2.2. Загрози виникнення нс

Останні роки населення та територія України перебувають під суттєвим негативним впливом чинників, які призводять до виникнення НС і небезпечних подій, загибелі людей, погіршення умов життєдіяльності, забруднення навколишнього природного середовища, значних економічних збитків. Для прикладу можна навести дані по Україні за останні роки (таблиця 2.1.).

Дія цих чинників посилюється нещадною експлуатацією основних виробничих фондів і ресурсів, недосконалістю технологічних процесів багатьох галузей промисловості; обмеженими можливостями держави у сфері розвитку і реконструкції, природними особливостями території України.

За характером чинників небезпеки загрози виникнення НС можуть бути природними, техногенними, соціально-політичними і військовими.

Таблиця 2.1.

Кількість НС, що мали місце в Україні в 1997 – 2006 роках

Надзвичайні ситуації	1997 – 2005	2005	2006
Всього	3884	368	364
В тому числі:
Техногенного характеру	2112	212	207
Природного характеру	1369	129	137
Соціально-політичного характеру	403	27	20
У тому числі:
Державного рівня	85	5	6
Регіонального рівня	277	21	25
Місцевого рівня	1249	145	140
Об’єктового рівня	2273	197	193
Загинуло людей	6610	456	463
Постраждало людей	34057	1580	1046
Матеріальний збиток (млн. грн.) Техногенні НС Природні НС	> 4500 8% 90%	291 51 240

1. Природні загрози

В Україні щорічно виникає близько 130 НС природного характеру. Збитки від них становлять 80%-90% від суми збитків внаслідок НС природного і техногенного характеру разом.

НС природного характеру можуть бути викликані геологічними, гідрометеорологічними, медико-біологічними чинниками, пожежами в природних екосистемах.

1. Загрози геологічного характеру

Функціонування господарського комплексу та життєдіяльності населення в Україні здійснюється під впливом ендогенних та екзогенних геологічних процесів, з яких найбільш розповсюджені зсуви, абразія, підтоплення земель і населених пунктів, карстові процеси та землетруси.

Особливу небезпеку для об‘єктів економіки та життєдіяльності людей становлять зсуви, абразія, підтоплення та карстові процеси.

Зсуви

Майже в усіх регіонах України відмічається наявність ділянок сучасної активізації зсувного процесу. Ця активізація відбувається під дією як природних, так і антропогенних чинників. Господарська діяльність на зсувонебезпечних територіях може сприяти збільшенню активності зсувів. Так, наприклад, активна господарська діяльність без проведення необхідних інженерно-захисних заходів викликала розповсюдження зсувних процесів на території майже 200 міст і селищ міського типу. Останніми роками в Україні фіксується більше ніж 20 000 зсувів за рік

Районами найбільшого розповсюдження зсувів є АР Крим, Одеська, Закарпатська, Чернівецька, Луганська і Черкаська області.

Особливу небезпеку представляють зсуви на забудованих територіях, які можуть виникати раптово і які важко прогнозувати. Ліквідація наслідків таких зсувів вимагає значних фінансових і матеріальних витрат.

Підтоплення

Підтоплення території пов'язано з підвищенням рівня ґрунтових вод до верхніх шарів ґрунту і супроводжується зволоженням ґрунтів, заболочуванням місцевості, затопленням низин. Підтоплення викликає забруднення ґрунтових вод, вимивання і просідання ґрунтів, формування зсувів. НС, які супроводжуються підтопленням і руйнуванням житлових будов, а іноді і загибеллю людей, трапляються епізодично при несприятливому збігу кліматичних чинників, але багаторічні дані спостережень свідчать про стійку тенденцію збільшення ризику катастрофічних проявів підтоплення.

Підтоплення може носити явний або прихований характер.

"Явний вид підтоплення "– це підтоплення в результаті підвищення рівня ґрунтових вод. "Приховане підтоплення " – це підвищення вогкості ґрунтів до критичної величини, що викликає вогкість у приміщеннях, явища просідання і ін. При підтопленні сільськогосподарських угідь знижується родючість землі.

Динаміка процесу підтоплення, що зафіксовано практично у всіх областях, має прогресуючий характер. Найсприятливіші умови в результаті підтоплення склалися в центральних і південних областях України. До числа областей, що підтопляються, відносяться Херсонська, Одеська, Миколаївська, Дніпропетровська, Запорізька, Полтавська, Харківська і Донецька області. Процес інтенсивно розвивається по всіх річкових долинах і днищах великих балок причорномор'я.

Південно-західна частина Одеської, північна частина Миколаївської та південна частина Херсонської областей (територія, яка зайнята зрошувальними масивами, та прилеглі до неї землі) є зонами постійного підтоплення. До числа міст з найбільшими площами підтоплення відносяться: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Одеса, Запоріжжя, Керч, Кременчук, Кривий Ріг, Котовськ, Маріуполь, Первомайськ, Сєверодонецьк, Вугледар, Слов'янськ, Херсон. Так, техногенне підтоплення внаслідок прогресуючого підняття рівнів ґрунтових вод у Дніпропетровську сягає 20% території, Дніпродзержинську – 24%, Кривому Розі – 15%, в Одесі та Херсоні підтоплено близько 50% територій міст.

Основні причини і чинники підтоплення населених пунктів:

Природні:

розташування населених пунктів на знижених ділянках місцевості, особливо в річкових долинах, в приморській зоні, на схилах балок, ярів і тд;

кліматичні, геологічні і гідрологічні чинники (осідання, ерозія річкових долин, водний режим річок, ступінь дренування товщ рельєфостворюючих відкладень і глибина залягання регіонального водостійкого шару.

Техногенні:

порушення умов стоку поверхневих вод різними видами будівництва;

незадовільний стан мережі водопостачання і каналізації, відсутність централізованих систем водовідведення;

незадовільний стан природних дренажних систем (створення штучних водоймищ, замулювання річок, засипання балок, ярів, озер і каналізація малих водотоків);

продовження експлуатації неглибоких водоносних горизонтів;

високий рівень техногенної завантаженості територій, викликаний промислово-міським будівництвом, будівництвом водосховищ, ставків, хвостосховищ, каналів, водоводів і т.п.

Абразія

На водних акваторіях України розвиваються абразивні процеси. Особливий розвиток вони придбали: в АР Крим (де абразія розвивається на протяжності 225 км), Миколаївській (60 км, на забудованій території - 27 км), Херсонській (від абразії потерпає берегова смуга морів і лиманів завдовжки більше 80 км і 245 км берегової смуги Каховського водосховища), Одеській (абразія спостерігається на ділянці берега завдовжки 110 км, з них на забудованій території - 17 км) областях.

Причини абразії – шторми, коливання рівня моря і річок.

Швидкість абразії Чорноморського і Азовського побережжя в середньому 0.5 – 1.2 м / рік, але на окремих ділянках побережжя Кримського півострова відступ берегової лінії досягає 3 – 4 м /рік.

Карст

Карст – це явища, пов'язані з розчиненням природними водами гірських порід, що веде до утворення підземних порожнин (печери, ходи, колодязі) і провали поверхневого ґрунту, що у свою чергу, може призвести до руйнування споруд і людських жертв.

На території України карст відноситься до поширених ендогенних геологічних процесів. На 38% території України поширені породи в яких можуть відбуватися процеси карстування. На 24% території України карст може впливати на господарську діяльність безпосередньо.

Найістотнішими природними причинами, що обумовлюють розвиток і активізацію карстових процесів є тектоніка і сейсмічна активність. Тому в сейсмічно активних районах активізація карсту може бути раптовою і важкопрогнозованою.

Активізації карсту сприяє інтенсивна техногенна діяльність. Останніми роками під впливом техногенних чинників карстові процеси стали з’являтися в районах, де раніше їх поява виключалася. Техногенний процес стає одним з основних чинників активізації карсту, особливо на території Донецького басейну.

Техногенна активізація карсту найбільше проявляється:

у басейнах річок, де вона пов'язана з осушенням і торфорозробками боліт;

у зонах депресивних вирв великих водозаборів;

на урбанізованих територіях у місцях розповсюдження гіпсу і ангідридів (Донеччина, Одеса, Севастополь, Миколаїв, Львів);

на ділянках шахторозробок в результаті шахтного водовідливу та ін.

Землетруси.

Серед ендогенних геологічних процесів в Україні самими небезпечними є землетруси. В Україні в середньому у рік мережею Кримських станцій реєструється близько 150 локальних землетрусів басейну Чорного моря і прилеглих територій, мережею Карпатських станцій - понад 100 місцевих землетрусів Карпатського регіону, що підтверджують розвиток сучасної активності тектонічних структур.

Разом з тим, сейсмічний ризик для населення та економіки країни визначається рівнем природної сейсмічної небезпеки територій і уразливістю розташованих на них об'єктів до сейсмічних впливів. Основна проблема полягає в тому, що на територіях з відносно низьким рівнем природної сейсмічної небезпеки, до яких відноситься Україна, більшість споруд проектують несейсмостійкими, внаслідок чого вони є незахищеними від рідких, але потенційно можливих сейсмічних впливів (сейсмічно уразливими).

З другого боку, через низьку повторюваність землетрусів на таких територіях, реальних даних про можливі місцеві землетруси, як правило, не існує. Як результат - сейсмічний ризик слабо сейсмічних територій і встановлених на них техногенно й екологічно небезпечних об'єктів є достатньо високим.

Протягом 1997 – 2004 років на території України в результаті дії чинників геологічного характеру виникло понад 85 НС. Найбільша їх кількість зафіксована в 1997-1999 рр. У 2002 -2003 роках відзначено зниження кількості НС, а 2004 – 2006 роки є періодом підвищеної активності ендогенних геологічних процесів.

Найбільшу кількість випадків мали зсуви і підтоплення (83% від загальної кількості небезпечних геологічних явищ.).