25. Сутність людини і сенс її життя

Людина є центром сучасного гуманістичного світогляду. Розділ філософії, що вивчає природу, буття і сутність людини, її духовні сили та ставлення до навколишнього світу це філософська антропологія. Основне її питання – що таке людина?

Наукові проблеми, що пояснюють сутність людини можна розділити на біологічні теорії (розуміння людини як частини природи) та теорії соціологічні (розуміння людини як частини суспільства)

Існує багато концепцій і гіпотез щодо походження людини:

• креціоністська – створення (людину створив бог чи якісь інші вищі сили) – не має фактичних підтверджень

• інопланетна (занесення людини та життя на Землю з інших планет) – не підтверджується історично

• антропний принцип в будові світу (внаслідок реалізації фундаментальної космічної програми) – не пояснює людське буття – чому людина існує у світі?

• тупикова гілка еволюції (внаслідок фатальної помилки в ході природно-космічних процесів) – базується на почутті незадоволення людиною, її діями)

• еволюційна (шляхом еволюції форм життя) – але ж еволюціонували і тварини, і рослини. На підтримку- зміни людського суспільства протягом історичних епох, водночас теорія не відповідає сучасним знанням про людину та життя.

• біологічна (при зміні умов виживання всіх організмів, відбулася мутація людини, так як вона мала необхідні біологічні умови для розвитку: унікальний мозок, прямоходіння, розвинену кість руки, конструкцію гортані)

• соціальна (праця (виявлення та використання знарядь праці), мова та життя в суспільстві створили людину)

Людину необхідно розглядати в єдності природного та соціального, об’єктивного та суб’єктивного. Життя - формула існування матерії, яка закономірно виникає при визначних умовах в процесі ії розвитку. Живі об`єкти відрізняються від неживих обміном речовин, роздратуванням, здатністю до розмноження, росту, активної регуляції свого складу і функцій, до будь-яких форм руху. Життя можливе лише при визначних фізичних і хімічних умовах. Смерть – природний кінець усякого живого існування – абсолютне обмеження можливостей для людиниЛюдина на відміну від всіх інших живих істот, усвідомлює свою смертність. Як жива істота вона жахається смерті, але одночасно, вона продумано і осмислено приймає матеріалістичний світогляд, робить важкий крок в прийнятті факту смерті, що вимагає особистої мужності і сили Духа .Відомі феномени людської самопожертви заради інших людей.Людське життя набуває завершеності та сенсу через смерть. Людина не просто беде біологічний (тваринний) образ життя. Перед конечністю, перед обличчям смерті людина намагається максимально використати відведений їй час, наповнити життя сенсом. Прагнення здійснити сенс життя є основним мотивом людської поведінки, який є рушійною силою розвитку особистості.Людина знає про існування смерті, але водночас вона прагне безсмертя.Смерть та безсмертя розглядаються в органічній єдності: = все людське життя супроводжується моментами незворотності та вмирання = людина вірить в безсмертність душі = існування увічнюється у творіннях культури = безсмертя буває історичним (згідно місця людини в історії) та соціальним (від впливу життя на думки і вчинки інших). ←

У 20 ст. смерть розглядається в нових аспектах: 1. клонування людей (відтворення генетичного двійника людини)2. проблема „евтаназії” (чи можна людині, що страждає від болю, допомогти піти з життя? Чіє це має бути правом- людини, чи лікаря? Які сімейні, соціальні, моральні, релігійні наслідки такого рішення?).