Тема 5. Особливості редагування в різних засобах змі.

Прийнято виділяти три основні завдання редагування (триєдність): аналіз тексту, його оцінка та виправляння. Основа ж усієї редакторської праці – критичний аналіз призначеного до видання твору з метою його оцінки та допомоги авторові в удосконаленні змісту й форми твору в інтересах читача й суспільства. Для цього, як вважає Н.В. Зелінська […], потрібно, по-перше, визначити, що автор прагнув відобразити в тексті і наскільки це йому вдалося (читання „на рівні автора”); по-друге, оцінити, як сприйматиме даний текст адресат (читання „на рівні реципієнта”); по-третє, забезпечити адекватне, наскільки це можливо, його сприйняття адресатом (зближення рівнів автора і реципієнта, тобто здійснення редакторської правки). При набутті певних навичок це, як правило, здійснюється одночасно, тобто аналіз, оцінка та виправляння тексту суміщаються. Втім, якщо час дозволяє (що трапляється в ЗМІ нечасто) значно ефективнішим є їх роз’єднання.

Дуже важлива саме літературна обробка тексту. Як зазначає К.М.Накорякова, „Ефективність журналістського виступу і його літературна досконалість – поняття нерозривні... Редагування слід розглядати перш за все як багатоманітну працю над текстом”.

У редакційній праці журналістові доводиться опрацьовувати і листи, і матеріали позаштатних авторів, і коментарі фахівців тощо. Тому кожен кореспондент є не лише автором, а й редактором. На радіо й ТV такі посади і називаються „редактор”, „старший редактор”. До речі, там існують і „безтекстові записи”, тобто прямі ефіри, коли журналісту потрібні вже суто режисерські здібності, вміння на ходу корегувати, „редагувати” сценарій передачі. Тому значно зростає роль самоконтролю, саморедагування. Варто якомога уважніше спостерігати за прямими ефірами, особливо під час виборчих кампаній („Свобода слова” з С.Шустером), коли у студії досить часто виникають непередбачувані, іноді просто екстремальні ситуації. При цьому слід вчитися, як виходити з таких ситуацій з найменшими, як-то кажуть, втратами і для ведучого, і для гостей студії..

Тема 6. Редактор і текст

Значна частина курсу «Теорія твору”, який вивчався на першому курсі, присвячена саме проблемі різниці та схожості між твором і текстом. Останній, за В.В.Різуном […], це лише графічно-знакова фіксація твору, комунікативно-психологічне явище. А твір – це продукт мовної діяльності, який у засобах масової інформації функціонує найчастіше у вигляді тексту. Іноді замість цього терміну „текст” вживають інші – „оригінал”, „рукопис”, „інформація”, „художні образи”, але сутності явища це не змінює. Саме текст і є основним об’єктом редакторського аналізу, хоча існують, безумовно, й інші.

Текст відображає як психічні, так і мисленні процеси, тобто є продуктом як почуттів, так і думок автора. Оскільки ж ми пізнаємо й усвідомлюємо почуття за допомогою думок, то розглядаємо лише три „учасника” створення тексту – мову, мислення і мовлення.

Загадаємо, що мова – це загалом весь комплекс мовних засобів, а мовлення – їх конкретне застосування. Тобто основні ланки виникнення тексту: мова (весь комплекс лінгвістичних засобів передачі інформації) – мовлення (конкретне застосування певних з цих засобів) – текст (наслідок такого застосування). Момент закінчення мовлення є моментом народження тексту, який відображає не тільки певні психічні (емоції) процеси, а й інтелектуальні, тобто мисленнєві.

Структурно це виглядає так: мова й свідомість – мислення – мовлення – текст. Нам відомі основні ознаки станнього: архітектоніка, структурність, системність, цілісность, закріпленість (зафіксованість), об’єктивованість, когерентність (зв’язність). Саме фіксація тексту є важливою умовою для роботи з ним як з об’єктом редагування, бо відбувається його відчуження від автора, після чого текст набуває відносно самостійного існування. Безумовно, певній обробці піддавалися й тексти дописемного періоду, про що свідчить фольклор, але редагуванням це назвати можна лише умовно.

Важко не погодитися з К.М.Накаряковою, котра стверджує: „Робота над авторським текстом для редактора – основний етап, який визначає унікальність його літературної праці. Навіть за найширшого трактування редакторських обов’язків, прийнятого сьогодні в практиці періодичної преси, аналіз, оцінка й правка тексту залишаються головними завданнями редактора” [///].