9. Простір і час (основні характеристики).

Рух матерії відбувається у певному просторі і часі. Простір – форма існування (буття) матерії, яка характеризується: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним. Невідємною складовою вчення про матерію є вчення про розташування її в часі та просторі є два підходи до вирішення цієї проблеми: 1) субстаціональний прихильники якого (Декарт, Ньютон) вважали, що час і простір є окремою реальністю яка існує поряд з матерією; 2) реляційний - його прихильники (Аристотель, Гегель) вважали, що простір і час існує у взаємодії з матеріальними об’єктами, простір і час є формами існування матеріальних об’єктів.

Простір форма буття матерії що характеризує її протяжність структуру взаємодію елементів між собою в середнині матеріальних об’єктів. Загальною властивістю простору є його трьохвимерність. Час і простір тісно переплетені між собою, і те що виникає у просторі здійснюється і в часі одночасно,і навпаки.

Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина). Час – теж форма існування матерії. Категорія “час” відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Час також без матеріальних об’єктів не існує. Особливість: незворотний. Час повернути назад неможливо. Простір і час форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види. Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони: об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); пізнаванні (є об’єктами вивчення). Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з конечних протяжностей і конечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об’єкти є конечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об’єкти Всесвіту. Простір і час як філософські категорії і простір і час як природничо-наукові поняття – це не одне і теж. Перші – найбільш загальні, стабільні, абстрактні поняття. Другі – змінні, відносні, нестабільні. Простір і час як природничо-наукові поняття змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об’єкти. Ісаак Ньютон: простір незмінний, абсолютний; Бернард Ріман: простір змінний, не стабільний (трикутник уявити на сферичній поверхні), Микола Лобачевський: сума кутів менша за 180°. Уявлення про простір як конкретне природничо-наукове поняття змінюється у зв’язку із розвитком науки.

10. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.

Свідомість - це вища, найбільш розвинута і складна форма, відображення, яка властива тільки людині Насамперед людська свідомість існує у формі думок, цілей, норм тощо, в яких знаходять своє відображення різноманітні предмети та їх властивості, а також відношення між ними.

Крім того, свідомість нерозривно пов’язана з мовою. Наші думки втілюються у словах і мовних конструкціях, завдяки йому вони можуть зберігатися і передаватися іншим людям. Сприймаючи слова або речення, сказані чи написані кимсь іншим, людина знов-таки перетворює їх у форми своєї свідомості.

Нарешті, свідомість може існувати у формі не лише індивідуальної свідомості, тобто у формі понять або ідей якоїсь окремої людини, але й у формі групової (наприклад, національної чи класової) та суспільної свідомості.

Органом, за допомогою якого людиною здійснюється свідоме відображення дійсності, є мозок. Суспільна свідомість, таким чином, не тільки відображає суспільне буття, а й творить його, здійснюючи випереджаючу, прогностичну функцію щодо суспільного буття. Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії – людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості – конкретних людей – вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через індивідуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особистості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело – буття людей, в основі якого лежить практика.

Рівні відображення:

Відображення на рівні неживої природи (фізико хімічне відображення) проходить за законмами фізики, хімії, механіки. Взаємодія між матеріальними об’єктами в неживій природі спричиняє зміни фізичних, властивостей, появу нових упорядкованих структур, нових хім. якостей, реакцій).

Відображення на рівні живої природи є результатом взаємодії між живими організмами. У цьому разі відображення виявляється у формах подразливості чутливості, а згодом і психіки.Подразливість є найпростішою формою біологічного відображення.

Найвищий рівень відображення це соціальний. Свідомість людини з’явилася у результаті складного процесу розвитку само організованої матерії. Генезис розвитку та становлення самої свідомості є однією з головних проблем у сучасній філософії.