86. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.

Значний внесок у подалання дуалізму Декарта зробив Б.Спіноза (1632- 1667 р.р.). З точки зору Спінози, світ - це нескінчена природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самою себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, її властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу, і т.п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку його наукової філософії. Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзму Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. Спіноза підкреслював що Бог не є над розумною особистістю (як вчить теологія), Бог – це безособова сутність, причина всього сущого (пантеїзм) З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу іде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов’я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиції гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення усієї матерії, в тому числі й не живої.

87. Монадологія в.Лейбніца.

Як і інші філософи Нового часу, Лейбніц намагався розкрити сутність буття. На основі критичного переосмислення теорії Р. Декарта про субстанцію він розробив власне вчення про першооснову світу — монаду. Монада, на думку вченого, є найменшим елементом світобудови, першоелементом буття, який має духовну, а не матеріальну сутність. Водночас монада є простою й неподільною, вона існує вічно, бо не розпадається на частинки, має лише чотири якісні стани: прагнення, потяг, сприйняття й уявлення. За своєю сутністю монада є діяльністю, спрямованою на зміну свого власного стану. Через неперервність свого існування монади усвідомлюють самі себе, вони замкнуті самі на собі й водночас незалежні одна від одної. Існування монад пов'язане з їх активністю в будь-якій точці Всесвіту. Г. Лейбніц виокремлював кілька різновидів монад залежно від рівня їх досконалості, установленої Богом: «голі монади» лежать в основі неорганічної природи — це каміння, земля, корисні копалини; «монади тварин», яким притаманні чуття, але ще немає розвинутої самосвідомості; «монади людини» — душі, які мають свідомість, пам'ять, мислення. Найвищою монадою є Бог (монада монад).

88. Британське просвітництво (Дж. Локк).

Просвітництво – культурно - історичний термін, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Просвітництво є продовженням гуманістичних тенденцій 14-15 ст., але відрізняється більшим раціоналізмом і критичністю. Головним прагненням просвітників було знайти, завдяки діяльності людського розуму, природні принципи суспільного життя. Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Д. Локка., який створив вчення про державу, владу і право.

Джон Локк (1632 – 1704) – видатний англійський філософ, природодослідник, матеріаліст. Локк став першим філософом, котрий став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини, його судження, висловлені з цього приводу, не втратили своєї актуальності і в наш час.

Основними філософськими працями Д.Локка є: “Досліди про закони природи” “Два трактати про державне управління” “Досвід про людське розуміння”; “Думки про виховання” та інші.

Локк спробував в противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Для нього не було проблеми стосовно того, звідки беруться знання, де їх джерело. Локк був засновником емпіричної філософії. Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж.Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були б природженими, то тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі ідеї просто не існують.

Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без ньог о ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі.

Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання. Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать. Первинними якостями є рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо. Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття, а саме: тепло тощо. Такий підхід до з’ясування відмінностей первинних і вторинних якостей речей, це, безумовно, серйозний аргумент на користь матеріалістичної теорії пізнання.

Людина, на думку Локка, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність за Локком, це результат безпосередньої трудової діяльності людини. Філософські та соціально-політичні ідеї Дж. Локка мали сильний вплив на подальший розвиток світової філософії, англійського просвітництва, спрямованого проти схоластики, на користь науки, емпіричного, дослідного знання – проти ідеології феодального суспільства.