Страхувальник,

небезпечний

забруднювач

довкілля

Основні Вихідні

вхідні перемінні

параметри V

X –

Рис. 5.17. Страхувальник – небезпечний забруднювач довкілля як система.

Підприємство – небезпечний забруднювач довкілля як систему можливо охарактеризувати вхідними та вихідними незмінними показниками. У ролі останніх, показаних на схемі, рис. 5.17, вектором V, виступають:

• частота можливих аварій, що забруднюють довкілля;

• наслідки для людей та для елементів довкілля від аварійних забруднень.

В останньому мається на увазі таке:

• шкода здоров’ю та благополуччю людей;

• збиток для складових навколишнього природного середовища, як біотичних так і абіотичних;

• збиток для матеріальних об’єктів антропогенного походження.

У якості основних вхідних перемінних даної системи поданої на схемі вектором Х варто зазначити, як це прийнято в системному аналізі, що це перемінні, що характеризують склад, структуру системи і властивості елементів, що її утворюють. Щодо специфіки підприємства-забруднювача можна виділити три блоки таких перемінних:

• різні показники властивостей речовин (сировини, допоміжні і проміжні речовини, кінцеві продукти), що використовуються в об’єкті та істотно впливають на небезпеку названого об’єкта, як можливого джерела аварійного забруднення довкілля;

• різноманітні характеристики технології, реалізованої на об’єкті, що також впливають на частоту і масштаби аварій, що супроводжуються забрудненням довкілля;

• різні характеристики елементів системи безпеки, що існує на об’єкті, від яких залежать як частота можливих аварій, так і розміри збитку від забруднення довкілля.

Крім основних вхідних перемінних на рис. 5.17 виділені також додаткові вхідні перемінні, наданні вектором W. До них ми відносимо ті або інші характеристики оточення підприємства-забруднювача, від яких залежить уразливість та, (також) масштаби збитку для складових довкілля при аварійному забрудненні.

З приведеного опису ясно, що підприємство-забруднювач може бути охарактеризоване множиною найрізноманітніших показників. Причому показники можуть бути кількісними і якісними (лінгвістичними). Кількісні розміри можуть бути безупинними і дискретними. Вони можуть вимірюватися в різних шкалах. Все це повинно враховуватися при необхідних операціях із такими розмірами.

Визначити частоту можливих аварій і особливо масштаби можливих втрат від впливу аварійного забруднення довкілля на здоров’я людей і стан довкілля за ретроспективними даними для визначеного підприємства-забруднювача практично неможливо. Подібні оцінки можуть бути отримані лише на основні прогнозу, і вони дуже неточні, або на основі прогнозу і математичного моделювання можливих сценаріїв розвитку аварій. Однак для цього необхідно мати великий об’єм вихідної інформації і необхідне виконання складних обчислень із використанням комп’ютерної техніки. І тому на етапі попереднього вибору пріоритетних об’єктів екологічного страхування навряд чи доцільно орієнтуватися на прогнозі значення вихідних показників.

З сказаного вище випливає, що ранжування і класифікацію об’єктів екологічного страхування доцільно проводити, спираючись на вхідні перемінні (показники) об’єкта. Для цього необхідно провести ретельний добір найбільше важливих вхідних показників, що значно впливають на вихідні показники. При цьому можливо групувати такі показники промислових об’єктів по блоках, які включають досить прості розміри та легко піддаються визначенню, а також є загальновизнаними.

Так, до першого блоку основних вхідних показників можливо включити:

• показники токсичної небезпеки речовин для людини:

• летального впливу (інгаляційні, кожно-резобивні, оральні);

• відстроченого впливу (канцерогенність, мутагенність, алергія);

• хронічного впливу;

  • показники токсичного впливу на біоту (наземних тварин, гідробіонтів, рослин і мікроорганізмів);

• показники рухливості, що характеризують процес переміщення (транспортування) токсичних речовин:

• летучість;

• розчинність (у воді й органічних середовищах);

• адсорбція;

• коефіцієнт розподілу;

  • показники усталеності речовин – константи:

• гідролізму;

• фотохімічних процесів;

• мікробіологічної деградації;

• персисгентності в грунті;

• показники біоакуміляції:

• чинник біоконцентрації й ін.

Другий блок основних вхідних перемінних складуть показники, що характеризують небезпеку технології, що використовується на об’єкті, такі як:

• кількість (маса) токсичних речовин, що беруть участь у технологічному процесі;

• види (різновиди) процесів і умови їхнього проведення (температура, тиск);

• стан технологічного устаткування;

• корозійність технологічних середовищ (потоків) і схильність конструкційних матеріалів до корозійних процесів.

Основні вхідні перемінні третього блока повинні включати показники, що відбивають недосконалості системи забезпечення безпеки. До них належать:

• ступінь ненадійності і незахищеності технологічного устаткування;

• ступінь (рівень) недосконалості технічних елементів системи забезпечення безпеки;

• частина немеханізованих та неавтоматизованих операцій у технологічному процесі;

• ступінь (рівень) непідготовленості виробничого персоналу до роботи в передаварійній і аварійній стуаціях.

І врешті-решт - блок додаткових вхідних перемінних повинен включати такі показники, що відбивають уразливість реципієнтів аварій, що знаходяться в оточенні об’єкта, як то:

• чисельність і щільність населення в зоні уразливості (можливої шкоди);

• наявність у зоні уразливості дитячих установ, лікарень, шкіл і т.п.;

• наявність у зоні уразливості сільськогосподарських угідь, джерела водопостачання, охоронних (захисних) зон і рекреаційних об’єктів, об’єктів господарської діяльності, транспортних магістралей;

• показники несприятливої метеорологічної обстановки.

У принципі можливі процедура ранжирування і класифікації об’єктів екологічного страхування на “мові” конфігурантів, тобто на основі сукупності усіх відібраних показників, що характеризують аварійну небезпеку. Однак на цьому шляху зустрічається цілий ряд серйозних ускладнень: багатомірність простору показників; розбіжність у розмірностях окремих показників; різнотипність вимірювальних шкал показників і ін.

Щоб елімітувати ці трудності, має сенс удаватися до агрегирування окремих показників небезпеки в один інтегральний показник. Взагалі, мова йде про побудову функціональної залежності, що зв’язує деякий інтегральний показник системи (об’єкта) з індивідуальними (приватними) показниками. Подібного роду моделі широко використовуються в кваліметрії (при вимірі технічного рівня і якості промислової продукції), і методологія їхньої побудови досить детально описана в літературі. Тому ми зупинимося тут лише на основних аспектах цієї методології.

Перед тим, як формувати шукану функціональну залежність, звичайно будують дерево показників. Див. рис. 5.18.

Ієрархічні рівні

4

Х

Х1 Х2 Х3 Х4 3

Х11 Х12 Х13 Х14 Х15 Х2 Х3 Х4 2

Х121 Х122 Х12j Х141 Х142 Х14n Х21 Х22 Х2р Х141 Х142 Х4г

Х111 Х112 Х11к Х131 Х132 Х13m Х151 Х152 Х15о Х31 Х32 Х3д

Рис. 5.18. Ієрархічне дерево показників підприємства-забруднювача як джерела аварійного забруднення довкілля.

Індивідуальні показники розташовуються на першому ієрархічному рівні, створюючи “листя дерева”. Деякі з них, близькі за змістом і значимістю, об’єднуються в групи, яким надається за відповідальність групові показники, що розташовуються на другому ієрархічному рівні. Вони утворять розвилки розгалуження дерева. Індивідуальні показники, що залишилися, не об’єднані в групи, “переходять” на другий ієрархічний рівень без змін. Формально їх також можна іменувати груповими показниками другого ієрархічного рівня, котрі відповідають групам одного показника. У результаті на другому ієрархічному рівні буде менше групових показників, ніж індивідуальних на першому.

З групових показників другого ієрархічного рівня (по описаному вище алгоритму) знову формуються групи родинних показників, яким теж надаються за відповідність свої групові показники третього рівня.

Процедура продовжується доти, поки на останньому ієрархічному рівні не залишиться один груповий показник, іменований інтегральним.

Верхівкам такого деревоподібного графа відповідають показники того або іншого ієрархічного рівня, а його ребра відображають зв’язок між показниками різних ієрархічних рівнів. По зовнішньому вигляду такий граф нагадує кущ, перевернутий коренем уверх.

На рис. 5.18. подане ієрархічне дерево показників, що характеризують небезпеку підприємства-забрюднювача як потенційного джерела аварійного забруднення довкілля. Дерево має 4 ієрархічні рівні показників. На першому ієрархічному рівні розташовані індивідуальні показники, що тотожні з основними і додатковими вхідними перемінними. У якості показників другого рівня виступають:

• груповий показник токсичності використовуваних на підприємстві хімікатів для людей (х11);

• груповий показник токсичності для біоти (х12);

• груповий показник рухливості (Х13);

• груповий показник усталеності (Х14);

• груповий показник біоакумуляції (х15);

• груповий показник небезпеки технології (х2);

• груповий показник недосконалості системи забезпечення безпеки підприємства (х3);

• груповий показник уразливості реципієнтів аварій із викидом токсичних речовин у навколишній прострі (х4).

На третьому ієрархічному рівні знаходяться груповий показник токсичної небезпеки підприємства (х), а також зазначені вище групові показники х2, х3 і х4. І на останньому рівні знаходиться інтегральний показник небезпеки Х.

Індексація показників, зображених на цій схемі обрана для зручності уявлення функціональних зв’язків між показниками різних ієрархічних рівнів.

Використання структури дерева дозволяє здійснити декомпозицію задачі оцінювання інтегрального показника, зокрема, можна розглядати й оцінювати окремі групи показників незалежно один від одного.

Декомпозиція дозволяє розділити оцінювання індивідуальних показників і агрегування цих оцінок у групові й інтегральні показники.

Ієрархічна структура показників зручна для призначення індивідуальним і груповим показникам різних рівнів ваг, що відбивають внесок того або іншого показника в інтегральний показник небезпеки.

Агрегування оцінок показників проводиться послідовно при переході з першого ієрархічного рівня на другий, із другого на третій і т.д. до останнього рівня, де розташований інтегральний показник. Зрозуміло, що при переході з одного рівня на інший деякі показники не об’єднуються в групи (як це має місце, наприклад, із показниками Х2; Х3д і Х4) при переході їх із другого ієрархічного рівня на третій (див. рис. 5.18), ніякого агрегування їхніх оцінок не проводиться.

Без втрати спільності можна виразити функціональну залежність групового показника Ха, що знаходиться на деякому ієрархічному рівні, від показників ха1, ха2,..., ха; попереднього ієрархічного рівня, що входить у його групу, тобто:

(126)

Такий запис узагальнює функціональний зв’язок між відповідними показниками, які знаходяться на сусідніх рівнях. Так, якщо прийнято, що а “порожнє місце” і S = 4, то формула (126) виражає зв’язок ХзХ1, Х2, Х3 та Х4. Якщо а =11, S = R, то (126) відображає зв’язок показників Х11 з Х111, Х112, ... Х11k і т.д.

Основне питання при агрегуванні показників, що характеризують об’єкт, полягає в тому, які функції f(0) можна й доцільно використовувати. При цьому треба враховувати, що індивідуальні показники виражаються цілком визначеними значеннями, а не довільними, а тому “погані” властивості функції, що агрегуються у тій галузі значень аргументів, що реально не використовуються, не повинні впливати на рішення вибору виду функції, що агрегується. Слід мати на увазі, що значення аргументів – показників ха1, ха2, ... , ха (при користуванні формулами типу (129; 130) у ряді випадків будуть призначати експерти, і це може бути поєднане з визначеними помилками.

Сформулюємо деякі вимоги і побажання до методики агрегирування оцінок показників підприємства-забруднювача відповідно (126), як додатку до загальних вимог щодо статистичних методів аналізу даних:

1. Метод агрегування повинен бути погоджений із природним порядком у множині описів об’єктів.

2. Значення функції, що агрегується, повинні бути стійкі щодо малих варіацій вихідних даних – думок експертів. Це загальна вимога, яку можна конкретизувати як умову використання невеликого числа градацій (2-4) для значення функції, що агрегуєтся.

3. Іменовані значення індивідуальних показників за допомогою відповідних перетворень повинні бути попередньо приведені в безрозмірні значення.

4. Показники, що об’єднуються в групи, повинні вимірюватися в шкалах одного типу. При цьому доцільно було б, щоб інтервали можливої зміни таких показників були однаковими.

5. Доцільно формулювати індивідуальні показники так, щоб вони допускали виміри принаймні в порядковій шкалі, але не в номінальній.

6. Значення функції, що агрегуєтся, повинні бути інваріантні щодо допустимості перетворення шкал. Щодо порядкових шкал припустимо, що є будь-яке монотонне строго зростаюче перетворення.

7. У загальному випадку, в якості агрегуємої функції, можуть бути використані різні середні функції. При маніпуляціях із розмірами (показниками), обмірюваними в порядкових шкалах, звичайно використовують середні арифметичні або середні зважені арифметичні розміри (функції). Однак, як правило, більше обґрунтовано використовувати для усереднення не середні арифметичні, а непараметричні середні – медіани. Ця рекомендація спирається на теорему про медіану.

8. Вагові коефіцієнти (ваги), використовувані при обчисленнях середніх зважених арифметичних, доцільно підбирати експертно-статистичним методом на основі найкращої відповідності розрахунковим значенням агрегованого показника (за рівнянням для середнього з вагами) і експертних оцінок цього показника. При використанні в якості функцій (126) середніх зважених арифметичних потрібно враховувати, що кінцеве вираження, яке зв’язує інтегральний показник з індивідуальними, буде мати характер лінійної функції. Коефіцієнти при кожному індивідуальному показнику в такій функції будуть показувати собою суму ваг. Число співмножників у таких сумах буде дорівнювати числу розгалужень гілок дерева на шляху від даного індивідуального показника до інтегрального збільшеного на одиницю.

Отримані таким чином співвідношення дають можливість також оцінити наслідок прийнятих для об’єкта рішень по використанню наявних у нього ресурсів. Їх цілеспрямований, а в ряді випадків, стохастичний, перебір дозволяє визначати реально досяжний рівень ресурсозабезпеченості об’єкта що відповідає умові усталеності його існування або розвитку, а також визначити потреби і реальні можливості їх задоволення, контролюючи безпечність.

Описаний метод носить циклічний характер.

Розрахункові процедури, а також процедури ухвалення рішення багаторазово повторюються, забезпечуючи реалізацію адаптаційних механізмів у процесі моделювання. Великий об’єм обчислень і аналізованої інформації робить необхідним використання в такому способі моделювання досить потужну за функціональними можливостями комп’ютерну техніку. Сучасні методи комп’ютерної графіки дозволяють на ідеографічному рівні відображати зміну ситуації в сфері природокористування як наслідок прийнятих рішень щодо оцінки: значимості ресурсів; гостроти конфліктів, що виникають при їхньому загальному використанні; вибираються напрямки і механізми активного обертання учасників конфліктів. Важливою особливістю під час створення методичного забезпечення в цій сфері страхування має бути відкритість характеру, підходів до вирішення проблем екологічного страхування, щоб не було принципових обмежень щодо кількісного складу, рівня деталізації й агрегування елементів системи.

Формуючи такі моделі, насамперед потрібно враховувати вимогу раціонального розподілу функцій між людиною і способами обчислювальної техніки. Тому, як звісно, більшість неформалізованих або важко формалізованих процедур у рамках моделювання виконуються людиною, а інші операції, що носять рутинний або формальний характер – ЕОМ.

У деяких випадках при здійсненні прогнозно-аналітичної діяльності, орієнтованої на оцінку розміру економічного збитку, доцільно широке використання методів теорії імовірностей і математичної статистики. Прикладами використання такого методичного підходу для цілей страхування, зокрема екологічного страхування, можуть служити аналого-математичні моделі. Такі моделі можливо використовувати і при проведенні подальших досліджень, спрямованих на удосконалення розглянутого методичного і програмного забезпечення страхової діяльності. На сьогодні, для цієї ж мети, можлива розробка користувальних інтерфейсів, ідеографічних екранних форм, що більш якісно дозволить забезпечити необхідний рівень наочності і простоти інтерпретації широкого спектра можливих ситуацій, що виникають у процесі моделювання.

Однією з основних цілей створення розглянутих програмних способів, що включають також експертні і довідково-інформаційні системи, розрахункові аналітичні модулі є спроба за допомогою їхнього рівнобіжного використання погодити позиції конфліктуючих сторін, обґрунтувати кількісний розмір витрат забруднення навколишнього природного середовища для кожної із них. Загальна участь усіх зацікавлених сторін у процесі моделювання, що включає також ігрові елементи, дозволяє кожній із сторін переконатися в безперспективності як завищення вимог по компенсації збитків від забруднення, такі зменшення їх значень. Це забезпечує можливість швидкого формування взаємно погоджених рішень, що можуть служити базою при визначенні страхових сум, а також “безтурботності” і “убезпеченості” в подальшому.

Використання таких методів може також підвищити точність прогнозних оцінок збитків від забруднення навколишнього природного середовища, особливо у випадках реалізації унікальних великомасштабних проектів, не забезпечених відповідними статистичними даними. Очевидно, що для практичного використання таких методів необхідно мати високий професіоналізм в різних галузях діяльності суспільства. Завдання страховика в цьому об’єднати професіоналів різних галузей діяльності в загальну когорту працівників – захисників довкілля. Для цього потрібні кошти, і в цьому, реалізуючи свою головну функцію, як організатора, страховик проводить тарифну політику.

Для реалізації такої політики, з метою виконання своїх основних функцій страховики проводять диференціацію підприємств (чи регіонів) залежно від кожного виду виробництва за описаною више методикою, що в свою чергу надає можливість диференцінувати і страхові тарифи в екологічному страхуванні, основні функції котрого слідуючі, таблиця 5.5.:

Таблиця 5.5