19. Види фінансових правовідносин

З огляду на особливості та зміст фінансові правовідносини дуже різноманітні. їх, зокрема, можна класифікувати залежно як від загальноправових характеристик (наприклад, від функцій права, особливостей засобу індивідуалізації суб’єктів відносин), так і від їх галузевої специфіки, зокрема від:

1) структури фінансової системи держави;

2) інститутів фінансового права як галузі права;

3) юридичного характеру взаємин учасників;

4) об’єкта правовідносин;

5) тривалості їх існування (дії);

6) характеру фінансово-правових норм, на яких вони ґрунтуються;

7) цільового призначення;

8) форми прояву;

9) способів державного захисту тощо.

За характером фінансово-правових норм, на яких ґрунтуються фінансові правовідносини, останні поділяють на матеріальні й процесуальні. В матеріальних фінансових правовідносинах реалізються права та обов’язки суб’єктів щодо одержання, розподілу й використання визначених фінансових ресурсів, що виражені в конкретному розмірі чи певному виді доходів і видатків. Основний зміст суб’єктивних матеріальних фінансових прав і обов’язків полягає в можливості чи необхідності одержання, сплати, розподілу, перерозподілу, вилучення тощо цих конкретно визначених коштів. Наприклад, матеріальними є фінансові правовідносини з приводу сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів, тобто це відносини, що передбачають обов’язок платника сплатити конкретну суму податку чи збору і відповідне право податкових органів вимагати цього; право місцевого бюджету одержати кошти у вигляді міжбюджетного трансферту і відповіддю обов’язок згідно з бюджетним призначенням надавати бюджетні асигнування тощо.

Процесуальні фінансові правовідносини виникають при встановленні форм і методів фінансової діяльності держави. У них виражається юридична форма мобілізації коштів у відповідні фонди, а також порядок їх розподілу, контроль за їх використанням тощо. Державно-владний елемент тут виявляється у визначенні й регламентації форм, методів, порядку і термінів надходження коштів, визначенні цілей і заходів, на які вони можуть бути використані. Наприклад, процесуальними є відносини з бюджетного процесу, регламентовані нормами Бюджетного кодексу України та іншими нормативно- правовими актами.

Між процесуальними і матеріальними фінансовими правовідносинами існує нерозривний зв’язок, оскільки за допомогою перших здійснюється реалізація матеріальних прав і обов’язків суб’єктів цих відносин у сфері фінансової діяльності.

За тривалістю існування (дій) цих зв’язків розрізняють фінансові правовідносини періодичні, постійні та разові. До періодичних належать фінансові правовідносини, які мають певні тимчасові обмеження. Наприклад, бюджетні правовідносини, що виникають на основі актів про бюджет, тобто 1 січня, і припиняються 31 грудня поточного року. Суб’єкти при цьому наділені правами та обов’язками з чітко визначеним строком їх реалізації. Постійними є фінансові правовідносини, за яких права та обов’язки їх суб’єктів стабільні, тривалі, без тимчасових обмежень. Такими, наприклад, є відносини, що виникають під час здійснення податкового контролю. До разових належать фінансові правовідносини із разовим використанням прав і здійсненням обов’язків, наприклад сплата державного мита.

Залежно від об’єкта розрізняють фінансові правовідносини з приводу мобілізації, розподілу та використання централізованих і децентралізованих фондів коштів. Такий поділ їх не тільки дає змогу виявити, у якій сфері реально діють норми фінансового права, а й із найбільшою повнотою розкрити специфіку об’єкта фінансових правовідносин, а також специфіку методів (способів і прийомів) здійснення фінансової діяльності держави.

Залежно від структури фінансової системи фінансові правовідносини поділяють на такі, що виникають і розвиваються: 1) з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів бюджетів різних рівнів; 2) у сфері децентралізованих фінансів; 3) з приводу державного страхування; 4) у сферах банківського і державного кредитування.

Розрізняють також фінансові правовідносини за їх змістом. Як юридичний зміст фінансових відносин, тобто права та обов’язки суб’єктів, так і фактичний — поведінка їх учасників мають певну специфіку, що виявляється залежно від того, в якому напрямку фінансової діяльності держави вони виникають і розвиваються. Тому суб’єкти таких відносин наділені комплексом прав і обов’язків, пов’язаних з мобілізацією, розподілом (перерозподілом) та використанням фінансових ресурсів, зосереджених у централізованих і децентралізованих фондах. Отже, фінансові правовідносини класифікують на ті, що виникають і розвиваються у сфері: 1) мобілізації фінансових ресурсів у відповідні фонди; 2) розподілу (перерозподілу) коштів; 3) використання коштів фондів.

20-22.Фінансовий контроль: Поняття, види, методи.

Фінансовий контроль є невід’ємною складовою державного контролю. Головні завдання фінансового контролю:

1) забезпечення своєчасного та повного надходження коштів до державних фондів;

2) їх раціональне, ефективне та найбільш доцільне використання;

3) збільшення та пошук нових джерел коштів.

Фінансовий контроль – це діяльність державних органів та недержавних організацій по забезпеченню законності фінансової дисципліни і доцільності при мобілізації, розподілі і використанні грошових коштів та пов’язаних з цим матеріальних відносин.

В залежності від часу проведення і здійснення фінансового контролю виділяють такі його форми:

1) попередній контроль – передує здійсненню фінансових операцій, здійснюється ВР У (ст.109 Бюджетного Кодексу);

2) поточний або оперативний контроль – здійснюється щоденно фінансовими службами юридичних осіб з метою попередження порушення фінансової дисципліни;

3) наступний контроль – передбачає перевірку фінансових господарських операцій за минулий період.

Методи фінансового контролю- це прийоми та засоби здійснення контролю. До них належать:

1) ревізія;

2) перевірка;

3) спостереження – загальне знайомство із станом фінансової діяльності об’єкту контролю;

4) обстеження – здійснюється відносно окремих сторін фінансової діяльності, здійснюється в формі опитування та анкетування;

5) аналіз – здійснюється на базі поточної чи річної звітності із використанням аналітичних прийомів.

Прийоми здійснення фінансового контролю:

1) інвентаризація;

2) експертна оцінка;

3) візуальне спостереження.

23-25.Загальна характеристика органів фін.контролю

В залежності від правової природи суб’єкта, що займається контрольною діяльністю фінансовий контроль поділяють на такі види:

1) державний фінансовий контроль – здійснюється як органами законодавчої, виконавчої влади, так і спеціальними контрольними органами. Так ВРУ здійснює фінансовий контроль по-перше під час розгляду і затвердження проекту державного бюджету, по-друге під час розгляду законопроектів, поданих на розгляд ВРУ, щодо їх відповідності фінансовому законодавству, по-третє здійснює контроль щодо цільового використання Кабінетом міністрів коштів резервного фонду. При ВРУ створено спеціальний контрольний орган – Рахункова палата, яка від імені ВР здійснює контроль за використанням коштів державного бюджету України (Закон України „Про рахункову палату”. До завдань рахункової палати належать:

- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини державного бюджету, за витрачанням бюджетних коштів, а також коштів загальнодержавних цільових фондів;

- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу.

Органи державної контрольно-ревізійної служби, повноваження яких закріплені в Законі України „Про державну контрольно-ревізійну службу” від 26 січня 1993 року. Головні завдання:

- здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів та інших активів, за правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття бюджетних зобов’язань;

- здійснюють перевірку достовірності бугалтерської і фінансової звітності.

Ці повноваження застосовуються до органів виконавчої влади, державні фонди, бюджетні установи, суб’єкти господарювання державного сектору економіки, підприємства і організації, які ортимують бюджетні кошти (державних фондів) або використовують державне чи комунальне майно, незалежно від форми власності. Державна контрольно-ревізійна служба здійснює державний фінансовий контроль шляхом проведення:

- державний фінансовий аудит – здійснюється шляхом проведення перевірки та аналізу фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних та комунальних коштів та майна;

- інспектування – здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольного об’єкту.

2) внутрішньогосподарський фінансовий контроль – це перевірка виробничої чи фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому чи окремих його підрозділів, що здійснюється головним бугалтером, бугалтерією та іншими економічними службами суб’єкта господарювання;

3) незалежний.

3. Здійснюється відповідно до вимог Закону „Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 року, в редакції від 14 вересня 2006 року. Аудит – це перевірка даних бугалтерського обліку, звітності, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодавству та установленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами – аудиторами, аудиторськими фірмами. Аудитором може бути: фізична особа, яка має сертифікат, що визначає кваліфікаційну придатність на зайняття аудиторською діяльністю на території України. Аудитор може займатися аудиторською діяльністю як фізична особи підприємець або бути аудитором в складі аудиторської фірми. Розрізняють аудит:

1) обов’язковий – застосовується в таких випадках:

- для підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підприємств, емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ;

- для перевірки фінансового стану засновників банку, підприємств із іноземними інвестиціями, відкритих акціонерних товариств, страхових та холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

- для емітентів цінних паперів при отриманні рецензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

2) добровільний – провадиться на прохання будь-якого суб’єкта господарювання, який звертається або до аудитора або до аудиторської фірми