3. Самовиховання студента як фактор соціального становлення майбутнього вчителя

Педагогічне керівництво процесом самовиховання майбутніх педагогів здійснюється у таких напрямках:

• постійне вивчення індивідуальних особливостей студентів і досвіду процесу їх самовиховання, поширення кращого досвіду роботи студентів над собою;

• пояснення майбутнім учителям вимог сучасної школи до особистості вчителя;

• роз'яснення студентам суті і значення професійного самовдоскона­лення і постановка конкретних завдань із самоосвіти та самовиховання;

• ознайомлення майбутніх педагогів з ефективними прийомами роботи над собою;

• формування позитивної громадської думки, стимулювання процесу самовиховання;

• контроль і допомога майбутнім педагогам в роботі над удосконаленням своєї особистості;

• залучення студентів до різноманітних видів діяльності, які сприяють інтенсифікації процесу самовиховання;

• створення необхідних умов для систематичної цілеспрямованої роботи майбутніх педагогів над собою.

Змістовим орієнтиром для систематичної роботи над удосконаленням своєї особистості майбутньому педагогові може слугувати розроблений І. Чорнокозовим "Кодекс професійної етики вчителя". Пропонуємо студен­там ознайомитися з його змістом.

1. Ставлення вчителя до своєї праці.

Ставлення до педагогічної праці як до головного сенсу свого життя, діяльності великого соціального значення, засобу реалізації своїх здібностей і соціальних ідеалів.

• Вибирати професію вчителя свідомо, відповідно до педагогічного покликання.

• Любити педагогічну працю, прагнути до творчості в ній, викорис­товувати прогресивні методи виховання і навчання.

• Сприяти поліпшенню умов педагогічної праці, боротися з усім, що заважає вихованню підростаючого покоління.

• Піклуватися про якісне поповнення професійної групи вчителів за рахунок здібної до педагогічної праці молоді.

2.Ставлення вчителя до учнів.

Моральна відповідальність учителя за всебічний розвиток особистості учня

—Ставитись до учня як до особистості, поважати і підтримувати найцінніші її особистісні якості, сприяти розвитку.

—Прагнути, щоб ставлення до учня було не просто діловим, офіційним, але й мало людський, товариський характер.

• Любити дітей, бути уважним до кожної дитини, ставитись до її думок і вчинків як до значущих фактів.

• Вивчати внутрішній світ учнів, умови їх життя і діяльності для того, щоб, приймаючи рішення, передбачати педагогічні і соціальні наслідки своїх дій.

• Бути вимогливим до учня, бачити в мірі вимогливості міру поваги до нього. Вимогливість має бути педагогічно і соціально доцільною — доб­розичливою, реальною, обґрунтованою, що сприяє всебічному розвитку учня.

• Нести моральну відповідальність за характер моральних відносин у системі "учитель — учень", бути свідомим організатором цих відносин і перетворювати їх у засіб прилучення учнів до моралі.

• Підходити до кожного учня з оптимістичною гіпотезою: вірити у великі можливості духовного і фізичного удосконалення учня, підтримувати його прагнення стати хорошою людиною.

• Бути витриманим з учнями, вміти терпляче вислуховувати і виправляти будь-які їхні помилки.

—Зміцнювати свій авторитет як людини і професіонала в очах дітей, вважати себе відповідальним не тільки за свою поведінку і висловлені думки, але й за правильне їх розуміння учнями.

—Не принижувати людської гідності дитини, бути нетерпимим до подіб­них дій своїх колег.