20. Методи пізнання що використовуються як на теоретичному, так і на емпіричному рівні.

На емпіричному і теоретичному рівнях використовують такі логічні методи, як аналіз – синтез, індукція – дедукція, абстрагування, узагальнення, ідеалізація, аналогія спостереження, опис, експеримент.

Аніліз - реальний або уявний поділ предмета на складники,мислене вичлененя окремих ознак предмета та розгляданя іх як елементів цілого; синтез - обєднання нового об’єкта,мислене поєднання окремих ознак предмета що були утворення внаслідок синтезу; індукція - рух думки від одиничного факту до узагальненого висновку; дедукція - рух процесу пізнання від узагальненого факту до одиничного; абстрагування - процес уявного відсторонення від низки властивостей і відносин об’єкта з одночасним виокремленням тих властивостей,які цікавлять дослідника(насамперед суттєвих); узагальнення - процес установлення загальних властивостей та ознак предмета,тісно пов'язаний з абстрагуванням; ідеалізація - процедура мислення, створення абстрактних ідеалізованих об’єктів, які загалом не реалізуються в дійсності, ці об’єкти не є фікцією, вони слугують засобом аналізу й побудови теоретичних уявлень про світ; аналогія – установлення подібності в деяких сторонах,властивостях між нетотожними предметами та об’єктами; експеримент - це активний спосіб вивчення предметів та явищ,завдяки якому відтворюється об’єкт пізнання в штучно створених умовах його існування; опис (процедура фіксованого спостереження або експерименту за допомогою спеціальних схем що використовують в окремій науці).

Ці рівні тісно між собою взаємозалежні: теоретичне дослідження будується на основі знань, фактів, виявлених у процесі вивчення реальної дійсності. Емпіричний рівень дозволяє вивчати реальну дійсність, виявляти нові факти і явища, і на основі їхній будувати узагальнення, робити висновки, давати практичні рекомендації. На теоретичному рівні висуваються загальні закономірності, що дозволяють пояснити взаємозв'язок раніше відкритих фактів і явищ, формулювати закони, на основі яких можливо пророчити розвиток майбутніх подій. Це лише загальна схема наукових досліджень, відкриття нових наукових законів. Перехід від емпіричного рівня до теоретичного означає якісний стрибок у знанні.

21. Праксеологія, її предмет, базові поняття, призначення.

Праксеологія(грецьк.-дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій. Заснув. Президентом Польщі т. Контрабинським і є одним із методів суч. Соціолог. Досліджень. Праксеологія вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва. Пракс-я - направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш. Поняття Пракс-ї протилежне поняттю регрес.

Першим твором, присвяченим праксеологічній проблематиці, були "Практичні нариси" (1913), а узагальнюючою працею, присвяченою цій тематиці, став «Трактат про добру роботу», що з'явився в 1955 р. Слід також додати, що починаючи з 1913 р. до появи в 1955 р. «Трактату» Котарбінський опублікував ряд робіт, присвячених питанням праксеології.

У витоках праксеології як науки знаходиться наступна зауважена Котарбінським обставина: в різних областях науки і буденного життя виникають питання, що стосуються способів ефективної діяльності, отримання відповідей на ці питання, а також випрацювані різних понять, які дозволяють ставити такі питання і відповідати на них. Часто трапляється так, що у межах розгляду часткових питань формулюються загальні твердження теоретичного характеру, або ж загальні рекомендації, що виходять поза сферу застосування тієї дії, яка є предметом дослідження. Тоді виникає необхідність в узагальнюючій дисципліні, яка розглядала б проблеми ефективної діяльності на відповідному теоретичному рівні. В "Практичних нарисах" передбачувана теоретична дисципліна називалася "загальною практикою", а також "загальною теорією дій", але кінець кінцем Котарбінський зупинився на назві "Праксеологія".

Звикло праксеологію відносять до розряду не теоретичних, а практичних дисциплін. Методологією цих дисциплін Котарбінський займався ще до війни, тобто до остаточного формування проекту праксеології. В "Елементах" він розрізняв дослідницькі дисципліни, метою яких є отримання нового знання, і практичні дисципліни, задачі яких полягають в проектуванні. Проектування полягає в обдумуванні дій, отриманих продуктів і результатів з огляду умов, необхідних для їх виконання і отримання. Прикладами практичних дисциплін служать всі інженерні спеціальності. Практичним (і, звичайно, теоретичним) дисциплінам Котарбінський протиставив т.зв. критичні дисципліни, наприклад, естетику, яка займається пошуком правильних емоційних оцінок, а також т.зв. нормативні дисципліни, наприклад, нормативну етику, яка вивчає часткові оцінки, зокрема, з огляду їх цінності. Проблематика критичних і нормативних дисциплін в даному контексті не істотна і обговорюється лише з урахуванням критерію, який дозволяє їх відрізнити від дисциплін практичних. Котарбінський розрізняє властиві норми і нормативні приписи. Властиві норми, наприклад, не "вбивай" взагалі не є ні істинними, ні хибними і тому не підлягають обґрунтуванню. Інакшою є справа з нормативними реченнями. Їм завжди властивий інформативний характер і вони підлягають обґрунтуванню, у тому числі і за допомогою наукових знань. У свою чергу, нормативні речення діляться на предметні і емоційні. Критерій останньої дистинкції Котарбінський не подає, обмежуючись відповідними прикладами. Нормативне предметне речення демонструється таким формулюванням: "щоб стало так-то і так, необхідна (достатня) така і така дія", тоді як формулювання "така і така дія була б огидною" відноситься до одного з видів нормативно-емоційних речень. З розгляду наведених прикладів можна зробити висновок, що підставою для висловлення предметно-нормативних речень є події, поєднані причинно-наслідковим зв'язком, тоді як підставою для висловлення нормативно-емоційних речень служать акти оцінювання. На жаль, про ці останні Котарбінський розгорнуто не пише, що утрудняє реконструкцію його етичних поглядів.