
- •1.Філософія як світогляд.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія.
- •3. Проблема визначення предмету філософії.
- •4. Система філософії та її структурні складові.
- •5. Основні функції філософії.
- •6. Буття та його основні форми.
- •7. Матерія та основні форми її існування. Види і властивості.
- •8. Рух (основні форми та властивості).
- •9. Простір і час (основні характеристики).
- •10. Свідомість як вища форма відображення дійсності. Рівні відображення.
- •11. Вихідні принципи гносеології.
- •12. Чуттєве пізнання та його форми.
- •13. Істина як процес.
- •14. Критерії істини.
- •15. Інтуїція та її різновиди.
- •17. Форми наукового пізнання: ідея, факт, проблема, гіпотеза, теорія.
- •18. Емпіричні методи пізнання.
- •19. Теоретичні методи пізнання.
- •16. Моральні регулятиви пізнання
- •20. Методи пізнання що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.
- •21. Праксеологія, її предмет, базові поняття, призначення.
- •22. Поняття природи (суспільство як частина природи).
- •24. Форма буття людини.
- •25. Сутність людини і сенс її життя
- •26. Проблема свободи та відповідальність людини.
- •27. Філософська антропологія.
- •28. Людина, індивід, індивідуальність, особистість.
- •29. Історичні типи взаємовідношень людини і суспільства.
- •30. Основні підходи до розуміння суспільства.
- •32. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.
- •33. Формаційна теорія суспільного розвитку к.Маркса.
- •31. Суспільство як система, що саморозвивається.
- •34. Цивілізаційні моделі розвитку а.Тойнбі.
- •35. Сутність духовного життя суспільства, суспільна свідомість
- •36. Суспільна свідомість та її структура.
- •37. Роль матеріального виробництва у житті суспільства.
- •38. Політична свідомість.
- •39. Правова свідомість.
- •40. Економіка і мораль.
- •42. Методологія.
- •43. Плюралізм філософських методологій.
- •44. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо)
- •45. Парадигма, стиль мислення, наукова картина світу.
- •46. Основні принципи діалектики.
- •47. Альтернативи діалектики.
- •48. Категорії діалектики.
- •49. Закон єдності і боротьби протилежності.
- •50. Закон взаємного переходу кількісних змін у якісні.
- •51. Проблема єдності світу.
- •52. Проблема методологічного забезпечення сучасних економічних досліджень.
- •53. Сутність духовного життя суспільства.
- •54. Культура як специфічна соціальна реальність.
- •55. Поняття цінностей та їх роль у суспільстві.
- •56. Класифікація цінностей.
- •57. Ціннісна орієнтація та її соціальна детермінація.
- •58. Соціальне прогнозування: види, типи, методи.
- •59. Проблеми сенсу і спрямованості історичного процесу.
- •60. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення.
- •61. Становлення і розвиток філософії Стародавньої Індії.
- •62. Становлення і розвиток філософії Стародавнього Китаю.
- •63. Основні риси і етапи розвитку античної філософії.
- •64. Антична філософія: космоцентризм.
- •65. «Лінія Платона» і «Лінія Демокріта» в філософії античності.
- •66. «Наївний матеріалізм» філософів Мілетської школи.
- •67. Стихійна діалектика (Геракліт).
- •68. Філософія Сократа.
- •70. Арістотель як систематизатор античної філософії та логіки.
- •71. Етика стоїків.
- •72. Основні риси філософії Середньовіччя.
- •73. Апологетика: примати віри.
- •74. Патристика: віра для розуміння.
- •75. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм і реалізм).
- •76. Томізм та проблема гармонії віри з розумом.
- •77. Основні риси філософії Відродження.
- •78. Діалектика доби Відродження (Микола Кузанський).
- •79. Соціальні-політичні поглади мислителів доби Відродження.
- •80. Філософія Реформації (м. Лютер та ж. Кальвін).
- •81. Натурфілософія доби Відродження (м. Копернік, д. Бруно).
- •82. Передумови та основні риси філософії Нового часу.
- •83. Емпірична філософія ф Бекона.
- •84. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів р. Декарта.
- •85. Соціально-філософська концепція т.Гоббса.
- •86. Натуралістичній пантеїзм б. Спінози.
- •87. Монадологія в.Лейбніца.
- •88. Британське просвітництво (Дж. Локк).
- •89. Французьке просвітництво (ж.-ж. Руссо, Вольтер).
- •90. Німецьке просвітництво.
- •92. Етичні погляди і. Канта.
- •93. Антропологічна філософія л. Феєрбаха.
- •94. Метод і система філософії г. Гегеля
- •95. Філософія історії г. Гегеля.
- •96. Громадянське суспільство і правова держава у філософії г.Гегеля.
- •97. Позитивізм і неопозитивізм.
- •98. Філософія ірраціоналізму.
- •99. "Філософія життя'" (а. Шопенгауер, ф. Ніцше).
- •100. Прагматизм.
- •101. Філософія марксизму (діалектичний та історичний матеріалізм).
- •102. Екзистенціалізм.
- •103. Фрейдизм.
- •104. Неофрейдизм.
- •105. Герменевтика.
- •106. Неотомізм.
- •107. Філософська антропологія.
- •108. Дискурс постмодерну: головні риси.
- •109. Філософія Київської Русі.
- •110. Українська філософська думка доби відродження.
- •111. Роль Києво-Могилянської академії у розвитку української філософії.
- •112. Філософські погляди г.Сковороди.
- •113. Університетська філософія в Україні хviii ст. – поч. Хіх ст. (м. Костомаров, п. Куліш).
- •114. "Філософія серця" п.Юркевича.
- •115.Філософські ідеї т.Г.Шевченка
- •116. І.Я.Франко про українську національну ідею.
- •117. Філософські погляди в.І.Вернадського.
- •118. Консерватизм соціально-філософських поглядів в.Липинського.
- •119. Соціально-філософські погляди д.Донцова.
- •120. „Філософія переживання” л.Українки.
32. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.
Природа є необхідною передумовою функціонування та розвитку суспільства. При цьому природні умови можуть або сприяти розвитку суспільства, або певною мірою гальмувати його
Природні умови впливають на суспільство передусім своїми процесами, явищами, силами, як постійними (наприклад, склад атмосфери і води, припливи й відпливи), так і тимчасовими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магнітних полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередковано, тобто самі собою й за участю людей.
Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копалин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом — і Космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов'язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються у біосфері.
Природним процесом є також зростання народонаселення як потреба суспільства. Без нього, як відомо, неможливий висхідний розвиток людства. У цьому розумінні це процес суспільний, соціальний. Але водночас він містить у собі і яскраво виражені риси природного процесу, адже витоки зростання народонаселення — у механізмі функціонування сім'ї як природного об'єднання чоловіка і жінки. І, ймовірно, процес зростання народонаселення пов'язаний із загальними законами розвитку популяції людини в цілому.
33. Формаційна теорія суспільного розвитку к.Маркса.
Марксистська філософія поставила людину в центр філософського знання, заклавши основні принципи діалектико-матеріалістичного розуміння. Марксизм звернув увагу на те, що людське самопізнання — це нескінченний процес, а прояви сутності людини багатогранні: вона думає, радіє, ненавидить, любить, страждає, постійно чогось жадає, досягає бажаного й, не задовольняючись цим, прагне до нової мети, ідеалів. Визначаючи сутність людини, діалектико-матеріалістична філософія звернула увагу на те, що людина — розумна істота, є суб'єктом праці, суспільних відносин і спілкування. Праця є визначальною умовою становлення й розвитку людини. Працюючи, людина створює світ матеріальної та духовної культури, який твориться нею так само, як і культура творить особистість.
31. Суспільство як система, що саморозвивається.
Розділ філософії, в якому вивчаються якісні характеристики суспільства, його закони, соціальні ідеали, розвиток і перспективи, називається соціальною філософією. Особливістю предмета соціальної філософії є те, що вона вивчає не окремі проблеми суспільного життя, а суспільство загалом як систему, що саморозвивається. Соціальна філософія стала формою самосвідомості людської цивілізації, відповіддю на одвічні питання про причини існування та розвитку суспільства, спрямованості цього процесу, створення сприятливих соціальних умов для реалізації людиною її потреб та інтересів.
Як дисципліна соціальна філософія виокремилась у XIX ст. завдяки працям К. Сен-Симона, О. Конта, К. Маркса і Ф. Енгельса. Водночас виокремилася соціологія, яка зосередила свою увагу на конкретних проблемах суспільного життя. У XX ст. проблемами соціальної філософії переймалися О. Шпенглер, А. Берґсон, Ж.-П. Сартр, М. Гайдегтер, Т. Парсонс, К. Поппер, М. Вебер.
У соціальній філософії суспільство зазвичай визначають як систему життєдіяльності людей, об'єднаних територією проживання, епохою, традиціями та культурою. Суспільство стає об'єктивною реальністю, формою існування суспільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. У вузькому сенсі цим поняттям позначають конкретний тип соціальної організації як системи, що саморозвивається.
Середовищем існування суспільства є природа. Людина пізнає й трансформує природу з метою реалізації своїх потреб та інтересів, постійно обмінюється речовиною та енергією. У результаті створюється «друга природа» — культура, що віддзеркалює об 'єктивну суперечливу взаємодію природи й суспільства.
Основними елементами суспільства як системи, що саморозвивається, є ті сфери, в яких реалізується діяльність людей, спрямована на збереження, розширення та самовідтворення процесу життя. Соціальна філософія пропонує виокремлювати такі сфери суспільного життя, як економічну, політичну, соціальну та духовну.
Економічна сфера життя суспільства є базовою, визначальною. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини. Економічна сфера існує в таких формах:
1)економічний простір — середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини;
2)діяльність інститутів управління економікою",
3)спосіб виробництва матеріальних благ, до якого належать продуктивні сили та виробничі відносини.