82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.

Доба Нового часу - основа становлення нового філософського напряму - раціоналізму. З ХVІ ст. по ХІХ ст в Європі закладаються підвалини раціоналістичної (класичної філософії) в основі якої лежить розум та впевненість в його всесильності. Необхідність появи раціоналістичної філософії - це заперечення релігійної віри як засобу пізнання дійсності, заперечення феодальної ідеології, як засобу осмислення світобудови та життєдіяльності людини. У кiнцi ХVI-ХVII ст.у Захiднiй Європi настає епоха раннiх буржуазних революцiй. Буржуазiя була зацiкавлена в розвитку продуктивних сил суспiльства, а отже, в розвитку науки i техніки. Філософія Нового часу набуває механістичного х-теру, що виявляється в абсолютизації законів механіки, перенесенні їх дії на природу, суспільство і людину. В ній домінують деїстичні погляди на світ, що виявляється у визнанні Бога першопричиною розвитку природи, суспільства й людини, який після цього більше не втручається в їх подальшу долю. Філософія Нового часу зосереджена на вияві та осмисленні умов можливості зміни статусу людини в світі, тобто перетворення її на володаря, господаря, майстра буття. Філософія Нового часу, завдяки рішучій діяльності її видатних творців, остаточно підірвала вплив на суспільне життя реакційної церковно-феодальної ідеології, розчистила шлях для встановлення нових буржуазних відносин, сприяла подальшому розвитку матеріалістичного світорозуміння.

Основні риси філософії Нового часу (ХVІІ – ХVІІІ ст.).

1. Природоцентризм – головним предметом філ. дослідження стає природа; 2. Раціоналізм – визнає розум єдиним джерелом і критерієм пізнання; 3. Емпіризм – визнає досвід як єдине джерело та критерій пізнання.

83. Емпірична філософія ф Бекона.

Засновником емпіричного напряму в філософії був англій-ський філософ Френсіс Бекон (1561—1626 рр.).

Головна філософська ідея Бекона полягає в тому, що в основі пізнання лежить лише досвід людини. Що більше досвіду акумулює людина (теоретичного й практичного), то ближче вона до істинного знання. Істинне знання не має бути самоціллю. Пізнання має на меті допомогти людині реалізувати її матеріальні й духовні потреби, сприяти прогресивному розвитку суспільства, пануванню людини над природою

Френсіс Бекон зазначав, що головний метод пізнання — це індукція, за допомогою якої здійснюються сходження від окремих спостережень і фактів до узагальнених висновків, які дають змогу підійти до розуміння сутності предметів, явищ і процесів навколишнього світу.

При цьому індукція є результатом складного процесу відбору лише тих фактів, істина яких підтверджується експериментально. Свою позицію Френсіс Бекон ілюстрував алегоріями трьох можливих иіляхів пізнання: 1) «шлях павука» (виведення нових істин знання із самих себе); 2) «шлях мурахи» (нагромадження необхідних даних, що характеризують знання); 3) «шлях бджоли», що переробляє нектар на мед (перетворення дослідником емпіричних даних на наукову істину).

Процес пізнання людиною оточуючого її світу невіддільний від подолання помилкових знань (похибок), які заважають отриманню істинних знань. Такі помилкові погляди на світ Френсіс Бекон називає ідолами. Він наводить чотири групи таких ідолів:

1)«ідоли роду», 2)«ідоли печери», 3)«ідоли площі»4)«ідоли театру».

Головним методом, який сприяє уникненню зазначених похибок, на думку Бекона, є індукція в поєднанні з експери-ментом.

Бекон вважав філософію головною наукою, а її основними предметами — природу (що пізнається за допомогою відчуття й досвіду), Бога (якого можна осягнути через пізнання природи) й людину (яка пізнається завдяки розумінню власних пізнавальних можливостей — рефлексії).

Отже, головною заслугою Ф. Бекона стало теоретичне обгрунтування ідеалу історично нового типу знання — експериментально-індуктивного природознавства, завдання якого — дати знання, яке шляхом підкорення природи принесе людям конкретну користь.