Чистий прибуток

Фонд споживання

\

Фонд

нагромадження

г

г

ч

N

г

г

г

Фонд виплати дивідендів

Фонд матеріаль­ного заохочення

Фонд благодійних заходів

Фонд соціального розвитку

Фонд розвитку вироб­ництва

Резервний фонд

Рис. 3.2. Розподіл чистого прибутку підприємства

Капітал підприємства будь-якої організаційно-правової форми — це загальна вартість засобів у грошовій, матеріальній і нематеріаль­ній формах, авансованих у формування активів підприємства. Тому ефективність використання капіталу характеризується показником рентабельності активів підприємства (необоротних та оборотних), який визначають за формулою

ЧП

(3.1)

де ЧП— чистий прибуток; А — сума активів підприємства.

Рентабельність активів можна визначати також диференційовано за їх складовими.

Рентабельність необоротних активів:

р -^чп

^НА НА '

де НА — сума необоротних активів.

Рентабельність оборотних активів:

(3.2)

(3.3)

^чп

Р -

од

де ОА — сума оборотних активів.

Капітал поділяється на власний і позиковий. Власний капітал на­лежить власникам підприємства, з їх погляду найважливішим є по­казник рентабельності власного капіталу:

145

Рвк=

чп вк

де ВК — сума власного капіталу.

Рентабельність витрат характеризує прибутковість виробництва і реалізації продукції, тому цей показник називають рентабельністю продукції і визначають за формулою

(3.4) собівартість реа-

ПР

Р =

СРП

де ПР — прибуток від реалізації продукції; СРП лізованої продукції.

Рентабельність продажу (реалізації) характеризує співвідношення прибутку від реалізації продукції з виручкою, розрахованою за ціна­ми без податку на додану вартість і без акцизного збору (за підакциз­ною продукцією), тобто з чистою виручкою:

ПР

чв

^Рр=

де ЧВ — чиста виручка.

Цей показник можна розрахувати в цілому по підприємству, і за видами продукції. Це дає змогу контролювати співвідношення між прибутком і ціною за кожним видом продукції та формувати асорти­ментну структуру, яка забезпечує збільшення показника рентабель­ності продажу (реалізації) підприємства.

За допомогою показників рентабельності оцінюють можливості підприємств задовольняти потреби розширення виробництва, здійс­нювати капіталовкладення за рахунок внутрішніх джерел фінансу­вання.

Статистичні дані свідчать про низьку прибутковість українських підприємств, що значно ускладнює виконання ними функції відтво­рення і розвитку виробництва (табл. 3.1).

Частка прибутку підприємств у ВВІР

Таблиця 3.1

Показник	1996 р.	1997 р.	1998 р.	2000 р.	2002 р.
ВВП, млн грн	81519,0	93365,0	103869,0	173348,8	220932
Загальний прибуток
(прибутки мінус збитки), млн грн	14418,5	13867,6	3418,8	11800,0	14800,0
Питома вага прибутку у ВВП, %	17,7	14,9	3,3	6,8	6,7

* Розраховано за даними Держкомстату України. 146

Згідно з даними табл. 3.1 у 1998 р. загальний прибуток по Україні становив 3418,8 млн грн, або 24,7 % порівняно з попереднім роком. Прибуток у розмірі 20700 млн грн одержали 46 % підприємств, про­те на загальні підсумки роботи підприємств і організацій значно вплинули збитки в розмірі 17300 млн грн, яких зазнали 54% під­приємств. Причому зниження прибутків спостерігалось майже в усіх секторах економіки.

У 2000 р. ситуація поліпшилась — сумарний прибуток суб'єктів господарювання становив 26,4 млрд грн, збитків — 14,6 млрд грн, отже, позитивний фінансовий результат (загальний прибуток) стано­вив 11,8 млрд грн. У 2000 р. збитково працювало 48 % підприємств. Найбільшу частку таких підприємств становили транспортні, буді­вельні організації і підприємства в галузі електроенергетики. Тенденція до зменшення кількості збиткових підприємств триває, але їх частка ще залишається великою (43 % в 2002 р. та 41 % — в 2003 р.).

Низькі показники прибутку та рентабельності підприємницьких структур пов'язані з погіршенням їх фінансового стану, що зумов­люється загальною економічною кризою і збільшенням витрат на виробництво.

На сучасному етапі трансформації економічної системи держави на прибуток впливають такі процеси, як приватизація, створення конкурентного середовища, структурна перебудова економіки. З ог­ляду на це до необхідних складових збільшення доходів підприємств доцільно зарахувати такі:

• реформування податкового законодавства (держава може знизити податкове навантаження, що стимулюватиме вивільнення коштів підприємств для інвестицій, або застосувати гнучку систему подат­ кових пільг і податкових "канікул" для інноваційних інвестицій);

• збільшення джерел інвестування — внутрішніх заощаджень і залу­ чення зовнішніх ресурсів, що сприятиме фінансовому оздоров­ ленню економіки загалом;

• орієнтація на залучення стратегічного інвестора і розвиток фондо­ вого ринку. Основна мета стратегічного інвестора полягає в концентрації власності й досягненні ефективності роботи під­ приємства у перспективі, а не в одержанні прибутку від тримання акцій у короткостроковому періоді. Значна розпорошеність акцій між дрібними акціонерами негативно позначається на ефективнос­ ті управління підприємством. Цю проблему загострює немож-

147

ливість продати акції приватизованих підприємств на фондовому ринку через їх неліквідність;

розвиток системи правових гарантій захисту інвесторів від інвестиційних ризиків;

забезпечення ефективного управління державними корпоративними правами;

формування ефективної прозорої системи банкрутства підприємств як засобу фінансового контролю з боку держави та кредиторів; поліпшення технологічної структури виробництва з використанням світових науково-технологічних досягнень;

сприяння повноцінному функціонуванню ринку матеріально-техніч­них ресурсів;

державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень і розвиток конкурентних відносин між суб'єктами господарювання.