32. Роль народонаселення і природних умов у розвитку суспільства.

Природа є необхідною передумовою функціонуван­ня та розвитку суспільства. При цьому природні умови мо­жуть або сприяти розвитку суспільства, або певною мірою гальмувати його

Природні умови впливають на суспільство передусім свої­ми процесами, явищами, силами, як постійними (наприклад, склад атмосфери і води, припливи й відпливи), так і тимча­совими, поодинокими (метеорити, зміна географічних і магніт­них полюсів та ін.), які діють і безпосередньо, й опосередко­вано, тобто самі собою й за участю людей.

 Водночас природні передумови забезпечують можливість довготривалого існування і розвитку суспільства потрібними йому резервами. До них можна віднести запаси корисних копа­лин та енергетичних ресурсів Землі, а з часом — і Космосу, ресурси води та кисню в атмосфері тощо. Іншими словами, людство нерозривно пов'язане і залежить від матеріально-енергетичних ресурсів та процесів, що відбуваються у біосфері.

Природним процесом є також зростання народонаселен­ня як потреба суспільства. Без нього, як відомо, неможли­вий висхідний розвиток людства. У цьому розумінні це про­цес суспільний, соціальний. Але водночас він містить у собі і яскраво виражені риси природного процесу, адже витоки зростання народонаселення — у механізмі функціонування сім'ї як природного об'єднання чоловіка і жінки. І, ймовір­но, процес зростання народонаселення пов'язаний із загаль­ними законами розвитку популяції людини в цілому.

33. Формаційна теорія суспільного розвитку к.Маркса.

Марксистська філософія поставила людину в центр філософського знання, заклавши основні принципи діалектико-матеріалістичного розуміння. Марксизм звернув увагу на те, що людське самопізнання — це нескінченний процес, а прояви сутності людини багатогранні: вона думає, радіє, ненавидить, любить, страждає, постійно чогось жадає, досягає бажаного й, не задовольняючись цим, прагне до нової мети, ідеалів. Визначаючи сутність людини, діалектико-матеріалістична філософія звернула увагу на те, що людина — розумна істота, є суб'єктом праці, суспільних відносин і спілкування. Праця є визначальною умовою становлення й розвитку людини. Працюючи, людина створює світ матеріальної та духовної культури, який твориться нею так само, як і культура творить особистість.

31. Суспільство як система, що саморозвивається.

Розділ філософії, в якому вивчаються якісні характеристики суспільства, його закони, соціальні ідеали, розвиток і перспективи, називається соціальною філософією. Особливістю предмета соціальної філософії є те, що вона вивчає не окремі проблеми суспільного життя, а суспільство загалом як систему, що саморозвивається. Соціальна філософія стала формою самосвідомості людської цивілізації, відповіддю на одвічні питання про причини існування та розвитку суспільства, спрямованості цього процесу, створення сприятливих соціальних умов для реалізації людиною її потреб та інтересів.

Як дисципліна соціальна філософія виокремилась у XIX ст. завдяки працям К. Сен-Симона, О. Конта, К. Маркса і Ф. Енгельса. Водночас виокремилася соціологія, яка зосередила свою увагу на конкретних проблемах суспільного життя. У XX ст. проблемами соціальної філософії переймалися О. Шпенглер, А. Берґсон, Ж.-П. Сартр, М. Гайдегтер, Т. Парсонс, К. Поппер, М. Вебер.

У соціальній філософії суспільство зазвичай визначають як систему життєдіяльності людей, об'єднаних територією проживання, епохою, традиціями та культурою. Суспільство стає об'єктивною реальністю, формою існування суспільного буття, що має внутрішню структуру, цілісність, закони та спрямованість розвитку. У вузькому сенсі цим поняттям позначають конкретний тип соціальної організації як системи, що саморозвивається.

Середовищем існування суспільства є природа. Людина пізнає й трансформує природу з метою реалізації своїх потреб та інтересів, постійно обмінюється речовиною та енергією. У результаті створюється «друга природа» — культура, що віддзеркалює об 'єктивну суперечливу взаємодію природи й суспільства.

Основними елементами суспільства як системи, що саморозвивається, є ті сфери, в яких реалізується діяльність людей, спрямована на збереження, розширення та самовідтворення процесу життя. Соціальна філософія пропонує виокремлювати такі сфери суспільного життя, як економічну, політичну, соціальну та духовну.

Економічна сфера життя суспільства є базовою, визначальною. Вона охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну та використання матеріальних благ, а також продуктивні сили й виробничі відносини. Економічна сфера існує в таких формах:

1)економічний простір — середовище, в якому здійснюється господарська діяльність людини;

2)діяльність інститутів управління економікою",

3)спосіб виробництва матеріальних благ, до якого належать продуктивні сили та виробничі відносини.