “Була це людина, з якого боку на неї не дивитися,
надзвичайна. Він до такої міри переростав людей талановитих, що сягав до меж неосяжних.
Можна про нього сказати так, що народився він володарем: умів скривати свої наміри, у
вирішальних моментах не вагався – скрізь могутня воля і залізна рука”.
І.Крип’якевич: “Назверх був стриманий, простий, ввічливий і приступний для всіх. Але
як тільки схвилюється чим-небудь, як вивело його що-небудь з його спокою, несподівано
вибухав його вулканічний темперамент, лавина пристрастей, демонічна енергія. Він промовляв
з незвичайною силою і експресією, рисував сміливі, величні картини, що чарували і жахали
слухача. “Дерев’яніли ми, його слухаючи”, – признавалися польські посли. Умів приєднувати
собі масу, мав її довір'я і любов, знав, як здобувати з неї енергію, хоробрість і жертвенність.
Умів згуртувати коло себе найкращі, найталановитіші одиниці, свої плани проводив залізною
рукою, володарським жестом. У своїй особі скупчив усі прагнення своєї епохи, свого народу”.
Попри наявні помилки і прорахунки, про що говорилося вище у процесі викладу
матеріалу та які обумовлювалися складними, суперечливими, неоднозначними тогочасними
реаліями, Б.Хмельницький без сумніву належить до плеяди найвидатніших діячів не лише
української, але і європейської історії.
- 86 -
Героїчна постать Великого Гетьмана була і залишається символом боротьби за свободу,
незалежність і соборність України, особисту свободу людини.
Хмельниччина, таким чином, відродила у нашому народі почуття гідності, гордості,
рішучості та необхідності боротьби за свої інтереси, привела до глибоких якісних змін у
політичному, соціально-економічному і духовному житті українського суспільства, які на
думку В.Смолія і В.Степанкова можна охарактеризувати як “національно-революційні”.
Величність гетьмана Б.Хмельницького повною мірою стане зрозумілою при розгляді
наступних тем курсу.