Умови екологічного страхування у вітчизняних страховиків

Компенсація страхувальникові усіх сум, що присуджені законом постраждалим третім особам у зв’язку з настанням страхового випадку

Страхуванням покриваються лише випадкові забруднення

Суми штрафів не включаються у страхове покриття

Рис. 5.20. Перелік умов страхування відповідальності за шкоду, що заподіяна навколишньому середовищу у вітчизняних страховиків

Формулювання договору екологічного страхування, а особливо винятків у договорі страхування, - варіюється у кожному конкретному випадку. Договори страхування укладаються на рік, згідно з вимогами закону України “Про страхування”, але розуміється його продовження так, як присутні високі одноразові страхові премії (при пролонгації у одного страховика вони значно зменшуються), а також великі витрати при розробці умов страхування та програм превентивних заходів, здійснення контролю і т.п. Страховикові і страхувальникові вигідним є партнерство на строк не менше як 5-10 років. У договорі страхування чітко обумовлюється географічні кордони дії страхового покриття, особливо в разі використання транспортних засобів, наприклад, при перевезенні шкідливих речовин. А також ліміт відповідальності страховика як грошовою сумою, так і періодом часу відповідальності. Страхові тарифи диференціюються залежно від цих умов.

6. . Проблеми та напрями державної політики в галузі страхування відповідальності в Україні

Використанні терміни: ліміти відповідальності, обов’язкові види страхування відповідальності, компенсації третім особам, оподаткування виплат по відшкодуванню, інвестиційна політика держави.

Внаслідок стрімкого розвитку промисловості, ускладнення технологічних процесів збільшилася кількість техногенних катастроф. Вже у середині ХІХ столітті в світі постала гостра потреба в законодавчих актах, що регулюють взаємини суспільства у процесі виробництва.

Страхування відповідальності спрямоване на захист майнових інтересів страхувальника та майнових прав осіб, які постраждали у разі дії або бездіяльності страхувальника. Завдяки економічній доцільності та соціальній вагомості страхування відповідальності діє й на українському ринку. Рівень розвитку страхування відповідальності прямо залежить від досконалості національних правових інститутів. Наприклад, у Німеччині поліс страхування відповідальності мають 60% громадян та практично всі юридичні особи. Це, як правило, страхування відповідальності власників нерухомості та іншого майна, опікунської відповідальності, відповідальності перед споживачем, відповідальності роботодавця та товаровиробника, відповідальність за забруднення навколишнього середовища, відповідальність власників транспортних засобів, відповідальності вантажоперевізників і т.п. Як правило, поліси страхування відповідальності містять комбінації ризиків, що можуть від однієї дії чи бездіяльності страхувальника нанести шкоду третім особам, їх життю, здоров’ю чи їх майну. І в цьому державними органами вкрай необхідно чітко визначити нормативними актами межі дії таких ризиків і міру відповідальності за кожним, щоб один і той же ризик не був застрахований більше ніж один раз. Така ситуація може статися з ризиком відповідальності перед споживачами. Наприклад, вантажники, що заносили в дім нові меблі ненавмисне розбили антикварну вазу, що знаходилась в кімнаті. Або під час спорудження будинку випущена з рук робітника черепиця завдала травми людині, що проходила поруч. Усі втрати повинні бути компенсовані за полісом, який містить ризик відповідальності перед споживачем. І тут вкрай необхідно на законодавчому рівні визначити чи це відповідальність роботодавця, чи товаровиробника, чи цивільна відповідальність і т.п. Все це треба зробити, щоб уникнути неоднозначної ситуації, тому, що різні визначення відповідальності тягнуть за собою різні суми компенсації за шкоду.

На сьогодні неоднозначним є принцип побудови страхового захисту за полісом страхування цивільної відповідальності (в тому числі й власників транспортних засобів). Вважається, що все не обумовлене як виняток (що, в принципі, в житті неможливо виявити і записати), покривається полісом. А це веде до розорення страхових компаній, які надають таку послугу (чи до її “лукавства” з клієнтом).

Розвиток страхового ринку в галузі страхування відповідальності потребує вирішення багатьох актуальних питань і в об’єднанні страховиків, що спеціалізуються на страхуванні найважливіших напрямів діяльності суспільства, встановити загальні “правила гри”, розробити і затвердити нормативні регуляційні документи, координувати здійснення такого страхування, погоджувати умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводити єдину політику.

Подальша інтеграція України в міжнародні структури потребує вирівняння державної політики щодо регулювання страхової діяльності в цілому й зокрема (в першу чергу) – у страхуванні відповідальності, до політика в цьому розвинутих країн світу.

Державна політика має також удосконалитися через регулювання оптимального співвідношення між обов’язковим та добровільним страхуванням.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов’язкового страхування підвищує міру відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. А це, як правило, з погляду чиновників, зобов’язує державу (тобто чиновників) “конкретніше” працювати на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов’язкового страхування держава повинна фактично змушувати громадян або юридичних осіб до примусового використання страхових послуг. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність, при запровадженні обов’язкового страхування, набуває великої ваги.

Загалом, з огляду на закон України “Про страхування”, сфера розширення поля обов’язкового страхування вже значною мірою вичерпана. І головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а в удосконаленні діючих. Що ж до введення нових видів обов’язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов’язкове страхування в космічній галузі та ядерній енергетиці і, в першу чергу, стосовно відповідальності перед третіми особами.

Ще одним з головних завдань державного регулювання має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування. І в цьому вже маємо першу “ластівку” – Постанову Кабінету Міністрів України №98 від 20.03.2001 р. про затвердження “Програми розвитку страхового ринку України на 2002 – 2004 роки”, де вже більш чітко визначена політика держави в галузі страхування і питанням насичення ринку страхових послуг кваліфікованими працівниками приділено достойну увагу.

І, нарешті, серйозного значення вже набуває посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

Таким чином, рішення цих та інших питань (валюта страхування; нормативно розпорядча база перестрахування; оподаткування діяльності страховика; нормативи розподілу прибутку і т. ін ) в галузі страхування дозволить страховикам надійніше зберігати гроші населення (страхувальників), примножувати їх, та використовувати на благо суспільства, створюючи все нові й нові робочі місця. При цьому виконувати свої зобов’язання перед страхувальниками в плані відшкодування збитків при розкритті ризиків, які вони взяли на себе в управління від страхувальника й потому залишатися платоспроможним у часі дії інших договорів страхування, фінансово сталими та надійними партнерами на фінансово-кредитному ринку країни. Всі ці питання повинні бути об’єктами пильної уваги органом державного регулювання страхового ринку України.