65. «Лінія Платона» і «Лінія Демокріта» в філософії античності.

Умовно можна виділити дві основні філософські позиції в вирішенні питання про єдність світу. З погляду першої з них універсальна спільність всіх світових явищ бачиться в їхній матеріальності («лінія Демокріта»), з погляду другої така єдність убачається в загальній ідеальній основі світу («лінія Платона»). Обидві вони носять назву монізму, тому що й та й інша вбачають основу світу в якій-небудь одній субстанції. Але саме розуміння субстанції може бути різним: як субстанцію можна розуміти матерію й дух. Відповідно до цього філософський монізм може бути різної природи.

Ідеалістичний монізм вважає першоосновою всього сущого ідеальне, розглядаючи матерію як всього лише інобуття цього ідеального. Навпаки, матеріалістичний монізм затверджує єдність світу через його матеріальність. Монізму протистоїть дуалістичне трактування світу, відповідно до якого він утворений двома існуючими, вихідними початками - матеріальним і ідеальним. Перше з них поєднує сферу тілесно-предметної реальності, а друге - сферу духу.

66. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.

Мілетська школа /7-б ст. до н.е./ була заснована в м. Мілет (сучасна Анталія). Найвизначнішими представниками були: Фалес, Анаксімандр та Анаксімен. Головною особливістю був пошук першопричини світу, тобто Мілетська школа відповідала на питання про першооснову всього сущого з позиції наївного материалізму. Для Фалеса - це вода – як символ та характеристика плинності, змінності, для Анаксімена – повітря – основа світу(дихання), а для Анаксімандра - апейрон, тобто щось середнє між ними – безмежне, вічне, незмінне.

Аргументуючи своє уявлення про воду як першооснову всього існуючого, Фалес зазначає, що, по-перше, начала, зародки всього живого – вологі, оскільки всі речі беруть свій початок з води; по-друге, всі рослини, маючи воду, ростуть, розвиваються, плодоносять, а позбавлені цього – засихають. Вода – основа, без чого не може існувати жодна істота; по-третє, сам вогонь Сонця і зірок живиться водяними випаровуваннями, так само як і космос.

Всі речі, котрі ми бачимо і котрі нас оточують, стверджував Анаксімен, виникають з повітря. Воно є рухливим. Бо коли б воно не рухалося, то все що змінюється, ніколи не могло б змінитися. Рух повітря є вічним, без нього неможливе ні виникнення, ні зникнення. Коли повітря урівноважене, однорідно-усереднене, то воно себе нічим не виявляє і ми його не помічаємо. Повітря виявляє себе лише тоді, коли стає холодним, теплим, вологим, рухливим. Тобто, відчутні відмінності повітря набуває лише тоді, коли воно рухається: нагрівається чи охолоджується. Всі речі природи виникають через протилежності гарячою і холодного, котрі є у самому повітрі. Це здійснюється або шляхом розрідження повітря, коли воно нагрівається, або його згущення, коли воно охолоджується.

Основою всього існуючого Анаксімандр вважав не воду, а якесь вічне, інше, найбільш загальне, нескінченне начало. Цим іншим був апейрон – загальна, нескінченна, невизначена першоречовина, суміш всіх елементів, з котрих складається світ.

Пояснюючи свій вибір такої першоречовини, як апейрон, Анаксімандр звертає увагу на дуже важливу філософську проблему – про виникнення світу через взаємодію протилежностей і їх боротьбу. Протилежності (тепле і холодне, сухе і вологе) споконвічно наявні в речах і виділяються з них.

Тобто, розуміння світу, як єдності, як одухотвореності – основна особливість Мілетської школи.