12. Чуттєве пізнання та його форми.

Предметом логіки є закони і форми, прийоми і операції мислення, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ.Чуттєве пізнання це суб’єктивний образ об’єктивного світу який формує свідомість людини шляхом використання органів чуття (зір слух) які є не лише результатом біологічної еволюції людини, а й продуктами історичного розвитку суспільства.

Пізнання як процес відображення об’єктивного світу свідомістю людини являє собою сутність чуттєвого і раціонального пізнання. Безпосередній, первинний зв’язок людини з оточуючим світом здійснюється за допомогою почуттів.

Чуттєве пізнання має 3 основні форми:

Відчуття є найпростіша форма відображення об’єктивного світу за допомогою чуттєвого досвіду, завдяки якому людина отримує суб’єктивний образ обективного світу. Результатом відчуття є розуміння окремих боків, властивостей предметів, що безпосередньо контакували з ораганми чуття людини. Відчуття є складовою частиною сприйняття. Сприйняття - це цілісний образ предмета,синтез окремих відчуттів.Результати сприйняття втримуються в свідомості людини завдяки пам’яті. Свідомість дає можливість оперувати цими суб’єктивними образами за допомогою уявлення. Уявлення – узагальнений чуттєвий образ предмета що був зафіксований і сприйнятий раніше,але цієї ж митті відсутній.

13. Істина як процес.

Безпосередньою метою пізнання є істина. Історія філософії являє різні розуміння і відповідно різні визначення істини. Істина — це знання, відповідне дійсності, яке співпадає з нею (класична концепція істини або теорія кореспонденції, відповідності). Істина — логічна несуперечливість знання, узгодженість частин знання, які складають істину, між собою (теорія когеренції, узгодженості). Істина виражається зведенням теоретичних знань до емпіричних фактів (позитивізм). Істина — це плід прийнятої згоди вчених між собою (конвенціоналізм). Істина — корисність знання в досягненні поставленої людиною мети (прагматизм).

Ключовими ознаками істини є її об’єктивність та процесуальність. Істина як процес, а не одноразовий акт пізнання об’єкта в певному його обсязі.Зрозуміло,головною ознакою є її об’єктивність (зміст істинного знання не залежить від суб’єкта пізнання). Положення про об’єктивність не означає що істина належить тільки об’єктивному світу. Істина є водночас результатом суб’єктивної діяльності, вона пізнається людьми, які надають їй певних форм людської думки.Ступінь достовірності людських знань має певні обмеження,зумовлені рівнем практики індивідуального розвитку. Долаючи ті чи інші обмеження процесу пізнання людина розвиває об’єктивний зміст істини. Отже істина є процес об’єктивний за змістом і суб’єктивний за формою. Істина досягається не відразу, а поступово. Філософи говорять про процесуальність істини, тобто вона є нескінченим процесом суб’єктивного наближення до об’єкта пізнання, який перебуває в стані постійного розвитку. Для аналізу істини як процесу використовується категорія відносного (нетривкого змінного).

14. Критерії істини.

У рамках кожної концепції істини формується свій

критерій істинності - вид діяльності, що підтверджує або спростовує істинність. Концепція зв'язності вбачає критерій істинності у діяльності мислення, що керується правилами логіки й очевидності. Виявлення ним зв'язності або незв'язності знання свідчить про істинність або хибність знання. Для концепції пристосування критерій істинності полягає у пристосувальній духовній і матеріальній діяльності. Успіх або невдача у пристосуванні свідчать про істинність або хибність, що рівноцінно корисності або некорисності знання. Для концепції відповідності критерієм істинності служить той чи інший вид матеріальної діяльності - втілення знань у матеріальний світ, тобто практики: спостереження, експеримент, матеріальне виробництво та інші види суспільної матеріальної діяльності.

Критерій істинності, прийнятий у концепції відповідності, виглядає найбільш переконливим, бо спирається на очевидний науково-технічний прогрес, на розвиток цивілізації, але не претендує на універсальність, особливо у діалектичному варіанті. У такому варіанті теорії відповідності практиці відводиться роль кінцевого критерію істинності, тоді як діяльність мислення і пристосувальної діяльності роль попередніх критеріїв істинності. Здатність практики остаточно розрізняти істину і хибність можна назвати її абсолютністю, тоді обмеженість її можливостей у кожній ситуації слід назвати її відносністю.

Критерії істини дають змогу впевнитися що знання не є оманою.