3. Проблема визначення предмету філософії.

Людина невід’ємно пов’язана зі світом. Під предметом філософи розуміли різні речі. В кожну епоху предмет філософія завжди був різним, тобто не було чітко визначеного предмету філософія, у цьому і полягає проблема визначення предмету філософії. Предмет філософії можна визначити як „ ...система знань про світ як ціле, універсальну основу світу, місце людини у світі та смисли її існування”. Отже, предметом філософії не є окремо взяті світ або людина, а система відношень “людина – світ”. Таке уявлення про предмет філософії виникло не відразу. Впродовж тривалого часу вона сприймалась як своєрідна “цариця наук”. У Стародавній Греції поняття “філософ” було рівнозначно слову “мудрець” взагалі, тобто людина, яка має грунтовні знання в різних областях. Проте вже за часів давнини людина за допомогою філософії намагалася знайти відповіді на питання, які прийнято називати вічними : “…що таке світ і хто така людина ? Як вони співвідносяться між собою ? Чи створені вони кимось, чи залежать від когось, чи існують самі по собі ?…Чи має їхнє існування якусь мету або призначення ? Що є найбільш цінним у світі та в людському житті ?…”. Кожне нове покоління філософів по-новому розв’язує для себе ці проблеми.

Звичайно, формуваннння предмету філософії не було швидким одноразовим актом. Це був тривалий процес поступового виявлення специфічного філософського змісту, усвідомлення його окремішності від попередніх типів світогляду – міфології та релігії. Процес історичної трансформації предмету філософії обумовлений як об’єктивними, так і суб’єктивними причинами: “До об’ективних причин слід віднести стан, рівень накопичених конкретних і філософських знань про навколишній світ (природу, людину і суспільство), про духовні, в першу чергу пізнавальні особливості, можливості як окремої людини, так і суспільства в цілому. До суб’єктивних причин відносять своєрідність насамперед форми осягнення предмета філософії тим чи іншим філософом, філософською школою або течією”.

4. Система філософії та її структурні складові.

Система філософії характеризується особливістю завдань, проблематики й предмета філософії, що дає змогу виділити її важливі структурні компоненти (структуру).

Структура філософії визначається цими типами відносин між людьми і світом, природою, суспільством: 1) найважливішим розділом філософії є онтологія. Онтологія (вчення про буття) – загальна картина походження світу і людини, характер взаємозв’язків, основні закономірності. Вона вивчає найзагальніші форми буття, абстрагуючись від їх конкретного змісту. Ці форми виражаються в основних онтологічних категоріях(буття, небуття, матеріальне та ідеальне,матерія й свідомість,простір і час, рух, розвиток,перервність неперервність); 2) другим головним розділом є гнесологія. Гносеологія (вчення про пізнання) можливості пізнання людиною світу і себе, його межі, оптимальні форми і методи пізнання.можливість пізнання людиною світу та самої себе,також загальні передумови, засоби й закономірності пізнання та критерії його істинності; 3) Праксеологія (практика) ставлення людини до світу та себе з точки зору можливостей, меж і способів діяльності; 4) Аксіологія (вчення про цінності) осмислення цінностей людини і суспільства; 5) Антропологія (вчення про людину як особистість).

Існують інші філософські дисципліни: етика (вчення про добро і зло), естетика (вчення про прекрасне), логіка, соціологія, політологія, „прикладні філософії” (ф.історії, ф.права, ф.релігії, ф.політики, ф.економіки, комікативна ф.)

Філ. це система наукового знання, яка має свій предмет, методи пізнання, систему категорій і законів та задовольняє певну практичну потребу.