94. Метод і система філософії г. Гегеля

Георг Гегель розробив оригінальну філософську концепцію вчення про буття (онтологію) з домінуючою ідеєю про ототожнення буття й мислення. Згідно з його вченням, основою світобудови є Абсолютна ідея (як єдино існуюча справжня реальність, що є першопричиною всього існуючого в світі). Абсолютна ідея (Світовий дух) із самого початку існувала як першопричина, що згодом шляхом відчуження потрапила в навколишній світ, природу та людину

Діалектика, за Гегелем, є вічним джерелом розвитку, необхідністю революційних змін. Саме тому діалектика як філософський метод вимагала розглядати все в русі й розвитку, бачити в усьому суперечності, які згодом будуть зняті й приведуть до заміни нижчих форм вищими, старого — новим. Водночас філософська система Гегеля

увічнювала певні суспільно-історичні форми буття й претендувала на абсолютну істину, в результаті чого виникла суперечність між діалектичним методом і метафізичною системою Гегеля.

За Геґелем, філософія є синтезом, найвищим ступенем розвитку розуміння Абсолютної ідеї. Це знання дароване Богом окремим людям — філософам. Тому філософія — цс повне розкриття всіх істин, пізнання Абсолютним духом самого себе.

Безпосереднім предметом філософії, за Геґелем, є філософія природи, філософія історії, антропологія, психологія, логіка, філософія держави, філософія громадянського суспільства та діалектика.

Отже, Геґель критично переосмислив метафізичний спосіб мислення і протиставив йому свій власний діалектичний метод; на ідеалістичний основі розробив^оловні закони діалектики — закон єдності й боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість, закон заперечення заперечення; став творцем філософської системи, яка віддзеркалювала головні сфери життєдіяльності та пізнання.

95. Філософія історії г. Гегеля.

Філософія історії Гегеля засвідчує не просто процес розвитку людства, а процес космічний, у якому світ набуває здатності осягати себе в самоусвідомленні як дух. Тому основним предметом його філософії історії є дух у процесі розвитку.

Гегель виділяє три основні фази історичного розвитку об'єктивного духу: східну, де свободу має лише один — сам деспот; греко-римську, де свобода визнається вже за кількома (в аристократіях) і багатьма (в демократіях) та німецьку, де вільні всі. Останній фазі Гегель відводить визначальну роль у земному розвитку духу: У його розумінні свобода — це право коритися законові. Де закон, там і свобода, твердив він. З метою реального відтворення всесвітньої філософської історії Гегель поділив усю історіографію на три види.

Первісна історіографія. Її репрезентують Геродот і Фукідід, які викладали історичні події, будучи їх свідками.

Рефлективна історіографія. Особливістю її є те, що виклад матеріалу не пов'язаний з участю історика в подіях, які він описує.

Філософська історіографія. За Гегелем, вона розглядає історію в мисленні.

Його філософію історії цілком закономірно характеризують такі прикметні риси:

— визнання історії людства як специфічної данності, що відрізняється від природи як процесу.

— вся історія є історією думки.

— головною пружиною історичного процесу є розум;

—історичний процес у своїй основі, у своєму внутрішньому єстві — це логічний процес.;

— визнання того, що історія закінчується не в майбутньому, а в теперішньому часі.