80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).

Розпочалася Реформація в Німеччині. В 1517р. професор теології Віттенберзького університету Мартін Лютер (1483—1548) прибив свої "Дев'яносто п'ять тез" на дверях місцевої церкви, вони були спрямовані проти практики продавання Індульгенцій на відпущення гріхів. Це поклало початок Реформації, яка тривала з XVI до середини XVII ст. М. Лютер піддав критиці офіційну католиць­ку доктрину. М. Лютер наполягає на ірраціональному характері релігійного знання, роблячи тим самим принципово неправомірною будь-яку спробу «світської» його критики. Ж. Кальвін (1509—1564 рр.) був автором іншого, більш ради­кального варіанта Реформації. Від лютеранства кальвінізм відріз­нявся більш категоричним містицизмом та ірраціоналізмом.

У ході Реформації від католицизму відкололася релігійна опозиція, яка отримала назву протестантизму (з лат. — проголошення, урочиста заява). Протестантизм представляли такі релігійні течії, як лютеранство, англіканство, анабаптизм, кальвінізм, цвігліанство тощо.

Релігійним наслідком Реформації, де вона перемогла, було утворення кількох нових, так званих протестантських, церков (лютеранських, кальвіністських, англіканських, унітаристських та ін.).

Можна сказати без перебільшення, що Реформація змінила обличчя Європи, суттєво посприявши поступовому створенню того соціального і культурного ладу, що й дотепер існує у більшості європейських держав.

81. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).

Микола Копернік (1473— 1543 рр.) — засновник геліоцентричної картини світу. Його відома праця «Про обертання небесних сфер» відіграла важливу роль у формуванні нової картини світу, в основі якої лежав десакралізований космос без теологічної концепції його пояснення. Бог продовжував виступати першопричиною світу (як «світовий механізм»), але після акту його творення він уже не втручався в закони його розвитку. Був ліквідований богословський конфлікт між «землею і небом».

Таким чином, Копернік увів у космологію та філософію принцип саморозвитку, критично переосмислив ідею Арістотеля про Бога як постійну першопричину розвитку Всесвіту, відкрив шлях до пізнання космосу та Всесвіту без теології, на основі наукових знань.

Джордано Бруно (1548—1600 рр.) Головними працями, що репрезентують філософські погляди Бруно, були «Про причину, початок і єдине», «Про безкінечний Всесвіт та світ», «Про гсроїчний ентузіазм», «160 тез проти математиків і філософів нашого часу», «Про монаду, число й фігуру» та ін.

Джордано Бруно критично переосмислив і далі розвинув геліоцентричну картину світу Коперніка. Він говорив, що Всесвіт не обмежений сферою нерухомих зірок на його кордоні. Він рухомий, вічний і безкінечний (ідея безкінечного космосу). Всесвіт складається з паралельних світів, які, ймовірно, населені людськими істотами.

Джордано Бруно зробив свій засадовий висновок: Бог існує не за межами Всесвіту, а перебуває в самому Всесвіті.

Д. Бруно зробив висновок, що форма існує не ззовні, а в самій матерії, що дає їй можливість стати реальною дійсністю. Матерія пронизана духом, а тому є проявом світової душі. Першим кроком пізнання є фіксація проблемної ситуації (існування сумніву), власне, сумнів лежить в основі філософських роздумів.

Джордано Бруно оптимістично сприймав життя, навіть смерть вважав позитивним чинником життя людства загалом.

Головним критерієм істинної моральності (повноцінності) людського життя, стверджував Бруно, є її активність у повсякденному житті (швидкоплинному й короткому)

Пізнання законів потребує певного інтелектуального героїзму, жертовності в любові до мудрості, що перетворює людину на живого Бога.

Отже, представники натурфілософського напряму на основі

критичного переосмислення догматів християнської церкви про Бога й Космос створили нову картину світу, побудовану на наукових знаннях про світ, Космос, Всесвіт: Всесвіт є єдиним і безкінечним, він ніким не породжений, а тому ніким не буде знищений, загалом Всесвіт нерухомий, у просторі й часі рухаються лише тіла, що є складовими частинами Всесвіту.