73. Апологетика: примати віри.

Апологéтика - система раціоналістичних аргументів, що має на меті довести істинність тієї чи іншої релігії, системи вірувань чи поглядів. Апологет - особа, що розробляє таку систему, захищає певну систему поглядів за допомогою логічної, раціоналістичної аргументації. Своїм головним завданням вони вважали доведення того, що язичницьке віровчення не є істинним, антична філософія є суперечливою, найкращі античні філософи (Сократ, Платон, стоїки) передбачали ідеї християнства, а теологія, що доводить Божі істини, є єдино правильною порівняно з античною мудрістю. Квінт Тертулліан був представником латинської апологетики. Абсурдність є основою віри в Бога, який зявляється людині найабсурднішим і найнезрозумілішим способом. «Вірю,тому що це абсурдно». Крім ідеї «чистої віри» Тертулліан обстоював принцип триєдинства християнського Бога (3-ох іпостасій Бога). Він висунув ідею непомильності церкви. Більшість робіт присвятив християнській етиці, в основі якої лежить свобода діяльності людини і необхідність подолання первородного гріха. Теолог вважав, що свобода вибору між добром і злом призвела до первородного гріха.

74. Патристика: віра для розуміння.

Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — патристику. Патристика — загальна назва напряму, заснованого так званими отцями церкви. В теології патристика є частиною догматики чи патрології, з якою вона здебільшого ототожнюється. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень I-VIII ст.ст., коли й представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, іудейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III ст. патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обгрунтування християнського віровчення. Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з III ст., патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обгрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Людина патристикою тлумачиться як споганена "першородним гріхом" Божа істота, а її тіло — як вічне джерело гріха. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога.

75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).

Схоластика тип релігійної філософії, для якого характерне принципове панування примату теології над усіма іншими формами пізнання, знання. Витоки схоластики можна знайти у пізньоантичній філософії, у Прокла, який абсолютизував дедуктивізм (шукав відповіді на всі питання, виходячи з текстів Платона). Рання схоластика 11-12ст. склалася в умовах становлення феодального ладу в Європі та папської влади Риму повністю перебувала під впливом августинівського платонізму (Ансельм Кентерберійський), ідеї, що суперечать вченню поборників чистої віри. Зріла 12-13 розвивалася в середньовічних університетах, її центром визнається Паризький університет, де культивувався платонізм, який поступово витіснявся арістотелізмом (Альберт Великий, Фома Аквінський). Пізня схоластика 13-14 розвивалася під впливом загострення ідейних суперечностей епохи розвиненого феодалізму. Розвивається теза про існування двоїстої істини, яка руйнує "гармонію" віри та розуму, затверджену в попередній період розвитку схоластики приматом теології.

Реалізм визнає, що Бог створив ідеальні, загальні, універсальні предмети, від яких утворилися одиничні речі, які порівняно з ідеальними, універсальними мають безліч відмінностей, але сутність яких полягає саме у схожості з універсальними формами, у наближенні до найдовершенішого.

Протилежна реалізму концепція номіналізм. Прихильники стверджували, що загальні поняття, вони лише імена, назви предметів лише потрясіння повітря, справжніми є тільки речі, що чуттєво сприймаються. Такі судження йшло всупереч основним догматам церкви, підривало її авторитет, а номіналізм став виразником і провісником нових соціальних сил і тенденцій.