22. Поняття природи (суспільство як частина природи).

Природа це усе те, що існує, Всесвіт, у якому суспільство є часткою природи та сукупність умов існування людської спільноти.

Однією з найважливіших проблем соціальної філософії с суперечлива взаємодія суспільства й природи. Усебічна оцінка кризових явищ у взаємодії суспільства й природи, теоретичне обгрунтування захо¬дів, необхідних для підтримки природи в здоровому стані (який сприятиме розвитку життя), — саме з головних завдань соціальної філософії» а разом з нею й соціальної екології, яка в розв'язанні власних завдань спирається на теорію взаємодії суспільства й природи.

У філософії» поняття «природа» має три основні аспекти ви¬значення: по-перше, використовується для позначення походжен¬ні предмета, його першопричини, сутності; по-друге, це поняття використовується для позначення форм існування матеріального світу, на противагу духовним явищам і феноменам культури; по¬трете, природа є об'єктом дослідження природознавства. Роз¬кривають зміст категорії природи такі поняття, як біосфера, географічне середовище, ноосфера.

Біосфера — сфера існування живих організмів (оболонка Землі, наповнена життям). Це цілісний взаємозв'язаний організм, який охоплює рослинний, тваринний, підводний і надводний світи.

Географічне середовище — частина неживої природи й біо¬сфери, з якою людина безпосередньо взаємодіє і яка є умовою іс¬нування людства в певний історичний період.

Ноосфера — сфера взаємодії суспільства та природи, в межах якої розум стає головним чинником розвитку.

23. Взаємодія природи і суспільства.

Взаємодія суспільства і природи має певну історію, позначену складністю, суперечливістю представлених учень, ідей, концеп¬ці. Відомо, що в первісному суспільстві людина була майже повністю «розчинена» в природі, характерною рисою від¬носин «людина — природа» було одухотворення природи. Первісна людина не протиставляла себе природі, була її частиною, хоча загалом природа була ворожою їй силою, і тому виникла по¬треба встановити гармонійні відносини, аби уникнути зла з боку природи.

Розв'язання проблеми взаємодії природи й суспільства було запропоновано в добу античності. Античні філософи вважали, що сама природа як ідеал досконалості містить Логос — еталон ор¬ганізації життя, і тому сприймалась як найкраща форма життя. Матеріальне виробництво використовувало лише деякі «безпосе¬редньо» виокремлені з природи предмети й засоби виробництва, що не порушувало на планетарному рівні рівномірного характеру взаємодії «людина — біосфера». Природа й людина в античному світі були неподільні як космічне ціле.

У епоху Середньовіччя християнство вважало природу уособ¬ленням матеріального («гріховний низ», який протистоїть нема¬теріальному духу). Матеріальна природа не вічна, мінлива, над нею стоїть незмінний і вічний дух. Людина, яка розвивала свої духовні сили, мала не зливатися з природою, а навпаки, прагнула керувати нею. Головною ідеєю Середньовіччя що¬до природи було не злиття з нею, а піднесення над нею. У епоху Відродження вчені знову звернули увагу на цінність античних ідеалів тлумачення природи й усього матеріально-природного як уособлення гармонії та досконалості. Новий час породив феномен науки, природа стала об'єктом наукових досліджень. На зміну пізнавальному ставленню до природи прийшло практичне. Була висунута теза про необхідність підкорення природи, панування над нею, якого можна досягти за допомогою використання наукових знань.

Використання науково-технічних засобів виробництва (складних знарядь праці та машин) значно обмежило можливість при¬роди впливати на людину (суспільство), водночас антропогенний вплив людини на природу подвоївся. Природа стала сприйматися не як самостійна реальність, а як сировинний додаток щодо задо¬волення людських потреб. Науково-технічна революція в сотні разів збільшила можливості негативного антропогенного впливу, що призвело до гострих проблем в екологічній сфері, які транс¬формувалися в екологічну кризу.

Людина, створюючи все нові і нові засоби оволодіння приро¬дою, втратила не лише цілі й зміст цього процесу, а й почасти ін¬стинкт самозбереження. Антропогенний вплив веде до повної лік¬відації біосфери й водночас природного середовища існування людини як виду.