76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.

Спрямувавши свою діяльність на боротьбу з авероїзмом, заперечуючи дуалізм віри та розуму і стверджуючи їх єдність, гармонійне узгодження, Фома Аквінський 13 ст. дає класичне для теології визначення ряду схоластичних проблем, які століттями хвилювали мислителів. Стверджує, що суперечність між двома положеннями завжди означає, що одне з них хибне. А через те, що в божественному одкровенні не може бути нічого хибного, то з існування суперечності випливає, що помиляється розум, а не віра, філософія, а не богослов'я. "Природне богослов'я" — найвищий рівень розвитку філософії. Однак слід завжди пам'ятати, що безпосереднє пізнання надприродного неможливе, бо наші можливості обмежені чуттєвістю і розумом, який на неї спирається (тобто природними можливостями). Для кожного індивіда одним із найскладніших внутрішніх протиріч є проблема гармонії віри і розуму. Будучи двома необхідними умовами індивідного буття, віра і розум є саме тим внутрішнім стержнем, який є уособленням людського в людині. Саме завдяки їх функціюванню людина є органічним "засобом" пізнання і найскладнішим об'єктом наукового аналізу та дослідження. Вчення Фоми Аквінського дістало назву томізм. Дане вчення у формі неотомізму і досі є офіційною католицькою доктриною. Неотомізм базується на вченні Фом Аеквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму.

77. Основні риси філософії Відродження.

Середньовічний теоцентризм поступово витісняється антропоцентризмом, світське світорозуміння виводить людину з-під компетенції релігії, відбувається докорінна переоцінка цінностей. Багато в чому мало місце повернення до ідеалів і цінностей античної Греції, насамперед її класичного періоду. Саме завдяки цьому ця епоха носить ще і назву Ренесанс. Як в античності, в центрі культ прекрасної людської особистості, яка гармонійно функціонує і насолоджується земним життям. Так само, як і в античності, серед форм духовно-практичної діяльності перше місце належить мистецтву. У епоху Відродження індивід набуває самостійності, він все частіше представляє не той або інший союз, а самого себе. Звідси зростають нова самосвідомість людини і його нова суспільна позиція: гордість і самоствердження, свідомість власної сили і таланту стають відмітними якостями людини. Середньовічна людина вважала себе цілком зобов'язаним традиціям, а індивід епохи Відродження схильний приписувати всі свої заслуги самому собі. Представники гуманізму утверджували ідею права людини вирішувати свою долю, на свободу і гідність, критикували схоластику взагалі та її положення про людину, про її виховання й освіту зокрема. Такі думки висловлював Мірандолла 15 ст. Зароджуються вчення про державу, влада в якій належить народу (Ла Боесі). З'являються перші ідеї утопічного соціалізму: Томас Мор 15-16 ст. і Томазо Компанелла 16-17 ст. В їхніх так званих "утопіях" химерно поєднані туманна мрія з суворою, майже церковно-феодальною, мораллю. Значні досягнення були і в природничих науках, центрами яких усе ще залишались монастирі та церковні навчальні заклади. Відповідно, вченими були переважно ченці і релігійні діячі. Здійснена ними низка відкриттів значною мірою підривала традиційні для релігії уявлення про людину і світ.