2. За об’єктами:

- товарний – надається в основному продавцями покупцям або безпосередньо у вигляді постачання товару, або призначений для оплати товару, який надається фірмою-продавцем;

- грошовий – надається в основному банками у грошовій формі;

- комерційний – товарна форма кредиту, що характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами підприємницької діяльності;

- банківський – надається банками суб’єктам кредитування всіх форм власності на умовах тимчасового користування, обумовлених кредитним договором. Основними принципами є забезпеченість, поверненість, дотримання строків, цільове використання;

- консорціумний – надається позичальнику банківським консорціумом. Кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору;

- споживчий - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

3. За забезпеченням:

- забезпечений – надається під будь-які цінності (товари, векселі, цінні папери тощо);

- бланковий – видається під зобов’язання боржника погасити кредит в строк; зазвичай оформлюється соло-векселем з одним підписом позичальника;

4. За строками:

- короткостроковий – до 1 року;

- середньостроковий – від 1 до 5 років;

- довгостроковий – понад 5 років;

- прострочений – кредит, за яким закінчився строк повернення, встановлений в кредитному договорі;

- відстрочений – кредит, строк повернення за яким перенесено на прохання позичальника на пізнішу дату. Відстрочка погашення кредиту оформлюється додатковою угодою до основного кредитного договору та супроводжується, як правило, встановленням більш високої процентної ставки. До відстрочених кредитів відносяться пролонговані кредити.

5. За ступенем ризику:

- кредитна лінія – угода банка-кредитора надати кредит в майбутньому в розмірах, що не перевищують раніше обумовлені розміри, на визначений строк без додаткових спеціальних переговорів;

- овердрафт – кредит, що надається на поточний рахунок позичальника зі стійким фінансовим станом на певний період часу для фінансування господарської діяльності підприємства.

6. За способами надання:

- одноразово – у визначений строк у повному розмірі;

- в розстрочку – надається кількома виплатами;

- достроково – за вимогою кредитора або за заявою позичальника;

- з регресією платежів – часткова виплата у визначені строки.

7. За метою використання:

- фінансування оборотних активів;

- фінансування необоротних активів.

Нині найпоширенішим видом кредитів в Україні є банківський кредит і підприємство за такого виду кредитування виступає в ролі позичальника.

До кредитно-гарантійних послуг, що надаються підприємствам банками належать:

• акцептний кредит

• авальний кредит.

Акцептний кредит – це позика, яка передбачає акцептування банком інкасованої підприємством-позичальником брати за умови, що підприємство надає у розпорядження банку вексель до настання строку його оплати.

Авальний кредит – це позика, при якій банк бере на себе відповідальність за зобов’язаннями підприємства у формі гарантії або поручительства, тобто умовне платіжне зобов’язання. За авальний кредит банк одержує комісійні залежно від виду вимог, що випливають із гарантії та терміну дії. За наданий кредит стягується також процент за діючими ставками.

Факторинг – це послуги кредитного характеру, що надаються банками підприємством, тобто система фінансування, за умовами якої підприємство-постачальник товарів передає короткострокові вимоги по торговельних операціях комерційного банку. Факторингові операції включають кредитування у формі попередньої оплати торгових вимог, ведення бухгалтерського обліку клієнта, зокрема обліку реалізації продукції, страхування клієнта від кредитного ризику, інкасації заборгованості клієнту.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку з листом, клопотанням чи заявою. У зазначених документах вказується необхідна сума креди­ту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо рахунки позичальника відкриті в іншому банку, то він надає в банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком довідку про залишки коштів на рахунках і наявність заборгованості за позичками.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей за контрактами чи угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, що стосуються операцій, надходженнями від яких передбачається погашення кредиту.

Комерційний банк вивчає і аналізує діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Фінансовий стан позичальника оцінюється за показниками ліквідності, фінан­сової сталості, складу і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованості, рентабельності, грошових надходжень. Ставка відсотка залежить від облікової ставки НБУ на дату укладання кредитного договору і від ступеня ризику, який несе банк, надаючи кредит певному клієнту.

Взаємовідносини між банком і позичальником регламентується кредитним договором, що укладається у письмовій формі. У кредитному договорі визначаються права, обов'язки та відповідальність сторін, які не можуть бути змінені в односторонньому порядку. За кредитним договором банк бере на себе зобов'язання надати у розпорядження позичальника на узгоджений термін певну суму коштів, а позичальник бере на себе зобов'язання використати кошти на цілі, обумовлені договором, повернути банку основну суму боргу і відсотки в узгоджений арок, а також сплатити збори і комісійні, пов'язані з отриманням кредиту.

Відсотки і комісійні, які банк стягує з клієнта, є компенсацією за право ви­користання певної суми коштів упродовж визначеного терміну. їх розмір, по­рядок, строки нарахування і сплати, а також механізм відшкодування обумов­люються кредитним договором.

У кредитному договорі банк бере на себе зобов'язання надати в розпорядження позичальника на певний період деяку суму грошей, а позичальник, в свою чергу, бере на себе зобов'язання:

1. використовувати позичені кошти на умовах і в цілях, визначених договором;

2. платити всі збори у зв'язку з одержаним кредитом;

3. повернути основну суму боргу і відсотки в обумовлений період часу.

Кредитним договором визначаються:

• сторони договору;

• основні обов'язки сторін;

• сума кредиту;

• графік погашення кредиту і відсотків;

• ставка відсотка та умови, за яких вона може бути змінена;

• умови використання кредиту позичальником;

• вид забезпечення кредиту;

• відповідальність позичальника за невиконання в зазначений арок своїх зобов'язань за кредитним договором;

• зобов'язання позичальника надавати банку інформацію і необхідні доку­менти, що підтверджують фінансовий і діловий стан підприємства;

• право банку проводити перевірку цільового використання кредиту та наявність і умови зберігання заставленого майна;

• порядок припинення дії кредитного договору.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Забезпеченнями кредиту можуть бути: застава, поручництво, гарантія та інші форми зобов'язань, прийняті у банківській практиці. Кредитний ризик може також забезпечуватися страхуванням. Для більшої надійності зазначе­них видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк-гарант (поручитель, страхова організація) - позичальник.

Однак основною гарантією погашення кредиту є поточна та майбутня фінан­сова стабільність позичальника, а також позитивні грошові потоки від проекту, який позичальник має намір фінансувати. При прийнятті рішення про надання кредиту, перш за все, оцінюється ступінь ризику, а не якість забезпечення. Отже, банк проводить політику пріоритетності якості об'єкта кредитування над забезпеченням кредиту.

При погашенні заборгованості в першу чергу сплачуються відсотки за кори­стування кредитом, потім – прострочена заборгованість, решта спрямовується на погашення основної суми кредиту.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичаль­ником з поточних рахунків. Якщо поточні рахунки позичальника відкриті в іншому банку, погашення основної суми кредиту та сплата відсотків здійсню­ються платіжними дорученнями позичальника або платіжною вимогою бан­ку – за умови визнання боргу позичальником.

У разі неможливості погашення заборгованості в зазначений термін за про­ханням позичальника і за згодою банку повернення кредиту переноситься на новий строк. Така операція називається пролонгацією кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до основного кредитного догово­ру. При цьому за використання такого відстроченого кредиту банком уста­новлюється підвищена ставка відсотка.

При несвоєчасному погашенні боргу за кредит, сплаті відсотків (комісій) і відсутності домовленості відстрочення погашення кредиту банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

У разі неможливості сплати боргу позичальником його сума стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Після повного погашення основної суми кредиту і відсотків кредитна справа закривається і передасться в архів.

Об'єктами довгострокового банківського кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення діючих основ­них фондів, на нове будівництво, на приватизацію та інше.

Згідно з П(С)БО 2 «Баланс» довгострокові кредити банків - це сума заборгованості підприємства банкам за отриманими від них позиками, яка не є поточним зобов'язанням.

Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов'язання» довгострокове зобов'язання за кре­дитною угодою (якщо угода передбачає погашення зобов'язання на вимогу кре­дитора (позикодавця) у разі порушення певних умов, пов'язаних з фінансовим станом позичальника), умови якої порушені, вважається довгостроковим, якщо:

• позикодавець до затвердження фінансової звітності погодився не вимагати погашення зобов'язання внаслідок порушення;

• не очікується виникнення подальших порушень кредитної угоди протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Облік розрахунків за довгостроковими позиками банків та іншими залуче­ними позиковими коштами, що не є поточними зобов'язаннями, ведеться на рахунку 50 «Довгострокові позики».

За кредитом рахунка 50 «Довгострокові позики» відображаються суми одер­жаних довгострокових позик, а також переведення до їх складу короткостроко­вих (відстрочених) позик, за дебетом - погашення заборгованості за ними та переведення до поточної заборгованості за довгостроковими зобов'язаннями.

Рахунок 50 «Довгострокові позики» має такі субрахунки:

501 «Довгострокові кредити банків у національній валюті»

502 «Довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

503 «Відстрочені довгострокові кредити банків у національній валюті»

504 «Відстрочені довгострокові кредити банків в іноземній валюті»

505 «Інші довгострокові позики в національній валюті»

506 «Інші довгострокові позики в іноземній валюті».

На субрахунках 505, 506 відображаються суми довгострокової заборгова­ності щодо зобов'язання із залучення позикових коштів (крім кредитів банків).

Для узагальнення інформації про стан розрахунків за поточними зобов’язаннями переведеними зі складу довгострокових при настанні строку погашення протягом 12 місяців з дати балансу призначено рахунок 61, який має субрахунки:

611 – поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті;

612 – поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в іноземній валюті.

За кредитом рах. 61 відображається та частина довгострокових зобов’язань, яка підлягає погашенню протягом 1-го року з дати балансу, за дебетом – погашення поточної заборгованості, її списання тощо.

Аналітичний облік поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями ведеться за кредиторами та видами заборгованості.

Аналітичний облік довгострокових позик ведеться за банками в розрізі кожного кредиту, окремо по терміну погашення.

Довгострокові зобов'язання відображаються у Балансі підприємства за теперішньою вартістю.

Короткострокові кредити банків - це сума поточних зобов'язань підприє­мства перед банками за отриманими від них позиками.

Короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу і не забезпечені надходженням коштів у відповідному періоді.

Облік розрахунків за кредитами банків у національній та іноземній валютах, арок повернення яких не перевищує дванадцяти місяців з дати балансу, та за позиками, термін погашення яких минув, ведеться на рахунку 60 «Коротко­строкові позики».

За кредитом рахунка 60 «Короткострокові позики» відображаються суми одержаних кредитів (позик), за дебетом - сума їх погашення та переведення до довгострокових зобов'язань у разі відстрочення кредитів (позик).

601 «Короткострокові кредити банків у національній валюті»

602 «Короткострокові кредити банків в іноземній валюті»

603 «Відстрочені короткострокові кредити банків у національній валюті»

604 «Відстрочені короткострокові кредити банків в іноземній валюті»

605 «Прострочені позики в національній валюті»

606 «Прострочені позики в іноземній валюті».

Аналітичний облік короткострокових кредитів банків ведеться за позико­давцями (банками) у розрізі кожного кредиту (позики) окремо та строками їх погашення.

Заборгованість підприємства за короткостроковими кредитами банків відоб­ражається в Балансі у складі його поточних зобов'язань (розділ IV Пасиву, рядок 500).

Тема «Облік вексельних операцій»

Вексель – це складне за встановленою законом формою безумовне письмове боргове грошове зобов’язання, видане однією стороною (векселедавцем) іншій стороні (векселеутримувачу).

Основним документом, який визначає умови і порядок випуску і обігу цінних паперів, є ЗУ «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.1991р. №1201 – ХІІ, ст..3 якого вексель відносить до цінних паперів.

Відповідно до цього Закону вексель – це цінний папір, який посвідчує безумовні грошові зобов’язання векселедавця сплатити після настання терміну певну суму грошових коштів власнику векселя (векселедержателю). Векселі застосовують у випадках, коли необхідно провести відстрочку платежу, або коли є потреба оперативно провести фінансову операцію.

Відповідно до законодавства в Україні вексельний обіг має наступні особливості:

• Використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, індосантами і авалістами можуть юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, котрі визначаються такими відповідно до чинного законодавства України.

• Векселі можуть видаватися тільки для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи і надані послуги за винятком векселів Мінфіну, НБУ і комерційних банків України.

• У господарському обліку можуть використовуватися прості і переказні векселя.

• Вексельний бланк може заповнюватись як друкарським так і недрукарським способами.

• Сума платежу за векселем обов’язково зазначається цифрами і літерами.

• Вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи і засвідчується печаткою.

По характеру векселі можуть бути необоротні або оборотні, тобто довгострокові або поточні. Векселі отримані становлять активи підприємства, векселі видані – його зобов’язання.

Якщо у векселі необумовлений час, вважається, що він повинен бути пред’явлений до платежу протягом року від дати складання.

Векселі можуть видаватися:

• на строк більше 1 року або тривалості операційного циклу – довгострокові векселі;

• на строк менше 1 року або тривалості операційного циклу – короткострокові векселі.

За формою та способом використання векселі поділяють на: прості і переказні.

В простому векселі (соло) беруть участь дві сторони: векселедавець і векселеотримувач. В ньому фіксується безумовне зобов’язання векселедавця сплатити вказану суму пред’явнику векселя або особі, вказаній у векселі через певний час.

Переказний вексель (трата) є письмовим документом, що містить безумовний наказ векселедавця платнику сплатити вказану суму грошових коштів у визначений термін у зазначеному місці отримувачу або за його наказом.

В операціях з переказними векселями беруть участь три особи:

- векселедавець (трасант);

- векселеотримувач (ремітент);

- платник (трасат).

Переказний вексель виписується кредитором, тобто постачальником (трасантом). Він містить наказ векселедавця платнику (трасанту) сплатити пред’явнику пред’явнику векселя (ремітенту) певну суму у казаний у векселі термін . Переказний вексель має бути акцептований платником (гарантом) і тільки в цьому разі він набуває юридичну силу.

Переказний вексель за сутністю є борговою розпискою. Він призначений для переміщення цінностей з розпорядження однієї особи в розпорядження іншої.

Будь-який переказний вексель може бути переданий шляхом індосаменту, тобто передавального надпису на векселі. Індосамент має бути простим і нічим необумовленим. Індосамент має бути написаний на переказному векселі або на приєднаному до нього аркуші та підписаний особою, що володіє векселем на підставі індосаменту – індосаментом. Особа, в якої знаходиться переказний вексель, вважається законним векселеотримувачем.

Переказний вексель може до настання строку платежу бути пред’явлений векселеотримувачем для акцепту платнику за місцем його проживання. Акцепт – це згода платника на оплату переказного векселя.

Платіж за переказним векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль.

Вексельне поручництво (аваль). Вексельне право передбачає, що платіж за векселем може бути забезпечений повністю або в частині вексельної суми через аваль. Це забезпечення дається третьою особою (звичайно банком) або однією з осіб, яка підписала вексель як за векселедавця, так і за кожну зобов’язану за векселем особу.

Аваль – вексельна порука, у силу якої особа (аваліст), яка здійснила її, переймає на себе відповідальність за виконання зобов’язання будь – якою зобов’язаною за векселем особою – акцептантом, векселедавцем, індосантом.

Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому іншому етапі його обігу.

Умовно всі векселі можна поділити на:

Відсотковий і «безвідсотковий» векселі. Таке розділення векселів носить умовний характер. За природою всі векселі відсоткові, тому що обслуговують комерційний кредит, який завжди платний.

В Україні найбільше поширення отримали так звані «безвідсоткові» векселі, які на відміну від відсоткових, що вказують суму платежу і ставку нарахування відсоткові, включають суму відсотків у свою номінальну вартість. Наслідком цього є вища ціна товару, що реалізується за вексель, ніж за грошові кошти. Використовуючи такий вексель, кредитор отримує кошти, які дорівнюють теперішній вартості номінальної суми векселя. При цьому ставка дисконтування дорівнює фактичній ставці відсотка. Іноді безвідсотковий вексель називають дисконтова ним.

В залежності від мети і характеру здійснених операцій розрізняють наступні векселі:

- казначейські – випускаються державою з метою одержання додаткових джерел фінансування державних потреб, реалізується переважно серед банків та інших кредитних установ.

- комерційні – видаються позичальниками під заставу товару (виконання робіт і послуг) він засвідчує купівля – продаж товарів в кредит;

- фінансовий – випуском і розміщенням даних векселів займаються банки та кредитні організації, використовується не для оплати заборгованості, а для мобілізації грошових коштів;

- дружній – вексель виданий однією особою іншій без наміру векселедавця провести по ньому платіж, а з метою одержання коштів шляхом взаємного обліку векселів в банку (можуть видавати партнерам, що безумовно довіряють один одному);

- бронзовий – вексель, який не має майнового забезпечення і видача якого має на меті штучне збільшення боргів особи у разі її неплатоспроможності. Таким можуть створюПАТись фальшиві кредитори, за рахунок яких частка майна, яка поправу належить справжнім кредиторам, може зберігатись у особи, яка збанкрутувала;

- доміцильований – вексель, що має умову про сплату третьою особою певному місці (місці проживання);

- забезпечений – зберігається на депонованому рахунку позичальника, не призначений для обігу і береться у випадку існування довгострокової заборгованості, а позичальник не є обов’язковим і надійним.

Вексель має матеріальний носій – бланк векселя. Облік бланків векселів ведеться на позабалансовому рахунку. 08 «Бланки суворого обліку».

В бухгалтерському обліку бланки векселів відображаються на підставі платіжно – прибуткових документів відображаються на рахунку. 209 «Інші матеріали».

Вексель належить до категорії суворо формальних документів. Жодного виправлення у векселях не допускається. У випадку недотримання чітко встановленої форми векселя останній втрачає силу.

У простому векселі обов’язковми реквізитами є: подвійна вексельна мітка «Простий вексель»; місце і дата видачі; сума боргового зобов’язання; строк та місце платежу; найменування кредитора; підпис позичальника. Окремо від суми може зазначатися зобов’язання по сплаті відсотків.

У переказному векселі обов’язково повинні міститись наступні дані: подвійна вексельна мітка «Переказний вексель»;.номер векселя; валюта платежу;вексельна сума цифрами; місце та дата складання векселя; строк платежу; вексельний наказ «Заплатіть проти цього векселя…»; найменування ремітента; вексельна сума прописом; найменування та точна адреса трасата; назва, підпис і точна адреса, місце платежу і найменування банківської установи; підпис про акцепт; підпис платника за векселем; аваль.

Протягом всього часу існування векселя – з моменту прийняття рішення про видачу і до моменту погашення – його супроводжують документи, які становлять так звану вексельну документацію

Документи, необхідні при видачі простого векселя:

• договори, додаткові угоди до них, що призводять до виникнення, зміни або припинення зобов’язань або вимог щодо векселя;

• акти приймання-передачі векселів, що засвідчують фізичне переміщення векселів та містять вказівку на підставу видачі векселя;

• довіреність на одержання цінностей;

• довіреність на підписання векселів;

• реєстр виданих векселів, видача яких призводить до виникнення, зміни або припинення прав та зобов’язань.

Документи, необхідні при видачі переказного векселя:

• договір між векселедавцем і першим векселедержателем;

• договір між векселедержателем і платником;

• довіреність на одержання цінностей;

• акт приймання-передачі векселя;

• довіреність на підписання векселя.

Документи, необхідні для акцепту переказного векселя:

• акт пред’явлення векселя до акцепту;

• авізо (заява на акцепт);

• повідомлення про вчинення акцепту.

Документи, необхідні для передачі (індосаменту) векселя:

• договір (договір міни – при обміні товару на вексель; два зустрічних договори купівлі-продажу; договір купівлі-продажу товарів і договір купівлі-продажу векселів, подальшим складанням угоди про залік; договір купівлі-продажу товарів за яким розраховується, передаючи вексель);

• акт приймання-передачі;

• довіреність на одержання цінностей;

• передавальний надпис (індосамент).

Документи, необхідні для пред»явлення векселя до платежу:

• акт пред’явлення векселя до платежу.

Облік простих векселів.

Простий вексель видається боржником кредитору з метою оформлення наявної заборгованості (або в момент виникнення такої заборгованості, наприклад, при передачі товарів, позикових операцій, тощо). Видача простого векселя означає прийняття векселедавцем зобов’язання оплатити вексель в визначений строк.

З моменту видачі векселя зобов’язання за договором між покупцем і продавцем замінюються вексельним зобов’язанням (тобто зобов’язанням погасити вексель у термін), яке має абстрактний характер і непов’язане з подіями, що стали підставою видачі векселя.

Зазначена особливість знаходить відображення в бухгалтерському обліку обох сторін угоди. Так у продавця закривається дебіторська заборгованість по кредиту рахунку. 361 «Розрахунки з вітчизняними покупцями» і виникає заборгованість по дебету рахунку. 341 «Короткострокові векселі в національній валюті». У покупця водночас закривається кредиторська заборгованість по рахунку. 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» і виникає заборгованість по кредиту рахунку. 621 «Короткострокові векселі, видані в національній валюті».

Як зазначалося, цей варіант видачі векселя не є єдиним. Вексель може бути видано виключно як посвідчення наявної заборгованості (боргової розписки). Крім того, вексель може бути видано як забезпечення виконання зобов’язання (наприклад, з використання заставного індосаменту або індосаменту із застереженням, що обмежують обіг векселя).

У цих випадках видача і одержання таких векселя відображається на відповідних за балансових рахунках (05 «Гарантії та забезпечення надані» і 06 «Гарантії та забезпечення одержані»), а основна заборгованість по отриманих (переданих) товарах з балансу не списується і відображається у складі кредиторської (дебіторської) заборгованості. Враховуючи незначний обсяг використання таких операцій у господарському обороті, а також простоту її відображення в обігу ми не будемо розглядати такі операції.

Облік переказних векселів.

Розглянувши видачу і погашення простих векселів проаналізуємо аналогічні операції, здійснені за допомогою переказного векселя.

Основна відмінність від операцій, оформлених простим векселем, у видачі переказного полягає в тому, що у цій схемі, як правило, беруть участь 3 особи, а саме:

• особа, що видала вексель, тобто трасант;

• особа, на користь якої видано вексель, тобто векселеутримувач, або ремітент ;

• особа, якій векселедавець дає наказ сплатити, тобто платник за векселем, або трасант.

Індосамент векселя

Вище ми розглядали найпростіші варіанти використання векселя в господарській діяльності підприємства, а саме його одержання і погашення. В ситуаціях, що аналізуються, ми виходили з використання векселя виключно як інструменту надання комерційного кредиту. Векселедержатель чекав на настання терміну погашення векселя і векселедавець (плат­ник) здійснював його погашення грошовими коштами. Але природа векселя дозволяє передавати закладені в ньому права, тобто здійснювати реалізацію таких прав, ще до терміну пога­шення векселя.

Як простий, так і переказний вексель може бути передано шляхом складання передатного надпису. Індосамент являє собою безумовний наказ платнику за­платити тому, кому вексель передається, або за його наказом. Індосамент надписується на зворотному боці векселі або на аркуші паперу, який приклеюється до бланка векселі (алонж). При цьому індосамент має починатися на вексельному.

Недатований індосамент, якщо не буде доведено проти­лежне, вважається здійсненим до закінчення терміну, встанов­леного для вчинення протесту. Виходячи з цього з метою документального відображення записів у бухгалтерському об­ліку момент передачі векселя визначається за датою складання акта приймання – передачі.

Стосовно передачі простого і переказного векселя відзначаємо, що через індосамент простий вексель набуває властивостей переказного (акцептованого), а переказний вексель через акцепт набуває властивостей простого (індосованого). Отже, при здійсненні індосаменту не має значення, який вексель (простий або переказ ний) використовується в цьому випадку. Основні відмінності між простим і переказним векселем проявляються здебільшого на етапі їх видачі та погашення.

Передача векселя припиняє зобов'язання, на виконання якого вексель було передано (тобто передача для індосанта рівнозначна видачі векселя векселедавцем, а для індосата рівнозначна одержанню векселя). Виходячи з цього покупець за договором після здійснення індосаменту продавцем не може вимагати ніякої іншої компенсації ..

Додаткова перевага індосаменту (для індосата) водночас пов'язана з відповідальністю, яку при передачі векселя бере на себе індосант. Згідно з вексельним законодавством особа, котра передає вексель, відповідає (якщо не застережено протилежне) за акцепт і платіж. Усі особи, що видавали, акцепту­вали, індосувати вексель або поставили на ньому аваль, є солідарно зобов'язаними перед держателями.

Держатель має право стягти вексельну суму з усіх цих осіб (з кожної окремо і з усіх разом), не будучи змушеним при цьому додержуватися послідовності, в якій вони зобов'язалися. Таке ж право належить кожному, хто підписав вексель, після того, як він цей вексель оплатив. Позов, пред'явлений до одного із зобов'язаних, не перешкоджає подавати позови до інших, навіть якщо вони зобов'язалися після відповідача.

Одним із різновидів індосаменту векселів є їх дисконтування.

Дисконт векселів – це відповідним чином облікова операція банку при одержанні (купівлі) від векселеотримувача векселя по індосаменту до настання терміну платежу за векселем і видачі вексельної суми за мінусом облікових відсотків за дострокове надання коштів. Різниця між сумою яку банк заплатив, придбавши вексель і сумою яку він одержить за цей вексель у термін платежу називається дисконтом.

Дисконт і застава векселя у банку не є позикою капіталу, т. як клієнт має капітал у формі цінних паперів (вексель). Облік векселів передбачає одержання грошових коштів, як заставу платежу, а не грошей, як капіталу. Дисконтуючи вексель банк стає власником з усіма правами й обов’язками, а пред’явник вексель – боржником.

Синтетичний облік короткострокових векселів ведеться на рахунках: 34 «Короткострокові векселі одержані» та 62 «Короткострокові векселі видані».

Рахунок 34 «Короткострокові векселі одержані» має наступні субрахунки:

• 341 «Короткострокові векселі, одержані в національній валюті»;

• 342 «Короткострокові векселі, одержані в іноземній валюті».

Рахунок 62 «Короткострокові векселі видані» має наступні субрахунки:

• 621 «Короткострокові векселі, видані в національній валюті»;

• 622 «Короткострокові векселі, видані в іноземній валюті».

Синтетичний облік довгострокових векселів ведеться на рахунках: 162 «Довгострокові векселі одержані» та 51 «Довгострокові векселі видані».

Рахунок 51 «Довгострокові векселі видані» має наступні субрахунки:

• 511 «Довгострокові векселі, видані в національній валюті»;

• 512 «Довгострокові векселі, видані в іноземній валюті».

Аналітичний облік векселів ведеться за їх видами та термінами погашення.

Тема «Облік розрахунків з постачальниками і підрядниками»

Робота відділу постачання значною мірою визначається зовнішніми факторами, зокрема пошуками постачальників у зовнішньому середовищі.

Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо постачальників, укладання договорів тощо. У вузькому розумінні під управлінням постачання розуміють процес планування і щоденного керівництва забезпеченням поставок для виробничих і невиробничих потреб.

Відділ постачання відбирає з масиву постачальників таких, що забезпечують якісні матеріальні ресурси за прийнятним рівнем цін на матеріали, вузли, устаткування, економічно вигідні товарні партії, регулярність поставок. Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат.

Потрібно враховувати, що рішення з постачання приймаються в умовах, коли часто змінюються як зовнішні фактори госпо­дарювання (економічні, політичні, соціальні, культурні, технічні, законодавчі, юридичні, ринок, кон'юнктура, пропозиція), так і внутрішні (план постачання і завдання, зв'язки підприємства, взаємовідносини з іншими відділами, зміна асортименту), що породжує певні проблеми та обмеження.

Можливості й потреби постачання створюються та реалізуються як результат дії внутрішніх та зовнішніх факторів, котрі змінюються з різною інтенсивністю і впливають на ефективність роботи відділу постачання.

При відвантаженні матеріалів постачальник виписує рахунок-фактуру.

Цей документ поєднує в собі 2 частини: рахунок, який є вимогою оплати цінності і накладну, що підтверджує їх поставку. Цей документ може бути виписаний лише за умови наступної оплати. В інших випадках рахунок і накладна виписується окремо то можуть надходити від постачальника в різні терміни.

Рахунок-фактура є розрахунковим документом, які повинні бути акцептовані.

Оприбуткування матеріалів від постачальника залежить від наявності розбіжностей між фактичними даними, та даними, зазначеними в документах постачальника і оформлюється прибутковою накладною чи проставлянням штампу «оприбутковано» на документі постачальника (якщо розбіжності відсутні), або актом приймання (якщо є розбіжності). Акт приймання також оформлюється у випадку одержання невідфактурованої поставки.

Кількісне і якісне приймання вантажів від місцевих постачальників здійснюється, як правило, на складі постачальника, якщо доставка проводиться транспортом покупця, або на складі покупця при транспортуванні вантажу постачальником. Доставка вантажу власним або найманим автотранспортом від складу місцевого постачальника або від залізничної станції до складу покупця оформляється товарно-транспортною накладною.

Дані оперативного обліку використовуються для аналізу кількості та якості поставлених .цінностей, виявлення відхилень від договорів та пред'явлення претензій.

Претензії потрібно оформляти письмово і негайно після встановлення фактів порушення договорів інформувати представників постачальника. Якщо письмове звернення не дає резуль­татів, треба звертатися з позовною заявою до господарського суду.

Суму виявлених нестач матеріалів із вини окремих працівників потрібно віднести на винних осіб, а в окремих випадках мате­ріали щодо нестачі передаються в слідчі органи. У випадках, коли вантажі надходять без документів постачальників (невідфактуровані поставки), їх слід прийняти за якістю і кількістю в присутності комісії та скласти акт приймання в двох примірниках, з яких один треба відіслати вантажовідправнику з проханням вислати відповідний документ. До отримання документів постачаль­ника такий вантаж приймається на відповідальне зберігання.

На відвантажені матеріальні цінності постачальники виписують рахунки, прикладають до них вантажні квитанції залізничного чи водного транспорту і висилають покупцям. Можуть також висилатися інші документи, що характеризують товари (кипні карти, пакувальні ярлики), а на продовольчі товари - сертифікати якості, довідки аналізів, що характеризують якість товару.

Бухгалтерія веде оперативний контроль за вантажем, що надійшов, документами постачальника, їх оплатою та повнотою оприбуткування в журналі реєстрації документів і надходжень вантажів. Після оприбуткування вантажів на складах і здачі документів у бухгалтерію в журналі надходження вантажів записують дату надходження цінностей на склад, номер і дату звіту матеріально відповідальної особи.

Якщо документи на постачання цінностей надійшли від постачальника, а самі цінності не надходили, то вони вважаються «товарами в дорозі». В цьому випадку треба прийняти заходи щодо розшуку цінностей.

При прийманні цінностей безпосередньо на складі треба звертати увагу на можливі пошкодження тари й упаковки. Якщо такі пошкодження виявлені, то для подальшого приймання цінностей необхідно запросити представника влади на місцях (з товарного відділу, торгової інспекції, бюро товарних експертиз) і скласти акт на недостачу, яку засвідчують всі члени комісії.

Саме процедурні питання - оформлення договорів та дотримання правил приймання цінностей за якістю та кількістю - забезпечують доказовість при розгляді справ щодо майнових спорів між покупцями і постачальниками в господарському суді. Сторона, яка дотримується правил і має всі необхідні документи, виграє справу в суді.

Розрахунки з постачальником та підрядником проводяться, як правило, після відвантаження матеріальних цінностей, виконання робіт, наданих послуг.

Рахунок 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядником» кредитуються згідно з документами постачальника в межах суми акцизу. Вартість отриманих ТМЦ, виконаних робіт, наданих послуг відображається на рахунках обліку ТМЦ без суми ПДВ, вказаної в документах постачальника.

Розглянемо особливості відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з невідфактурованими поставками і матеріалами в дорозі.

Невідфактурованою вважається поставка матеріальних цінностей від постачальника до пред’явлення розрахункового документу, на підставі якого здійснюється оплата.

У такому випадку матеріали оприбутковуються за купівельними (або обліковими) цінами.

При надходженні розрахункового документа постачальника раніше зроблений запис вартості матеріалів за купівельними цінами сторнується і здійснюється додатковий запис на суму рахунку, пред'явленого до оплати.

Суми ПДВ з цих матеріалів будуть обліковуватися у тому звітному періоді, в якому найдуть розрахункові документи та податкова накладна.

Невідфактуровані поставки визначаються в кінці місяця на підставі даних про фактичні надходження матеріалів і розрахункових документів пред’явлених до оплати постачальника терміново повідомляють про таку поставку, йому висилають лист та акт про приймання матеріалів.

Матеріали в дорозі, це такі цінності, якщо вони оплачені, але до кінця місяця не надійшли на підприємство (знаходяться на відповідальному збереженні у постачальника).

Такі матеріали бухгалтерія підприємства-покупця оприбутковує умовно з метою відображення їх в балансі підприємства в складі виробничих запасів

Заборгованість перед постачальниками може сплачуватися шляхом безго­тівкових або готівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки між підприємствами можуть здійснюватися за до­помогою: платіжних доручень, платіжних вимог-доручень, чеків, акредитивів, векселів, платіжних вимог, інкасових доручень (розпоряджень).

Взаємні претензії за розрахунками між платником та одержувачем коштів розглядаються cторонами в претензійно-позовному порядку без участі банку.

Якщо розрахунок з постачальником проводиться готівкою, то документаль­ним підтвердженням цього буде: чек ЕККА, квитанція до прибуткового касово­го ордера або копія чека з відміткою «сплачено»

Кредит рахунку. 63 відображається в журналі 3 в розділі 1, аналітичний облік ведеться у відомості 3.3, де наводяться такі дані: реєстраційний №; номер і дата документа; постачальник, номер і дата прибуткового документа, сальдо заборгованості на початок місяця ( дата виникнення заборгованості, сума за кредитом рахунку. 63), суми в дебет рахунку 63 з кредита рахунків ( 30,31,37,62,51), з кредита рахунку. 63 в дебет рахунків (15,20,22,641); сальдо на кінець місяця.

Відомість 3.3 ведеться лінійно позиційним способом по кожному постачальнику на підставі первинних документів: кредит рах. 63 ( прибутковий ордер, приймальний акт, товарно-транспортна накладна, податкова накладна) і дебет рахунку. 63 ( платіжне доручення, векселя, чеки, акредетиви).

Тема «Облік розрахунків з бюджетом за податками і платежами»

Податок на додану вартість (ПДВ)

Податок на додану вартість (ПДВ). Цей загальнодержавний податок є головним джерелом наповнення Дер­жавного бюджету України. За класифікацією ПДВ — загальний непрямий податок.

Законом України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 1997 р. № 168/97 з наступними змінами і до­повненнями, Указом Президента України «Про деякі змі­ни в оподаткуванні» від 07. 08. 1998 р. № 857/98 визначено платників податків, об'єкти, базу і ставки оподаткування, порядок обліку, звітності та сплати податку до бюджету.

Особа є платником податку на додану вартість, якщо обсяг здійснюваних нею оподатковуваних операцій з про­дажу товарів (робіт, послуг) за будь-який місяць з остан­ніх дванадцяти календарних місяців досягає 320000,00 грн. Така особа має зареєструватися як платник податку.

Особа, зареєстрована як платник ПДВ, отримує право на нарахування податку та складання податкової накладної при продажу товарів, робіт, послуг.

Об'єкти оподаткування визначає Закон України «Про податок на додану вартість» .

Об'єктами оподаткування ПДВ є:

1. За ставкою 20% (ст. 3.1 і 6.1):

2. За ставкою 0% (ст. 6.2):

Є операції, які не є об'єктом оподаткування ПДВ (ст. 3.2): та операції, що звільняються від оподаткування ПДВ (ст. 5):

З 04. 1997 р. № 168/97 суми податку, які належать до сплати до бюджету або відшкодуван­ня з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у результаті продажу товарів (робіт, послуг) за звітний період, і сумою податкового кредиту звітного періоду.

Податкове зобов'язання — загальна сума податку, нарахована платником податку в звітному періоді від продажу товарів (робіт, послуг).

Згідно з Указом Президента № 857/98 від 07. 08. 1998 р. «Про деякі зміни в оподаткуванні» дата виникнення податкових зобов'язань від продажу товарів (робіт, послуг) визначається за першою подією, тобто за датою, на яку припадає подія, що відбулася раніше:

• або зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок, а в разі продажу за готівку — її оприбуткування в касу;

• або відвантаження товарів, а для робіт (послуг) — підписання акта про виконання робіт.

Податковий кредит — сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Податковий кредит складається з сум податку, сплаченого (нарахованого) платником у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відносять до валових витрат і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Датою виникнення права на податковий кредит є дата здійснення першої з подій:

• або оплати (передоплати) товарів (робіт, послуг);

• або оприбуткування товарів, одержання робіт (послуг).

Основний первинний документ з ПДВ — податкова накладна.

Податкова накладна — документ, який підтверджує виникнення податкового зобов'язання у платника податку у зв'язку з прода­жем товарів (робіт, послуг) і водночас — право на податковий кредит у покупця — платника податку.

Платник податку — продавець товарів — у момент виникнення податкових зобов'язань виписує податкову накладну в двох примірниках: оригінал передається покупцеві, копія залишається у продавця.

Податкова накладна є основним документом для під­твердження права на податковий кредит у покупця товарів (робіт, послуг). За її відсутності дані про податковий кредит, наведені в декларації з ПДВ, вважаються безпід­ставними.

Не виписується податкова у випадках, передбачених ст.7 Закону України «Про ПДВ». Відповідно до цього закону сума ПДВ належить до врахування на підставі платіжних або розрахункових документів чеків, рахунків, накладних тощо.

Крім податкової накладної, до первинних документів з ПДВ належить і розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної. Він вико­ристовується у разі зміни бази оподаткування внаслідок зміни ціни, умов постачання, виявлення помилки при за­повненні податкової накладної та ін. Право виписування розрахунку коригування має виключно продавець, тобто той, хто виписав податкову накладну. В розрахунку ко­ригувань зазначають дату, причину, суму коригування, яке виникло внаслідок зміни кількості та ціни поставки.

Податок сплачують не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним. У строки, передбачені для сплати податку, платник податку подає до податкового органу по­даткову декларацію, незалежно від того, виникне в цьому звітному періоді податкове зобов'язання чи ні.

Облік розрахунків за ПДВ здійснюються на рахунку 64 «Розрахунки за податками і платежами» за субрахунками:

641 «Розрахунки за податками» — на кредиті відображають нараховані суми податку, на дебеті — суми, які належать до відшкодування з бюджету, сплату податку, списання;

643 «Податкові зобов'язання» — обліковується сума ПДВ, визначена, виходячи з суми одержаних авансів (попередньої оплати) за готову продукцію, товари, інші матеріальні цінності та нематеріальні активи, роботи, послуги, що повинні бути відвантажені (виконані);

644 «Податковий кредит» — обліковується сума ПДВ, на яку підприємство придбало право зменшити податкове зобов'язання.

Податок на прибуток.

Податок на прибуток підприємств. Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22. 05. 1997 р. № 283/97-ВР із змінами і доповненнями визначено платників податку, встановлено порядок визначення об'єкта оподаткування, ставки податку, термін його сплати, а також передбачено особливості оподаткування для операцій окремого типу.

Платниками податку (ст. 2) є суб'єкти підприєм­ницької діяльності (в тому числі бюджетні та громадські організації, а також нерезиденти), які одержують прибу­ток від господарської діяльності, та філії, відділи й інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані мати окремий банківський рахунок і вести окремий облік результатів діяльності.

Об'єкт оподаткування визначено у ст. 3. Прибуток (Пр), який підлягає оподаткуванню, обчислюють як різницю між валовими доходами (ВД) звітного періоду, виз­наченими згідно із ст. 4, і валовими витратами підпри­ємства (ВВ), визначеними згідно із ст. 5, а також сумою амортизаційних відрахувань (А), нарахованих згідно із ст. 8 і 9:

Пр = ВД - ВВ - А

Ст. 10 установлює єдину ставку податку на прибуток у розмірі 25% для підприємств усіх форм власності.

Із набранням чинності цим Законом на підприємствах запроваджено податковий облік, яким встановлено поря­док обчислення податку, валових доходів і валових вит­рат для визначення оподаткованого прибутку. Правила ведення податкового обліку викладено у ст. 11, а також визначено податкові періоди, дату збільшення валових доходів і дату збільшення валових витрат підприємства.

Валовий дохід — загальна сума доходу платника податну від усіх видів діяльності, одержаного (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах на території України і за її межами.

Валові витрати — сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які купує або виго­товляє підприємство для наступного використання у своїй господарській діяльності.

Податок на прибуток підприємств сплачують не пізні­ше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом. Декларацію про доходи за звітний квартал платники податку подають до Державної податкової адміністрації не пізніше 40 діб від останнього дня звітного періоду.

За перший і другий місяці кварталу до 20 числа наступного місяця сплачують авансові внески і подають повідомлення про результати розрахунку авансового платежу податку на прибуток. Розрахунок авансових внесків платник податку здійснює самостійно. Штрафні санкції за відхилення розмірів сплачених авансових внесків від розмірів внесків, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

На розмір податку на прибуток підприємств впливає амортизація основних засобів.

Амортизація основних засобів у податковому обліку — поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліп­шення, на зменшення скоригованого прибутку платника в межах норм амортизаційних відрахувань.

Норми амортизаційних відрахувань визначено у ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначають застосуванням норм амортизації до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного періоду.

Балансову (залишкову) вартість груп основних фондів на початок звітного періоду обчислюють за формулою:

де Б(а) — балансова вартість групи на початок звітного періоду;

Б_(а-₁₎ — балансова вартість групи на початок періоду, що передував звітному;

П_(а-₁₎ — сума витрат, віднесених на придбання основних засобів, капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних засобів протягом періоду, що передував звітно­му;

В_(а-₁₎ — сума основних засобів, які вибули з експлуатації протягом періоду, що передував звітному;

А_(а-₁₎ — сума амортизаційних відрахувань протягом періоду, що передував звітному.

Суми амортизаційних відрахувань стягненню до бюджету не підлягають.

Норми амортизації нових основних засобів, придбаних після 01.01.2004 р. встановлено у відсотках до балан­сової вартості кожної з груп основних засобів на початок звітного (податкового) періоду в такому розмірі (в розрахунку на календарний квартал):

група 1 — 2%;

група 2 — 10%;

група 3 — 6%.

Група 4 – 15%

Методи нарахування амортизації основних засобів у бухгалтерському і податковому обліку різні, але, згідно з П(С)БО 7, підприємства можуть застосовувати в бухгалтерському обліку норми і методи, передбачені податковим законодавством.

Податок за землю. Згідно із ст. 5 Закону України «Про плату за землю» №№378/96- ВР від 19.09.96 р. (зі змінами та доповненнями) об'єктом оподаткування є земельна ділянка, що знаходиться у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, а платниками плати за землю — власники землі та землекористувачі. Право власності або користування має бути підтверджене відповідними доку­ментами, в яких зазначено площу земельної ділянки.

Ставка плати за землю є диференційованою і встновлюється органами влади населеного пункту, в якому проживає платник. Суму плати за землю за рік обчислюють множенням площі земельної ділянки на диференційовану або середню (якщо диференційованої не встановлено) ставку плати за землю.

Термін сплати платежу — щокварталу, до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом. При цьому платежі, внесені до подання розрахунку, можуть вважатися авансовими.

До відповідної державної податкової адміністрації за місцезнаходженням платника податку подається звіт. Термін його подання — до 1 лютого року, за який нараховується податок.

Рентні платежі.

До рентних платежів належать рентна плата за нафту і природний газ, а також відрахуван­ня від плати за транзит природного газу. Порядок нарахування рентної плати за нафту і природний газ встанов­лено Положенням про порядок нарахування та сплати до Державного бюджету України рентної плати за нафту і природний газ, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20. 02. 1998 р. № 39. Ставки рентної плати за нафту і природний газ встановлено Законом Ук­раїни «Про державний бюджет України».

Сплата рентних платежів здійснюється за подекадних авансових платежів — до 15, 25 числа поточного і 5 чис­ла наступного місяця. Щомісячні платежі — до 20 числа місяця, наступного за звітним. Розрахунки подаються до 20 числа місяця, наступного за звітним.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

Платниками цього по­датку є підприємства, що мають власні транспортні засоби та інші самохідні машини і механізми на пневматич­ному ходу.

Законом України «Про податок з власників транс­портних засобів та інших самохідних машин і механізмів» від 18. 02. 1997 р. № 75/97 визначено платників цього податку. Податок з власників транспортних засобів нараховується підприємствами самостійно, на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів станом на 1 січня поточного року (форма № 1 (шос.)).

Суми податку обчислюють, виходячи з сумарної потужності кожного виду й марки транспортних засобів за певними ставками.

Податок обчислюють (на підставі звітних даних про наявність транспортних засобів на 1 січня звітного року) множенням ставки податку:

• для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння — на об'єм двигуна (у см³);

• для автомобілів з електродвигунами — на потужність двигуна (у кВт);

• для плавзасобів — на довжину водного транспортного засобу (у см).

Ставки податку встановлено у гривнях і визначено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про фінансування шляхового господарства» від 16. 07. 1999 р. № 986-ХІУ.

Обчислення податку здійснюється згідно з Порядком заповнення Розрахунку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів, затвердженим наказом ДПАУ від 16. 02. 2000 р. № 61. Розрахунок пода­ється платником податку до податкових органів за місце­знаходженням і місцем постійного базування транспор­тних засобів не пізніше 15 березня року, наступного за звітним, а щодо придбаних протягом року транспортних засобів — у 10-денний строк після їх реєстрації у відповід­них органах. З транспортних засобів, придбаних протягом року, податок сплачується перед їх реєстрацією, починаю­чи з кварталу, в якому зареєстровано транспортний засіб.

Нарахована сума річного податку ділиться на чотири рівні частини і відображається платником податку в Розрахунку за квартальними строками сплати.

Платники податку несуть відповідальність згідно з чинним законодавством за правильність нарахування сум податку і за своєчасність подання до податкових органів Розрахунку та сплати нарахованих сум.

У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування з власників транспортних засобів стягується сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Статтею 15 Закону України «Про систему оподаткування» від 18. 02. 97 р.

№ 77/97 передбачено, що місцеві органи самоуправління мають право встановлювати 16 видів місцевих податків і зборів (2 види податків і 14 — зборів).

До місцевих податків належать податок на рекламу і комунальний податок.

Податок на рекламу.

Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори» від 20. 05. 93 р. № 56-93 із змінами та доповненнями платниками податку на рекламу є юридичні особи всіх орга­нізаційно-правових форм і громадяни (фізичні особи), що розміщують рекламу на рекламних носіях.

Об'єктом оподаткування є вартість послуг з виготов­лення та розміщення реклами.

Граничний розмір податку на рекламу не повинен пере­вищувати 0,1% від вартості послуг за розміщення однора­зової реклами і 0,5% — за розміщення тривалої реклами.

Податок на рекламу сплачують рекламодавці під час оплати послуг з виготовлення та розміщення реклами. Рекламні агентства забезпечують окремий облік сум податку і не пізніше 15 числа кожного місяця, наступного за звітним, перераховують суму податку до відповідного бюджету району з позначкою «Податок на рекламу».

Податок на рекламу, згідно з п/п. 5. 25. ст. 5 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» включають до валових витрат.

Комунальний податок.

Платниками комунального податку є юридичні особи, крім бюджетних установ, орга­нізацій, планово-дотаційних і сільськогосподарських підприємств.

Комунальний податок встановлено в розмірі 0,1 НМД на кожного працівника, виходячи з середньоспискової кількості всього штатного персоналу підприємства.

Для визначення суми комунального податку, що належить до сплати до бюджету, необхідно розрахувати середньоспискову кількість всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості на підприємстві за звітний період. Якщо на сумісників, які працюють на підприємстві, ведуться табелі, то їхня кількість для розрахунків визначається таким чином:

1. визначають загальну кількість людино-днів: загальну кількість відпрацьованих людино-днів на місяць ділять на тривалість робочого дня, виходячи з установленої тривалості робочого тижня (за п'ятиденного робочого тижня — 8 год., шестиденного — 6,83 год.);

2. середньоспискову кількість розраховують як відно­шення кількості відпрацьованих людино-днів до кількості робочих днів за календарем у звітному місяці.

Комунальний податок обчислюють і перераховують до бюджету щоквартально до 15-го числа місяця, наступного за звітним кварталом. Звіт подають один раз на квартал у строки, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності. При цьому комуналь­ний податок підприємства можуть нараховувати щомісячно з коригуванням наприкінці кварталу.

Тема «Облік зобов’язань»

Облік розрахунків з учасниками.

Для узагальнення інформації про розрахунки з учасниками та засновниками підприємства, що пов’язані з розподілом прибутку (дивіденди, тощо), призначений рах. 67 «Розрахунки з учасниками», до якого відкривають 2 субрахунки:

671 «Розрахунки за нарахованими дивідендами»

672 «Розрахунки за іншими виплатами»

За кредитом рах. 67 відображається збільшеня заборгованності підприємства перед засновниками, а за дебетом – її зменшеня ( погашення), в т.ч. реінвестування доходів, тощо.

Розрахунки за нарахованими дивідендами.

Рахунок. 671 використовується для обліку нарахованих дивідендів власником простих і привілейованих акцій ( часто у статутному капіталі) за рахунок прибутку або інших джерел, якщо вони передбачені статутом підприємства ( резервний капітал тощо ).

Порядок формування статутного капіталу розглянуто в темі «Облік власного капіталу». В даному пункті розглянемо окремі аспекти обліку розрахунків з учасниками.

Відносини підприємства з учасниками можна розглядати з двох сторін. З одного боку, учасники повинні повністю розрахуватися з підприємством за внесками до статутного капіталу. З іншого - підприємство зобов'язане сплачувати учасникам дивіденди.

Розглянемо економічну сутність, визначення і види дивідендів.

Дивіденди - це прибуток, одержаний платниками податку від реалізації корпоративних прав, включаючи доходи, нараховані у вигляді відсотків на акції або на внески до статутного капіталу, за винятком доходів, одержаних від торгівлі корпоративними правами, та доходів від операцій з борговими зобов'язаннями та вимогами.

Спочатку виплачуються дивіденди за привілейованими акціями, потім - за простими акціями. Розмір дивідендів встановлюється у відсотках або в сумі на одну акцію. Не нараховуються дивіденди на акції, власником яких є саме акціонерне товариство (АТ). АТ не може приймати рішення про виплату дивідендів за акціями до повної сплати всього статутного капіталу за номінальною вартістю. Дивіденди за неповністю сплаченими акціями (але не менше їх номінальної вартості) можуть нараховуватися пропорційно до сплаченої частини їх продажної вартості.

Проміжні дивіденди - це дивіденди, які можуть бути виплачені акціонерам у вигляді авансового платежу щоквартально або один раз на півріччя. Кїнцеві дивіденди оголошуються річними зборами акціонерів за результатами року з урахуванням виплати проміжних дивідендів.

Дивіденди нараховуються підприємством з чистого прибутку після розрахунків з бюджетом, розподіляються відповідно до установчих документів і виплачуються учасникам після вирахування податку. При недостатньому обсязі отриманого прибутку виплата дивідендів проводиться за рахунок резервного капіталу.

Нарахування дивідендів ведеться у відомості обліку дивідендів.

Виплата дивідендів здійснюється готівкою, чеком, платіжним дорученням або поштовим переказом. Проте, вони можуть бути видані за рішенням АТ цінними паперами або товарно-матеріальними цінностями.

На рахунку 672 призначені для обліку інших витрат, нарахованих учасниками за користування майном, виплат у зв’язку з вибуттям учасника або засновників частини належного їм майна ( активів підприємства ).

Аналітичний облік розрахунків з учасниками та засновником ведеться за кожним учасником та за видами виплат.

Облік поточної заборгованості за довгостроковими зобов’язаннями.

Якщо термін погашення довгострокових зобов’язань – 12 місяців від дати балансу, їх переводять із довгострокових і обліковують як, як поточні зобов’язання на рахунку. 61 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями».

Рахунок. 61 має такі субрахунки:

611 «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в національній валюті»

612. «Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями в іноземній валюті»

На кредиті рахунку. 61 відображаються ту частку довгострокових зобов’язань, яка має бути погашена протягом 12 місяців від дати балансу, на дебеті – погашення поточної заборгованості.

В кредиті рахунку. 61 групуються однотипні операції, для яких характерним є переведення довгострокової заборгованості в розряд поточної. Ініціатором такого переводу може виступати як боржник ( бажає швидше погасити свої борги і має для цього кошти), так і кредитор, якому стали відомі факти про фінансові ускладнення у підприємства – боржника, зміна форми власності й виду діяльності й інші обставини.

Погашення заборгованості повинно відбутися не пізніше 12-ти місяців з дати балансу.

Розрахунки за іншими операціями відображаються на рахунку. 68 «Розрахунки за іншими операціями» до якого використовують наступні субрахунки:

681 «Розрахунки за авансами отриманими»

682 «Внутрішні розрахунки»

683 «внутрішньогосподарські розрахунки»

684 «Розрахунки за нарахованими процентами»

685 «Розрахунки з іншими кредиторами»

Облік розрахунків за одержаними авансами.

Підприємства отримують аванси під поставку продукції, під виконання робіт чи послуг. Облік одержаних авансів або сум попередньої оплати покупцями і замовниками здійснюється на рах. 681 «Розрахунки за авансами отриманими». На кредиті відображається виникненню заборгованості, по дебету – її погашення.

Аналітичний облік авансів одержаних ведеться окремо за кожним підприємством, з яким здійснюються розрахунки.

Облік розрахунків за сплаченими авансами

У ряді випадків підприємства під поставку матеріалів або під виконання робіт прийнятих від замовників можуть видавати аванси.

Аванс – є грошовою сумою або іншою майновою цінністю, яка передається в рахунок виконання зобов’язань. Це повний або частковий платіж. Здійснюючи авансовий платіж, покупець фінансує продаж за деякий час до надходження цінностей.

Для обліку розрахунків за виданим авансом під підставу цінностей ( виконання робіт, надання послуг ) передбачено рахунку. 371 «Розрахунки за авансами виданими»

Аналітичний облік на рах. 371 ведеться в розрізі окремих одержувачів грошових коштів у вигляді авансових платежів.

Облік внутрішніх розрахунків

На рахунку. 682 «Внутрішні розрахунки» ведеться облік всіх видів розрахунків з дочірніми підприємствами.

Для бухгалтерського обліку розрахунків головного підприємства зі своїми структурними підрозділами важливо розуміти юридичний статус усіх підприємств.

Філія – це відокремлений підрозділ юридичної особи ( головної фірми ), яка знаходиться в іншому місці ( тобто має іншу юридичну адресу) та виконує всі або деякі функції головного підприємства. Філії головних підприємств можуть сплачувати податок на прибуток самостійно за місцем реєстрації або надавати баланс на головне підприємство яке складає консолідований баланс і сплачує консолідований податок.

Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, який знаходиться в іншому місці, виконує представницьку функцію та укладає угоди від імені головної фірми. Особливістю таких підрозділів є те, що вони не є юридичними особами, а тому діють на підставі відповідних положень про них. Крім того, вони не мають права здійснювати ті чи інші дії від свого імені, а тільки від імені юридичної особи, яка їх створила.

Дочірні підприємства – це самостійний підрозділ підприємства, заснований на власності материнського підприємства – юридичної особи і діють на підставі власного статуту, який затверджується засновником.

Визначення дочірнього підприємства наведені в П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», згідно з яким дочірнім є підприємство, контроль за діяльністю якого здійснюється інвестором.

Дочірнє підприємство є самостійним господарюючим суб’єктом і має права юридичної особи.

Між материнським і дочірнім підприємством можуть виникати господарські відносини з приводу статутного капіталу дочірнього підприємства за рахунок внесків материнського підприємства у грошовій або натуральній формі, а також відносини щодо відвантаження материнським підприємством дочірньому ТМЦ.

Сальдо рахунку. 682 може бути дебетовим, або кредитовим, але при цьому дебетове сальдо материнського підприємства.

У консолідованому звіті суми рахунку. 682 не показуються, оскільки вони взаємопогашаються.

Облік внутрішньогосподарських розрахунків.

На рахунку. 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки» ведеться облік розрахунків з виробничими одиницями і господарствами віділеними на самостійний баланс.

Сальдо за цим рахунком може бути дебетовим і кредитовим, тому його в балансі відображають розгорнуто – за окремими структурними одиницями.

Аналітичний облік ведеться в оборотній відомості за структурними підрозділами, виділеними на самостійний баланс, а в середині – за окремими операціями. Такий підхід дозволяє структурувати заборгованість і полегшити взаємну звірку розрахунків між головним підприємством та його одиницями.

Облік розрахунків за нарахованими відсотками.

На рахунку. 684 «Розрахунки за нарахованими відсотками» ведеться облік нарахованих відсотків за:

• використання коштів, або майна, отриманих в кредит;

• використання майна, отриманого в користування;

• іншими операціями.

По кредиту рахунку. 684 відображається сума нарахованих відсотків, а по дебету – оплата нарахованих процентів.

Облік розрахунків з іншими кредиторами

На рах. 685 «Розрахунки з іншими кредиторами» ведеться облік таких операцій, яких не можна здійснити на перших чотирьох субрахунках, а саме:

• розрахунки з мешканцями житлових будинків та гуртожитків;

• з організаціями некомерційного характеру ( науково-дослідні установи, навчальні заклади, установи охорони здоров’я, культури, спорту, тощо);

• з орендарями нежитлових приміщень;

• розрахунки за отримані послуги виробничого характеру;

• за іншими операціями з юридичними і фізичними особами.

Кореспонденція рахунків може бути різноманітна – залежно від характеру взаємовідносин між сторонами та використовуваних форм розрахунків. По дебету рахунку. 685 відображається передача грошових коштів.

З метою забезпечення правильного ведення розрахунків із кредиторами доцільно спеціалізувати на облік таких операцій окремого бухгалтера, який виконував би контрольні функції щодо правильного відображення операцій. Контроль за відображенням господарських операцій на рахунках та взаємоперевірка даних обліку підприємства з даними обліку кредиторів існує багато помилок і забезпечать реальність балансу.