38. Політична свідомість.

Політична свідомість — це сукупність побу-тових і теоретич¬них поглядів, ідей, що відоб-ражають ставлення до влади й бо¬ротьбу за владу різноманітних класів, партій, соціаль-них груп тощо. Поняття влади є головним для цієї форми. Політична сві¬домість передбачає ідеологічний і психологічний аспекти. Ідео-логічний пов'язаний з ідеологією як системою поглядів, ідей, що віддзеркалюють інтереси певних соціальних груп тощо; психоло¬гічний аспект — пов'язаний з психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях конкретних суб'єктів політичних відносин.

39. Правова свідомість.

Правова свідомість — це сукупність побутових і теоретич¬них ідей, поглядів на вирішення пи-тань права, закону, правосуддя тощо. Ця сві-домість забезпечує суспільний порядок, регу-лює суспільні відносини на основі сформульо-ваних і затверджених правовими інститутами вимог обов'язкового, необхідного з погляду за-кону (норми). Право не може керувати всіма суспіль¬ними відносинами, воно регулює лише найважливіші з позиції держави суспільні від-носини. Усі інші відносини регулюються мо-раллю, традиціями, ритуалами, що частково стають склад¬никами моралі.

Моральна свідомість — це побутові й теоре-тичні уявлення про методи й засоби мораль-ного регулювання поведінкою людей у праці, побуті, політиці, родинних, особистих та інших відноси¬нах. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм — вимог, яких має дотри-муватися людина згідно з нормами та вимога-ми суспільства з позицій власного розуміння добра та зла. Вимоги моралі не закріплюються певними соціальними інститутами та закона-ми. Вони підтримуються громадською думкою, звичаями, нормами та оцінками суспільства й соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства — це вимоги, що адресуються ін-дивіду, які він має виконувати як свої соціальні обов'язки. Отже, суспільна мораль є способом адаптації окремої людини до суспіль¬ного се-редовища (сфера суспільної необхідності).

40. Економіка і мораль.

У суспільстві перехідного типу як складній соціальній системі активну роль відіграє мораль, феномен якої полягає у формуванні суспільної та індивідуальної свідомості, економічної свідомості, регулюванні економічної діяльності. Мораль – це невід\'ємний компонент суспільства, пов\'язаний із основними формами життєдіяльності людини. Мораль є одним з головних факторів стабільності економіки суспільства. Але стабільність її як системи – поняття відносне, тому що вона не може існувати постійно. З ускладненням і розвитком суспільства та його економіки знижується рівень її стабільності й знову виникає нестійкість, знову спостерігається моральна невизначеність і розвиток йде по спіралі. У результаті застосування норм, цінностей та оцінок суспільної моралі, її загальновизнаних принципів в нових суспільних умовах мораль бере участь у виникненні нових норм, правил та цінностей. В умовах суспільства перехідного типу застосування розуміється як дійсне внутрішньо-предметне засвоєння базових за своїм значенням норм і цінностей загальнолюдської моралі на основі узагальнення гуманістично-морального досвіду. Відбувається розвиток як змісту, так і форм прояву моралі в зв\'язку з її втіленням у сфері економічної життєдіяльності людини. Спостерігається перетворення, переакцентування, переосмислення змісту конкретно-історичних моральних цінностей, з\'являються нові форми взаємодії та поєднання моральних норм, правил та цінностей як між собою, так і з всіма іншими регулятивними засобами, відбувається зміна місця моральних цінностей в ієрархії системи духовних цінностей, у зміні самих ціннісних систем. Це означає можливість виникнення нових цінностей, нових позитивних та негативних правил, що не застосовуються ніде, крім у певній сфері суспільства. Людина – це носій всієї суспільної системи в цілому, а також активний суб\'єкт моральних відносин. Вона синтезує усі елементи суспільної свідомості й творчо відтворює їх у своїй економічній діяльності. Втілення морального потенціалу людини в конкретні цілі, засоби обумовлює результат цієї діяльності. Економічна мораль є компонентом суспільної свідомості, що являє собою поєднання економічних та моральних цінностей, мотивів і стимулів соціуму. Вона виконує такі функції: 1) формує свідоме прагнення діяти у відповідності до самостійно поставленої економічної мети; 2) координує дії суб\'єктів економічної діяльності; 3) підвищує ефективність роботи підприємства, культуру взаємин у ньому, а також у всьому суспільному просторі; 4) регулює поведінку підприємця за умови внутрішньої узгодженості системи її вимог із вимогами та потребами суспільства; 5) відображає систему об\'єктивних протиріч в економічних відносинах й виробляє моральні норми, що регулюють ці протиріччя; 6) виражає моральні обов\'язки підприємців перед суспільством. Економічна мораль є також умовою самореалізації людини та її творчої свободи в соціумі. Моральна мотивація економічної діяльності особистості є складноструктурованою системою мотивів та ціннісних орієнтацій людини, що передбачають економічну детермінацію привернення її до трудової поведінки залежно від соціально-економічних (макро- та мікро-) умов реалізації функцій праці як засобу та потреби життя. Моральні та матеріальні мотиви економічної діяльності, інтереси, плани, очікування об\'єднані в людській свідомості і не можуть існувати один без одного. Тільки одночасна реалізація цих мотивів діяльності та їхня динаміка є природним станом особистості, що становить її фізичну та духовну єдність.

41. Екологічна свідомість.

Екологічна свідомість - позитивні якості людини, які направлені на пригнічення негативних і аморальних думок і прагнень по відношенню до оточуючого середовища і природи. Екологічна свідомість як специфічна, самостійна форма суспільної свідомості виникає лише в XX ст. нашої ери як наслідок відображення загрози глобальної екологічної катастрофи та наростання кризових явищ у взаємовідносинах суспільства та природи в цілому. Вона формується на основі пізнання як тих законів, що забезпечують цілісність природного середовища, так і тих, що повинні обумовлювати людську діяльність з метою збереження і покращання придатного для людського існування стану природи. В той же час можна говорити про існування елементів екологічної свідомості і на більш ранніх етапах існування людського суспільства. З одного боку, екологічна свідомість зароджується в результаті усвідомлення екологічно відшліфованих відносин рослин і тварин з абіотичним та біотичним середовищем, біотичних колообігів речовини та енергії, а з іншого боку, вона відображає гостру екологічну ситуацію, що виникла в результаті господарської діяльності людини.

Становлення екологічної свідомості в сучасну епоху, на думку багатьох учених, йде за чотирма основними напрямками:

• науковим, що виражається в прагненні реалізувати на практиці наявні теоретичні і практичні знання про існуючі у природному світі зв'язки, про те, як можна уникнути їх порушення в ході виробничої діяльності людини;

• економічним - виражається в усвідомленні економічної невигідності виробничої діяльності, що руйнує оточуюче людину природне середовище;

• культурним - проявляється в прагненні зберегти природне середовище як елемент культурного середовища;

• політичним - знаходить вияв у прагненні людей створювати умови існування, відповідні гідності людини.

Екологічна свідомість має ряд особливостей, які, в свою чергу, обумовлюють специфіку її функціонування в загальній структурі суспільної свідомості. До таких особливостей слід віднести:

1) комплексний характер, що враховує особливості об'єкта відображення, екологічно мисляча людина повинна демонструвати вміння не лише усвідомлювати взаємозв'язок окремих явищ природи та наслідків людської природоперетворюючої діяльності, а й прослідковувати, в якому взаємозв'язку вони знаходяться з іншими явищами більш широкої системи, ніж та, що безпосередньо розглядається;

2) вміння охоплювати об'єкт відображення та пізнання у всій його різноякісності, гетерогенності та побачити за цією багатоманітністю деяку сутнісну єдність, важливу в екологічному відношенні;

3) здатність бачити не тільки найближчі наслідки змін, що здійснюються в природі, але й наслідки більш віддаленого порядку, бачити не тільки прямі, а й зворотні зв'язки змін, що відбуваються в природі та суспільстві.

Екологічна культура - це тип життєдіяльності людини, що успадковується, та її взаємовідносин з навколишнім середовищем, що сприяють здоровому способові життя, стійкому соціально-економічному розвитку, екологічній безпеці країни і кожної людини. Вона є засобом самоорганізації сутнісних сил людини в умовах конкретного природного середовища.

До функцій екологічної культури можна також віднести:

1) виховну - формування певних стереотипів поведінки щодо природи як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;

2) прогностичну - створення можливості передбачення наслідків людської діяльності, результатів перетворення природи;

3) регулятивну - управління ставленням суспільства до природи в процесі господарської діяльності.

Головною специфічною рисою екологічної культури є те, що вона не утворюється стихійно, а виникає шляхом формування умов, що сприяють розгортанню її принципів та спеціальним видом діяльності - екологічним вихованням. Від рівня екологічної культури людства, в першу чергу молоді, якій належить майбутнє, залежить вирішення проблеми глобальної екологічної кризи, збереження природних умов існування цивілізації.