1. Історія української мови як наука. Її об єкт, предмет, завдання.

Глибоке вивчення історії мови можливе тільки завдяки дослідженню всіх її підсистем. Кожна з них має свої одиниці, які, змінюючись самі, зумовлюють перебудову інших мовних рівнів і системи загалом. Порівневим описом історичних змін займаються істо­рична фонетика, історична граматика, історична лек­сикологія й фразеологія, хронологію виникнення діалектів досліджує історична діалектологія, історія сти­лів мовлення є предметом вивчення історії літературної мови. Усі вони є окремими галузями єдиної науки — історії української мови.

Історія української мови — наука, що вивчає походження, стано­влення, основні тенденції історичного розвитку української мови.

Вивчення історії виникнення і становлення мовних одиниць усіх рівнів дає змогу розв'язати основну нау­кову проблему історії мови: коли, за яких умов вини­кла українська мова, які процеси і явища обумовили її самобутність.

Об'єктом вивчення історії мови є мова в її історичному розвитку від найдавніших часів до сьогодення.

Предмет історії мови —фонетичні, гра­матичні, стилістичні, лексичні зміни, що відбуваються на певних етапах розвитку мовної системи; визначення причин,які викликали ці зміни.

Вивчення історії мови сприяє розкриттю основних тенденцій розвитку мови, що забезпечили її сучасний стан, прогнозуванню її подальшого розвитку, а також опису змін, яких зазнали фонетико-фонологічна, лек­сична, граматична, стилістична системи мови в різні історичні періоди її побутування. Завдяки цьому вда­ється відшукати першопочатки української мови, її природне місце у світовій сім'ї мов.

2. Структура історії української мови

Оскільки будь-яка мова як знакова система має ярусну побудову, то для того, щоб зрозуміти як склалася сучасна система необхідно вивчити історичне формування кожного мовного ярусу. Від так історія української мови об’єднує:

1. Історичну фонетику і фонологію

2. Історичну лексикологію

3. Історичну граматику, яка складається з історичної морфології та синтаксису

3. Значення навчальної дисципліни « Історія української мови» у фаховій підготовці вчителя-словесника

4. Зв'язок історії української мови з іншими мовознавчими дисциплінами.

Оскільки мова охоплює всю діяльність людини і життя суспільства, її соціальні функції надзвичайно широкі. Тому й наука про формування мови не ізольова­на від інших наук — лінгвістичних, нелінгвістичних. Найтісніше вона пов'язана з навчальними дисципліна­ми гуманітарного напряму.

Загальне мовознавство є теоретичною базою історико-лінгвістичних досліджень, оскільки в них використано загальнонаукові принципи і методи ви­вчення мовних фактів, явищ, розроблені в галузі теорії мови. Історія української мови здобуває, накопичує конкретний матеріал, потрібний для подальшого теоре­тичного розгляду мови як суспільного явища.

Славістика — наука про специфіку слов'янсь­ких мов. Порівняльно-історичний метод дає змогу, зіставивши загальнославістичні й українознавчі напрацювання, зарахувати українську мову до слов'янських мов. Дослідники історії української мови послугову­ються матеріалом дисциплін, присвячених вивченню окремих слов'янських мов (наприклад, полоністика, русистика, богемістика та ін.). Так, звернення до даних старослов'янської мови допомагає гіпотетично уявити фонетичну, граматичну, лексичну системи давньоукра­їнської мови, яка не має давніх писемних пам'яток.

Сучасна українська мова та українська діалектологія вивчають нинішній стан національ­ної мови як один із етапів її багатовікового розвитку. У діалектному вияві живої української мови зберігається багато пережиткових граматичних форм і звукових явищ, втрачених літературною мовою або взагалі ніко­ли не кодифікованих. Зіставлення і порівняння сучас­них фактів із давньоукраїнськими дає змогу зрозуміти шляхи формування мовної системи.

Українська література — тексти, написані українською мовою різних періодів. Вони є пам'ятками письма конкретного часу, тому й свідченням стану мови того часу. Цим зумовлений тісний зв'язок історії мови з історією української літератури, літера­турною текстологією.