8. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу розподілу влад

Розподілу влади (Шарль Монтеск’є 17 століття, його ідея:

1. Влада поділ На Законодавчу, Виконавчу, Судову

2. Влада здійснюється різними органами

3. Всі розподілені влади є рівнозначними

4. Ці влади повинні бути врівноважені

5. Сам по собі розподіл влади не є самоціллю, а повинен забезпечувати свободу індивіда. Цей принцип був відображений у Конституції США, 1789 року Французька Декларація прав людини і громадянина. Сучасне сприйняття ідеї розподілу влади спирається на різні тлумачення її змісту, і пов’язується з існуючою формою державного правління. Підходи до розподілу влади:

1. Традиційний («жорсткий розподіл») – передбачає формально кожна гілка влади ізольована одна від одної, відсутність між ними тісних функціональних відносин, такий підхід притаманний для президентських республік. Особливістю практичної реалізації жорсткого розподілу влад є доповнення у вигляді системи «стримувань та противаг»: полягає в - різний термін (строки) повноважень вищих органів влади, різні способи формування вищих органів державної влади.

2. Для країн з парламентарними формами правління. Конституційна монархія (Велика Британія). Змішування влад – різні гілки влади повинні взаємодіяти одна з одною і навіть переплітатися (часткове злиття персоналу). При такому підході в якості систем стримувань і противаг виступає: Колегіальність уряду, двопалатність парламенту, порядок взаємодії між правлячою партією та опозицією.

9. Поняття та закріплення в Заруб країнах принципу народного суверенітету.

Одним з найбiльш загальних конституцiйних принципiв (принципiв конституцiї) є принцип суверенiтету. Поняття суверенiтету вiдоме конституцiйнiй теорiї i практицi всiх країн, хоч iснують рiзнi i досить далекi вiд його традицiйного тлумачення. Звичайно принцип суверенiтету асоцiюється з визначенням самого сенсу державностi. Це зумовлює його, по сутi, унiверсальне полiтико-правове значення.З проблемою суверенiтету завжди

Сам же принцип народного суверенiтету в загальному планi визнаний в конституцiйнiй практицi абсолютної бiльшостi зарубiжних країн. «Суверенiтет належить народу, який реалiзує його у формах i межах кон-ституцiї», - зазначається в ст. 1 Конституцiї Італiї. Аналогiчнi або близькi за змiстом формулювання мiстяться практично в усiх основних законах, прийнятих у XIX-XX ст. ст.

Інодi у вiдповiдних конституцiйних положеннях замiсть народного суверенiтету декларується нацiональний суверенiтет. Зокрема, в ст. 1 Конституцiї Іспанiї зазначено, що «нацiональний суверенiтет належить iспанському народу, вiд якого походять повноваження держави». Подiбний текст мiстить i ст. 3 Конституцiї Францiї. Така замiна термiнiв не є випадковою i свiдчить про сполученiсть понять народного, нацiонального i державного суверенiтету.

Використання термiна «нацiональний суверенітет» вiдображало процес формування в XVII-XIX ст.ст. нацiональних держав. Нацiї, якi на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже вiдразу в зарубiжнiй полiтико-правовiй науцi поняття нацiонального суверенiтету стало сприйматись як першооснова державного суверенiтету.

Що ж до прийнятого в науцi поняття державного суверенiтету, то воно звичайно трактується як верховенство держави на своїй територiї i незалежнiсть у мiжнародних вiдносинах. Верховенство держави означає дiю в межах її територiї тiльки однiєї публiчної влади, яка визначає повноваження усiх державних органiв i посадових осiб, а також пiдлеглiсть цiй владi всього населення територiї. Незалежнiсть держави в мiжнародних вiдносинах - це її непiдпорядкованiсть будь-якiй зовнiшнiй владi, владi iнших держав.

. Поняття суверенiтету вiдображає якiснi риси держави. Водночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суверенiтет - це вияв самої природи влади. Зв'язок мiж державним i народним суверенiтетом нерiдко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здiйснюється державою та її органами.